Постанова

від 23.04.2015 по справі 922/191/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2015 р. Справа № 922/191/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників:

позивача – не з'явився

відповідача – не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№2349Х/1-8) на рішення господарського суду Харківської області від 23 березня 2015 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України“, м. Київ

до Приватного підприємства “Віанна“, м. Луганськ

про стягнення 257200,93 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ “НАК “Нафтогаз України“, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути ПП “Віанна“ заборгованість за договором купівлі-продажу природного газу №13/2150-БО-20 від 28.12.2012 р. в сумі 257200,93 грн., з яких: 210886,90 грн. – пеня, 3009,93 грн. – інфляційні втрати, 43304,10 грн. – 3% річних; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.03.2015 р. у справі №922/191/15 (суддя Шарко Л.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ПП “Віанна“ на користь ПАТ “НАК “Нафтогаз України“ пеню в сумі 210886,90 грн., 3% річних в сумі 43304,10 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 5083,82 грн. в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3009,93 грн. – відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи. Зокрема, зазначає, що суд при винесенні рішення не застосував закон, що підлягає застосуванню до даних правовідносин, а саме – ст. 2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси“. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Позивач вимоги ухвали суду від 14.04.2015 р. не виконав, відзив на апеляційну скаргу та документи в обґрунтування своїх заперечень не надав, свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, в апеляційній скарзі зазначив про неможливість особистої присутності його представника внаслідок дії наказу першого заступника керівника антитерористичного центру при СБУ від 22.01.2015 р. за №27ог, який унеможливлює виїзд до м. Харків через блок-пости у зоні АТО, а отримання перепусток, відповідно до вказаного наказу, на практиці неможлива із-за постійних обстрілів та загрози життю.

З огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, позицію відповідача достатньо повно викладено в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.          

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2012 р. між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та ПП “Віанна“ (покупець) укладено договір №13/2150-БО-20 купівлі-продажу природного газу, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору (а. с. 15-20).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони обумовили, що продавець передає покупцеві з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. газ обсягом до 3648 тис. куб. м.

Відповідно до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 3509,00 грн. без урахування ПДВ, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ – 2%; ПДВ за ставкою – 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами – 305,60 грн., крім того ПДВ - 20 % - 61,12 грн., всього з ПДВ – 366,72 грн. До сплати за 1000 куб. м газу – 3884,78 грн., крім того ПДВ - 20 % - 776,96 грн., всього з ПДВ – 4661,74 грн.

За умовами пункту 6.1 договору оплата за газ, що передається згідно п. 2.1. договору, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Термін дії, встановлений п. 11.1 договору, до 31 грудня 2013 року, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Продавець протягом січня-червня та жовтня 2013 року на виконання умов договору передав покупцю природний газ у обсязі 1662,699 тис. мі на загальну суму 7735657,81 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (а. с. 23-29).

Покупець зобов'язання у встановлені договором строки не виконав, оплату за отриманий природний газ своєчасно не здійснив, що стало підставою для звернення ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до господарського суду з позовом про стягнення з ПП “Віанна“ 210886,90 грн. пені, 3009,93 грн. інфляційних втрат, 43304,10 грн. 3% річних.

Приймаючи рішення господарський суд, врахувавши невірне нарахування позивачем суми інфляційних втрат, дійшов висновку про відмову в частині стягнення 3009,93 грн. інфляційних втрат, та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 210886,90 грн. пені, 43304,10 грн. 3 % річних, визнавши їх підтвердженими документально та нормами матеріального права, не спростованими відповідачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду з огляду на таке.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору купівлі-продажу, згідно якого, в силу ст. 655 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. ст. 612 Цивільного кодексу України).

Факт прострочення відповідачем зобов'язання за договором №13/2150-БО-20 від 28.12.2012 р. щодо своєчасної оплати за поставлений природний газ підтверджений матеріалами справи, зокрема переліком операцій ( а. с. 31) та не заперечується сторонами.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу Україна, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 7.2 у разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Враховуючи наведене, наявність порушення відповідачем зобов'язання, відповідність розміру пені вимогам Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, а також те, що розрахунок 3% річних є вірним, не суперечить вимогам чинного законодавства, позовні вимоги в частині стягнення 210886,90 грн. пені та 43304,10 грн. 3 % річних правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, який зазначив наступне.

Згідно інформаційного листа ВГСУ від 17.07.2012 р. за №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач здійснив розрахунок інфляційних витрат без урахування періодів, коли індекс інфляції складав менше одиниці.

З огляду на те, що позивач нарахував інфляційні втрати вибірково, а не за весь період прострочки, колегія суддів вважає, що господарський суд правомірно визнав вказані штрафні санкції такими, що розраховані з порушенням діючого законодавства, та дійшов висновку про відмову позивачу в частині стягнення з відповідача нарахованих інфляційних втрат в сумі 3009,93 грн.

Посилання апелянта, як на підставу для скасування рішення, на незастосування судом першої інстанції при розгляді справи норм права (зокрема, ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України), що регулюють питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказаними нормами встановлено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а не обов'язок. Відповідно до вимог чинного законодавства вказані питання розглядаються судом не за власною ініціативою, а за заявою сторони у справі, поданої в порядку застосування ст. 22 Господарського процесуального кодексу України.

В матеріалах справи відсутні будь-які звернення ПП “Віанна“ до суду з відповідними заявами, клопотаннями. Нескористання відповідачем наданими йому процесуальним законодавством правами не може бути підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів також вважає безпідставними твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення, у зв'язку із незастосуванням Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси“, та вважає за необхідне зазначити, що дія вказаного закону не розповсюджується на правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, а доводи апелянта з цього питання зводяться до довільного тлумачення норм права.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2015 р. у справі №922/191/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.03.2015 р. у справі №922/191/15 залишити без змін.

Повна постанова підписана 24.04.2015 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.