Ухвала

від 09.02.2015 по справі 2а-1670/1225/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.02.2015р. м. Київ К/9991/52825/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Кошіля В.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2011

у справі № 2а-1670/1225/11

за позовом Дочірнього іноземного підприємства «Полтава-Білаз-Сервіс» ЛТД

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2011, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 31.01.2011 № 0000042301/3 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в загальній сумі 114800 грн., визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 114800 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 28700 грн.

Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР , ст.ст. 7, 9, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Дочірньому іноземному підприємству «Полтава-Білаз-Сервіс» ЛТД на підставі доданих до податкових декларацій за липень 2009 року та за серпень 2009 року заяв про повернення сум бюджетного відшкодування повернуто, зокрема, суму податку на додану вартість 114800 грн., сформовану за результатами сплаченого податку на додану вартість за операціями з придбання у ФОП ОСОБА_2 контакторів (ПК-753 Б9УЗ).

Податкове повідомлення-рішення від 31.01.2011 № 0000042301/3 про зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 114800 грн., визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 114800 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 28700 грн. прийнято на підставі акту планової виїзної перевірки від 17.01.2001 № 187/23-209/24389633, яким зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР .

Відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на податковий кредит та на відшкодування з бюджету податку на додану вартість за операціями з придбання у ФОП ОСОБА_2 контакторів (ПК-753 Б9УЗ) в кількості 140 штук в сумі 688800 грн. з огляду на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту про не підтвердження факту сплати цього податку вказаним контрагентом через неможливість проведення зустрічної звірки, а також про те, що остання звітність подана за квітень 2010 року, а податкові зобов'язання за операціями з позивачем не задекларовані та не сплачені. Крім того, відповідач посилається на те, що зазначена в податкових накладних адреса місцезнаходження ФОП ОСОБА_2 не відповідає дійсності.

При перевірці правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки встановлених судами в оскаржуваних судових рішеннях обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок і підстави формування податкового кредиту, визначення сум податку, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентовані п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм закону, яке б позбавляло його права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що факт реального вчинення господарських операцій підтверджено первинними ті іншими документами (договором, специфікацією до договору, видатковою накладеною, податковими накладними, товарно-транспортною накладною, банківськими виписками, карткою складського обліку, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку № 281), які оцінені судами як такі, що підтверджують господарські операції, натомість обставини щодо реального вчинення позивачем господарських операцій податковим органом при перевірці на підставі первинних документів взагалі не досліджувалась.

Порушення постачальником товару (послуг) податкового законодавства щодо декларування та сплати зобов'язань не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит. Зменшення бюджетного відшкодування платника податку (покупця) у зв'язку з такими порушеннями, за відсутності інших підстав вважати податковий кредит не підтвердженим, вказаним законом не передбачено.

У разі коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування та сплати податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

З огляду на посилання податкового органу на те, що податкові накладні, в яких невірно зазначено адресу ФОП ОСОБА_2, позбавлені сили податкових та розрахункових документів, судами встановлено, що такий дефект податкової накладної не позбавляє можливості ідентифікувати вказаного контрагента позивача.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про правомірне формування позивачем податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування за операціями з придбання товарів у ФОП ОСОБА_2 та протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Суди правильно застосували норми матеріального права до встановлених обставин. Діючи у межах перегляду судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 КАС України, підстав для задоволення касаційної скарги відповідача суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст. ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявоюя, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді В.В. Кошіль

Ю.І. Цвіркун