Постанова

від 12.05.2015 по справі 910/25622/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2015 р. Справа№ 910/25622/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гарник Л.Л.

суддів: Пантелієнка В.О.

Сотнікова С.В.

за участю представників:

від позивача: Сербуль О.Ю. (довіреність б/н від 29.09.2014);

від відповідача:Серпутько Я.С. (довіреність від 03.12.2014 № 03/12);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства "Дольче Віта"

на рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2015

у справі № 910/25622/14 (суддя Прокопенко Л.В.)

за позовом приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

до приватного підприємства "Дольче Віта"

про стягнення 30 115, 21 грн.

та

зустрічним позовом приватного підприємства "Дольче Віта"

до приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав"

про визнання правочину недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського міста Києва від 20.03.2015 у справі №910/25622/14 первісний позов задоволено; стягнуто з приватного підприємства "Дольче Віта" на користь приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" основний борг з урахуванням індексу інфляції у розмірі 27663 грн., 3% річних - 705,29 грн., пеню - 1746,26 грн., судовий збір - 1827 грн.; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, приватне підприємство "Дольче Віта" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, первісний позов залишити без задоволення, зустрічний позов задовольнити.

Скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Скаржник зазначає, що укладений сторонами ліцензійний договір від 01.11.2011 є недійсним згідно статей 227, 228, 229, 230, частини 9 статті 1109 Цивільного кодексу України.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник приватного підприємства "Дольче Віта" апеляційну скаргу підтримав, представник приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" висловився за відхилення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (далі по тексту - позивач) пред'явлено позов до приватного підприємства "Дольче Віта" (далі по тексту - відповідач) про стягнення 30 115,21 грн., в тому числі 26 400 грн. основного боргу, 1 263,66 грн. нарахованих внаслідок інфляції, 705,29 грн. - 3 % річних, 1 746,26 грн. пені.

Позов мотивовано порушенням відповідачем зобов'язань в частині здійснення платежів за укладеним сторонами договором від 01.11.2011 № КБР-06/11/11 (далі по тексту - Договір).

У свою чергу, приватне підприємство "Дольче Віта" звернулося з зустрічним позовом до приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" про визнання недійсним укладеного сторонами договору від 01.11.2011 № КБР-06/11/11 та застосування наслідків недійсності цього договору, стягнувши з відповідача всі отримані за договором кошти в подвійному розмірі - 55 200 грн.

Зустрічний позов мотивовано відсутністю у приватної організації "Українська ліга авторських і суміжних прав" необхідного обсягу цивільної дієздатності для передання приватному підприємству "Дольче Віта" за спірним Договором невиключного права на використання необмеженого переліку музичних творів, у зв'язку з чим оспорюваний договір є недійсним згідно статей 227, 228, 229, 230, частини 9 статті 1109 Цивільного кодексу України.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивач є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до виданого Державним департаментом інтелектуальної власності МОН України свідоцтва про облік організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011.

Згідно з укладеним сторонами Договором:

- користувач (відповідач) здійснює публічне виконання оприлюднених музичних творів, фонограм, а також зафіксованих у фонограмах виконань, публічну демонстрацію відеограм, а також зафіксованих у відеограмах виконань, а УЛАСП (позивач) надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на таке виконання. Користувач зобов'язується виплачувати УЛАСП винагороду (роялті) відповідно до Договору та Закону України "Про авторське право і суміжні права" (пункт 2.1);

- користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами в додатках до Договору, не пізніше ніж за 5 днів до початку місяця, за який здійснюється платіж, після чого надати УЛАСП акт про виплату роялті згідно з пунктом 2.5 Договору (пункт 2.3);

- користувач зобов'язується не пізніше 20-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати УЛАСП звіт про публічно виконані твори за формою, наведеною в додатку № 4 до Договору (пункт 2.4);

- користувач зобов'язується протягом 5 днів письмово повідомити УЛАСП про припинення публічного виконання творів у закладах користувача, зазначених у відповідних додатках до Договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання таких обставин користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках до Договору, в повному обсязі і весь період (пункт 3.3);

- Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.11.2012, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань - до їх повного виконання (пункт 4.1).

Відповідно до додатків до Договору:

- використання творів здійснюється у ресторані-піцерії «Дольче-Віта» (додаток № 1);

- розмір щомісячної винагороди складає 1 200 грн. за кожен заклад користувача на місяць (пункти 1.1 і 1.2 додатка № 2).

Використання відповідачем музичних творів, фонограм, відеограм та зафіксованих у них виконань у діяльності ресторану відповідачем не оспорюється, так само як і те, що він не звертався до позивача з повідомленням про припинення дії Договору в порядку пункту 4.2 договору, у зв'язку з чим дія останнього автоматично продовжувалась, а відтак договір діяв протягом періоду, за який стягується спірна заборгованість, тобто з січня 2013 по жовтень 2014 включно.

Здійснивши системний аналіз наявних матеріалів справи, колегія суддів погоджується з запропонованим позивачем розрахунком заборгованості у розмірі 26 400 грн.

Згідно статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Докази належного виконання зобов'язання щодо оплати стягуваної заборгованості в матеріалах справи відсутні. Відповідач суду не надав суду докази зворотного та контррозрахунок щодо заявлених позовних вимог.

За таких обставин, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення боргу.

Як встановлено, з боку відповідача мало місце прострочення виконання зобов'язання по сплаті передбачених Договором платежів, відповідальність за що передбачена пунктом 2.6 цього договору у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожний день такого прострочення.

Здійснивши системний аналіз фактичних обставин справи, запропонованого позивачем розрахунку пені, здійсненого з урахуванням конкретних періодів прострочення оплати за кожним з періодів, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, який задовольнив позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1 746,26 грн.

Крім того, перевіривши розрахунки позивача, з урахуванням норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, що встановлює обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, колегія суддів вважає обґрунтованим позовні вимоги про стягнення 1 263,66 грн. інфляційних втрат, 705,29 грн. процентів річних.

З наведених підстав колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду в частині задоволення первісного позову постановлено при повному з'ясуванні всіх обставин справи, яким було надано належну правову оцінку.

Позовні вимоги за зустрічним позовом про визнання недійсним Договору та застосування відповідних наслідків задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписом частини другої статті 203 Цивільного кодексу України яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з положеннями статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України, статей 7, 15, 31-33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом); розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Статтею 45 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами особисто, через свого повіреного або через організацію колективного управління.

У частині четвертій статті 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права" зазначено, що особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов'язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних (усіх) творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі.

Частинами третьою, четвертою статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі; організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Разом з тим за змістом пункту "в" частини сьомої статті 48 Закону України "Про авторське право і суміжні права" наявною є можливість певного управління організацією колективного управління майновими правами й осіб, які не передали організації повноважень відповідно до частини третьої цієї статті.

Відповідно до частин п'ятої та шостої цієї статті на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

організація колективного управління має право вимагати від осіб, які використовують об'єкти авторського права і суміжних прав, надання їм документів, що містять точні відомості про використання зазначених об'єктів, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

У пункті "в" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" йдеться про те, щ до функцій організацій колективного управління належать збір, розподіл і виплата зібраної винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 49 Закону Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

Отже, надавши організаціям колективного управління можливість дозволяти використання об'єктів авторського права, які й не перебувають в їх управлінні (але не вилучені з нього в установленому порядку), законодавець врахував специфіку діяльності суб'єктів господарювання, які здійснюють постійне використання великої кількості різноманітних об'єктів авторського права, завчасне визначення переліку яких (із встановленням правовласників та одержанням необхідного дозволу від кожного з них) є надмірно складним або взагалі неможливим (телерадіоорганізації; особи, що здійснюють ретрансляцію телерадіопрограм; власники закладів, де відбувається публічне виконання творів, тощо).

Такий підхід забезпечує дотримання прав суб'єктів авторського права (як щодо дозволу на використання творів, так і стосовно отримання винагороди) та дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати використання необмеженого переліку творів (зокрема, музичних) без порушення майнових авторських прав, уклавши відповідний договір з однією організацією колективного управління.

Відповідно до положень статей 638, 1109 Цивільного кодексу України, статей 32, 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначення творів, використання яких дозволяється, є істотною умовою ліцензійного договору, яка потребує узгодження сторонами.

Надання організацією колективного управління дозволу на публічне виконання необмеженого переліку музичних творів свідчить про узгодження сторонами відповідної істотної умови Договору, оскільки за відсутності будь-яких винятків (стосовно певних об'єктів та/або суб'єктів прав) не потребує подальшої конкретизації.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права" суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди, мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

З огляду на викладене, підстави для визнання Договору недійсним, в тому числі згідно статей 227, 228, 229, 230, частини 9 статті 1109 Цивільного кодексу України, відсутні, оскільки згідно з дослідженими у справі фактичними даними на момент підписання Договору відповідач мав необхідний обсяг обсягу цивільної дієздатності для передання контрагенту невиключного права на використання необмеженого переліку музичних творів.

З наведених підстав судом першої інстанції обґрунтовано залишено без задоволення зустрічний позов.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують.

За таких обставин, рішення місцевого господарського суду постановлено при повному з'ясуванні всіх обставин справи, яким було надано належну правову оцінку. Порушення норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі відсутні, а мотиви з яких подано апеляційну скаргу, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Під час апеляційного провадження встановлено, що приватним підприємством "Дольче Віта" при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір за платіжними дорученнями від 06.04.2015 № 1400085 та № 1400086 у сумі 609,00 грн. та 913,50 грн. відповідно, тобто за одну майнову та одну немайнову вимогу. Разом з тим, у прохальній частині апеляційної скарги ставиться питання про скасування рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Враховуючи викладене формулювання прохальної частини апеляційної скарги, судовий збір мав сплачуватися скаржником так само з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів, предметом якого були вимоги майнового та немайнового характеру, тобто у сумі 2 436 грн. Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги приватного підприємства "Дольче Віта", недоплачений судовий збір в сумі 913,50 грн. підлягає стягненню із скаржника.

Керуючись статями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 20.03.2015 у справі №910/25622/14 залишити без змін, апеляційну скаргу приватного підприємства "Дольче Віта" залишити без задоволення.

Стягнути з приватного підприємства "Дольче Віта" до Державного бюджету України 913,50 грн. (дев'ятсот тринадцять грн. 50 коп.) недоплаченого судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Справу повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.Л. Гарник

Судді В.О. Пантелієнко

С.В. Сотніков