Рішення

від 23.03.2015 по справі 922/191/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р.Справа № 922/191/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного АТ "НАК "Нафтогаз України", м. Київ до ПП "Віанна", м. Луганськ простягнення 257200,93 грн. за участю представників:

позивача - Єфременко О.О., довіреність № 14-88 від 18.04.14 р.,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ПП "Віанна" 257200,93 грн., з яких: пеня - 210886,90 грн., інфляційні втрати - 3009,93 грн., 3% річних - 43304,10 грн. за несвоєчасне виконання умов договору купівлі - продажу природного газу №13/2150-БО-20 від 28.12.12р. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до розпорядження Вищого господарського суду України № 28-р від 02.09.2014, у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя господарськими судами Донецької і Луганської областей, Донецьким апеляційним господарським судом у районі проведення антитерористичної операції, на підставі подання Державної судової адміністрації України від 26.08.2014 № 8-4166/14 та від 29.08.2014 № 8-4211/14, керуючись статтею 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", статтею 34 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" визначено, що розгляд господарських справ, підсудним господарським судам, розташованим в районі антитерористичної операції, здійснюються такими судами: господарських справ, підсудних господарському суду Луганської області - господарським судом Харківської області.

На підставі вищенаведеного, дана справа на теперішній час підлягає розгляду в господарському суді Харківської області.

Ухвалою суду від 12.01.15р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

26.02.15р. представник відповідача направив на адресу суду (електронною поштою) відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, зокрема, посилаючись на те, що відповідача поставлено у залежність від бюджетних установ (споживачів теплової енергії), які не здійснювали оплати впродовж січня-лютого у зв'язку з відсутністю фінансування, а також надав документи для долучення до матеріалів справи, які долучено судом до матеріалів справи.

04.03.15р. представник позивача надав клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів, за межі встановлені ч.1 ст. 69 ГПК України.

Ухвалою суду від 04.03.15р. клопотання представника позивача про продовження строку вирішення спору на 15 днів, за межі встановлені ч.1 ст. 69 ГПК України задоволено, строк вирішення спору продовжено по 23.03.15р.

18.03.15р. представник відповідача надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив про неможливість прибуття представника відповідача в судове засідання, яке відбудеться 23.03.2015 року через неможливість проїзду через блок пости на тимчасово неконтрольованій території Луганської області внаслідок дії Наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ (керівника анти терористичної операції на території Донецької та Луганської областей) № 27ог від 22.01.2015 р., який унеможливлює виїзд до м. Харків через блок пости у зоні АТО. Отримання перепусток, відповідно до вказаного наказу, на практиці неможлива, із-за постійних обстрілів та загрози життю.

Суд, розглянувши вищевказані письмові пояснення, вважає за можливе визнати причини неприбуття у судове засідання 23.03.15р. представника відповідача поважними, тому справа розглядається у відсутності представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 23.03.15р. підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 23.03.15р. не з`явився, причини неприбуття якого в судове засідання визнані судом поважними.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 N 01-06/1290/14 Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" за неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу і в такий спосіб - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчинюється його підпис.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду даної справи, оскільки судом було розміщено всі процесуальні документи по даній справі на відповідному веб-порталі, зокрема, ухвала суду про відкладення розгляду справи на 23.03.2015р., докази розміщення містяться в матеріалах справи (а.с. №124).

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

28.12.12р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (далі - Позивач) та Приватним підприємством "Віанна" (далі - Відповідач) був укладений договір купівлі - продажу природного газу № 13/2150-БО-20 (далі -Договір).

Згідно з цим договором Позивач передав у власність Відповідача протягом січня-червня та жовтня 2013 року природний газ на загальну суму 7 735 657,81 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу від 31.01.13 на об'єм 503,914 тис.куб.м, від 28.02.13 на об'єм 436,039 тис.куб.м., від 31.03.13 на об'єм 412,188 тис.куб.м., від 30.04.13 на об'єм 93,106 тис.куб.м., від 31.05.13 на об'єм 3,790 тис.куб.м., від 30.06.13 на об'єм 3,198 тис.куб.м., від 31.10.13 на об'єм 210,464 тис.куб.м.

Відповідно до п. 1.1 Договору Відповідач зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Пункт 6.1. Договору закріплює, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки, проте, Покупець свої зобов'язання не виконав належним чином, за отриманий природний газ розрахувався з простроченням, чим порушив умови Договору та статтю 526 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений договором строк.

Таким чином, несвоєчасне виконання відповідачем умов договору і стало підставою для звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до суду та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 210886,90 грн. грн.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з пунктом 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по Договору сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 7.2. Договору, у разі невиконання Покупцем (Відповідачем) п. 6.1. Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Судом перевірено строк нарахування пені та встановлено, що вона підлягає задоволенню в повному обсязі в сумі 210886,90 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 43304,10 грн., суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 43304,10 грн.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 3009,93грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Індекс інфляції - це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України. Відповідні індекси щомісячно розраховуються і публікуються в офіційних виданнях ЗМІ, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

З матеріалів справи вбачається, що при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних витрат, позивач здійснив розрахунок без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

Статтею 625 ЦК України передбачений розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнується весь ланцюг розрахунків.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Така правова позиція розрахунку інфляційних витрат, повністю узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною, зокрема, в постановах від 13.08.2012 р. у справі № 5023/1235/12 та від 03.12.2012 р. у справі №5023/129/12, та у пункті 3 роз'яснень Вищого господарського суду № 02-5/223 від 12.05.1999 р.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат встановив, що їх нараховано невірно, а саме з перериванням у періоді нарахування.

Крім того, відповідно до п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. №01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини 1 статті 4-7 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Здійснивши самостійно розрахунок інфляційних втрат, відповідно до чинного законодавства, судом встановлено, що Індекс інфляції за лютий - листопад 2013 року становить - 99,79659801, а отже за цей період індекс інфляції становив менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція).

Позивач нарахував інфляційні втрати вибірково, тільки за лютий, жовтень, а не за весь період прострочки, тому нараховані вибірково позивачем інфляційні втрати, визнаються судом такими, що розраховані з порушенням діючого законодавства, тому суд приходить до висновку про відмову позивачу в частині стягнення з відповідача нарахованих інфляційних втрат в сумі 3009,93грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44, 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6,8,19,124,129 Конституції України; ст.ст. 509, 526, 549, 598, 610-612, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197, 232 Господарського кодексу України; ст.ст.1, 4, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Віанна" (91055, м. Луганськ, вул. Польського, 6/2 Код ЄДРПОУ 32139161) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню в сумі 210886,90 грн., 3% річних в сумі 43304,10 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 5083,82 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3009,93 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.03.2015 р.

Суддя Л.В. Шарко