Рішення

від 20.03.2015 по справі 910/25622/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.03.2015Справа №910/25622/14

За позовом Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

До Приватного підприємства "Дольче Віта"

Про стягнення 30 115,21 грн.

За зустрічним позовом Приватного підприємства "Дольче Віта"

До Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

Про визнання правочину недійсним

Суддя Прокопенко Л.В.

Представники:

Від позивача (за первісним позовом) Сербуль О.Ю. - представник

Від відповідача (за первісним позовом) Серпутько Я.С. - представник

Суть спору:

Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Дольче Віта" про стягнення 30 115,21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2014 було порушено провадження у справі № 910/25622/14 та призначено розгляд справи на 12.12.2014.

В судове засідання 12.12.2014 представник позивача з'явився, підтримав свої позовні вимоги та надав усні пояснення по суті справи.

В судове засідання 12.12.2014 представник відповідача з'явився, заперечив проти позовних вимог.

Ухвалою суду від 12.12.2014 відкладено розгляд справи на 20.01.2015.

16.01.2015 відділом діловодства суду від представника відповідача отримано зустрічну позовну заяву про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Ухвалою суду від 19.01.2015 судом прийнято зустрічну позовну заяву до провадження та призначено розгулу на 11.02.2015.

В судове засідання 20.01.2015 представник позивача з'явився, надав суду усні пояснення по справі.

В судове засідання 20.01.2015 представник відповідача з'явився, надав суду усні пояснення по справі.

Ухвалою від 20.01.2015 розгляд справи відкладено на 11.02.2015.

11.02.2015 відділом діловодства суду від представника позивача (за первісним позовом) отримано відзив на зустрічну позовну заяву.

Ухвалою суду від 16.02.2015 відкладено розгляд справи на 10.03.2015.

В судовому засіданні 10.03.2015 оголошено перерву до 20.03.2015.

В судовому засіданні 20.03.2015 представник позивача за зустрічним позовом з'явився, підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання 20.03.2015 представник відповідача за зустрічним позовом з'явився, просив суд відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 20.03.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір У КБР-06/11/1, відповідно до преамбули якого УЛАСП є організацією, що має право надавати дозвіл на використання об'єктів авторського та суміжних прав способом публічного виконання та здійснювати збір за таке використання на підставі Свідоцтва про реєстрацію у якості організації колективного управління, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України від 24.01.2011 за №19/2011, та договору доручення від 20.10.2011 №УУ-01/20/11 з єдиною в Україні організацією уповноваженою на збір платежів за використання об'єктів суміжних прав - ОП "Українська ліга музичних прав" (преамбула Договору).

Згідно п. 2.1 Договору, УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених Договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання оприлюднених музичних творів, публічне виконання фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань (твори), а користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) УЛАСП відповідно до Договору та Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Відповідно до п. 2.3. договору, відповідач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок позивача винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до даного договору, не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця за який здійснюється платіж

Платіж за дні, з яких складається залишок місяця, в якому укладено договір, здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання даного договору.

У разі затримки платежів, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п.2.6. договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.11.2012 р., а в частині невиконання фінансових зобов`язань, фінансових санкцій, та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання (п.4.1. договору).

Згідно п. 4.2. договору, у випадку, якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 4.1 дати припинення дії договору, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах. Таке повідомлення має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа.

В матеріалах справи відсутні докази припинення дії договору № КБР-06/11/11, у зв'язку із вище зазначеним суд приходить до висновку, що договір автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення по справі є чинним.

Відповідно до п. 1.2. додатку №2 до договору, загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договору становить 1 200,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується відповідачем на розрахунковий рахунок позивача відповідно до умов договору.

Як вказує позивач, відповідач неналежним чином виконує умови договору щодо оплати роялті в зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 26 400 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав зобов'язання щодо оплати винагороди за договором у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 26 400 грн., інфляційні втрати в розмірі 1 263,66 грн., 3% річних в розмірі 705,29 грн., пеня у розмірі 1 746,26 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору, а також приписи ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням індексу інфляції в сумі 27 663,66грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 705,29 грн. - 3 % річних, 1 746,26 грн. - пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Суд здійснив розрахунок суми пені та 3% річних, прийшов до висновку , що розрахунок позивача відповідає матеріалам справи тому підлягає задоволенню пеня в розмірі 1 746,26 грн., 3 % річних в розмірі 705,29 грн.

Відносно зустрічного позову потрібно зазначити наступне:

Зустрічна позовна заява, як зазначає позивач за зустрічним позовом, мотивована тим, що позивач вважає що договір № КБР-06/11/11 від 01.11.2011 недійсним та просить застосувати наслідки недійсності договору № КБР-06/11/11 від 01.11.2011 шляхом стягнення з ПО "Українська ліга авторських і суміжних прав" на користь ПП "Дольче Віта" всі отримані за недійсним договором № КБР-06/11/11 від 01.11.2011 грошові кошти в подвійному розмірі, а саме в сумі 55 200 грн.

У частині 1 ст. 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України передбачено, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Позивач посилається в зустрічній позовній заяві, на той факт що відповідач за зустрічним позовом не мав повноважень на передачу обсягу прав, які було зазначено в оспорюваному договорі.

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку що зазначені обставини позивачем за первісним позовом не достатньо обґрунтовані та такі що не підлягають задоволенню враховуючи наступне.

Відповідно до положень статей 435, 440, 441, 443 ЦК України, статей 7, 15, 31-33 Закону "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон): право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом); розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Використання твору без дозволу та без сплати авторської винагороди є порушенням майнових авторських прав, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону.

За змістом ст. ст. 450, 452, 453, 454 ЦК України, ст. ст. 36, 37, 39, 40, 42, 43 Закону право на використання об'єкта суміжних прав (зокрема, виконання, фонограми, відеограми тощо) належить відповідному правовласнику (виконавцеві, виробникові фонограми та/або відеограми чи особі, якій відповідні права передані у встановленому порядку); використання об'єктів суміжних прав здійснюється за згодою правовласників; у випадках, передбачених законом, допускається пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників без згоди відповідних правовласників, але з виплатою їм винагороди; збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), що зазначені у частині першій цієї статті, і контроль за їх правомірним використанням здійснюються уповноваженими організаціями колективного управління.

Згідно з частиною 1 ст. 43 Закону допускається без згоди виробників фонограм (відеограм), фонограми (відеограми) яких опубліковані для використання з комерційною метою, і виконавців, виконання яких зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), але з виплатою винагороди, таке пряме чи опосередковане комерційне використання фонограм і відеограм та їх примірників:

а) публічне виконання фонограми або її примірника чи публічну демонстрацію відеограми або її примірника;

б) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;

в) публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по проводах (через кабель).

Отже, на відміну від об'єктів авторського права, зазначене публічне виконання фонограми або її примірника чи публічна демонстрація відеограми або її примірника, публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір або по проводах (через кабель) без дозволу правовласника не є порушенням суміжних прав у розумінні пункту "а" статті 50 Закону.

При цьому укладення договору про виплату винагороди (роялті) за пряме або опосередковане комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань відповідно до вимог чинного законодавства України є обов'язковим для осіб, які здійснюють таке використання (частина третя статті 179 Господарського кодексу України, частини друга і третя статті 43 Закону, пункти 1, 3, 4 розділу ІІ Розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 № 71.

У свою чергу, стосовно повноважень організацій колективного управління з надання дозволів на використання об'єктів авторського права (зокрема, музичних творів) необхідно враховувати таке.

Статтею 45 Закону передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

Згідно з ч. 4 ст. 47 цього Закону особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 48 Закону повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим за змістом пункту "в" ч. 7 ст. 48 Закону наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Так, частинами п'ятою і шостою ст. 48 Закону встановлено, що:

- на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

- організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Згідно з приписами пункту "б" частини першої статті 49 цього Закону до функцій організацій колективного управління належать укладання договорів про використання прав, переданих в управління.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Судом встановлено, що позивач, звертаючись до суду із зустрічною позовною заявою 16.01.2015, починаючи з 2011 року сплачував відповідачу винагороду (роялті) за публічне виконання творів (як це було передбачено пунктом 1 додатку №2 до Договору), тобто позивачеві було відомо про наявність Договору, при цьому у позивача не виникало сумнівів щодо недійсності Договору.

З огляду на наведене, вимога про визнання недійсним договору задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом 55 200 грн. на підставі ч. 3 ст. 230, то слід зазначити таке. Оскільки позивачем за первісним позовом не надано доказів для визнання договору недійсним, станом на день винесення рішення договір дійсний, то суд не вбачає за доцільне застосовувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом 55200 грн.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача (за первісним позовом) на користь позивача (за первісним позовом). Відносно витрат по сплаті судового збору за подання зустрічного позову, то вони покладаються на позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49,75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити.

2. Стягнути із Приватного підприємства "Дольче Віта" (03115, м. Київ, проспект Перемоги, 136, код ЄДРПОУ 32251636) на користь Приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" (02100, м. Київ, вул. Бажова, 15/20, код ЄДРПОУ 37396233) основний борг з урахуванням індексу інфляції в розмірі 27663 (двадцять сім тисяч шістсот шістдесят три) грн., 3% річних в розмірі 705 (сімсот п'ять) грн..29 коп., пеню в розмірі 1746 ( одна тисяча сімсот сорок шість) грн. 26 коп., судовий збір в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання повного рішення 25.03.2015.

Суддя Л.В. Прокопенко