Ухвала

від 24.03.2015 по справі 826/20345/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2015р. м. Київ К/800/32341/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 у справі № 826/20345/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «СІТІ ДОРЗ» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІТІ ДОРЗ» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 104226552207 від 13.12.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2014 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2014 скасовано та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено невиїзну позапланову документальну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «В.О.Р.Г.- ДРЕЙФУС» за період з 01.04.2013 по 30.06.2013 та ТОВ «Р.Е.Д.І.С - Брок МТ» за період з 01.07.2013 по 31.07.2013, за результатами якої складено акт № 715/26-55-22-07/38544017 від 29.11.2013;

- в ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 448 050 грн. та п. 1 розділу VІ «Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1492 від 25.11.2011, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 2 225 грн.

- на підстав акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №104226552207 від 13.12.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 450 276 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 112 569 грн.;

Встановлені перевіркою порушення відповідач обґрунтовує актами про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача, якими встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у контрагентів - постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам - покупцям.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт реальності господарських операцій, оскільки в деяких товарно-транспортних накладних не заповнено пункт розвантаження, зазначено лише пункт розвантаження, вказане місто (наприклад м. Київ) без зазначення адреси, що унеможливлює встановити факт постачання товару.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства, оскільки податковий кредит сформований за результатами фактично здійснених господарських операцій, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення № 104226552207 від 13.12.2013 - скасуванню.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договір на передпродажну підготовку товарів № 3 від 26.04.2013 з ТОВ «В.О.Р.Г. - Дрейфус» та договір поставки № 123 з ТОВ «Р.Е.Д.І.С. - БРОК МТ».

Дослідивши подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування податкового кредиту по операціям з контрагентами-постачальниками (а саме, первинні документи податкової звітності та копії банківських виписок), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ними підтверджено факт реального здійснення господарських операцій, що в свою чергу є підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що сама наявність або відсутність первинних документів, а також помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивачем надано докази щодо подальшої реалізації придбаного товару, зокрема, відомості по товарах на складах, копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, копія договору поставки з ТОВ «Торговельно-будівельний дім «ОЛДІ» № 800195 від 22.04.2013, копія договору поставки з ТОВ «Епіцентр К» № 82680 від 26.04.2013, видаткові накладні, звіти про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відсутність товарно-транспортних накладних або неналежне їх складання не може бути беззаперечною підставою для висновків щодо нереальності господарських операцій.

При цьому, судами попередніх інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість, в той же час, як в момент укладання та виконання договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного, не спростованого доводами касаційної скарги, висновку щодо правомірного формування позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з його контрагентами, що підтверджується належними та допустимими доказами по справі, у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції не вбачає передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суд повно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надав їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний