Рішення

від 25.03.2015 по справі 910/3845/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.03.2015Справа №910/3845/15-г Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Коріневич Наталії Іванівни до Публічного акціонерного товариства "КЕЗНО" третя особа: Публічне акціонерне товариство Банк «Контракт» про визнання рішень недійсними, за участю представників позивача - Портяника С.Ф., довіреність №б/н від 16.03.2015 року, відповідача - Ткаченка К.В., довіреність № 16.02.2015 року, третьої особи - Брагівського П.О., довіреність №02/2015 від 05.01.2015 року, Агапова О.О., довіреність №б/н від 10.02.2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним рішення засідання Правління відповідача, що оформлені протоколами засідання Правління Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" від 14.12.2007 року та від 12.03.2010 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 16.03.2015 року.

13.03.2015 року через канцелярію суду представник відповідача надав пояснення, в якому вказував на те, що заперечення факту відсутності у Правління ВАТ "КЕЗНО" (ПАТ "КЕЗНО") повноважень на розпорядження коштами та майном товариства, що було встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2012 року у справі №5011-62/12696-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013 року, буде свідчити про поставлення під сумнів наведених судових рішень, що є неприпустимим, а тому просив врахувати, що будь-які заперечення проти позову Коріневич Н.І. про визнання недійсними спірних рішень Правління ВАТ "КЕЗНО", з визначених в ньому обставин, у ПАТ "КЕЗНО" відсутні.

16.03.2015 року через канцелярію суду Публічне акціонерне товариство Банк «Контракт» надав клопотання про залучення його до участі в справі у якості третьої особи на стороні відповідача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2015 року залучено до участі в справі в якості третьої особи Публічне акціонерне товариство Банк «Контракт».

16.03.2015 року в судовому засіданні оголошено перерву на 23.03.2015 року.

23.03.2015 року через канцелярію суду представник третьої особи подав заяву про застосування строків позовної давності, за змістом якої просив відмовити в задоволенні позову у зв'язку із пропуском позивачем строків позовної давності на звернення з відповідними вимогами до суду. Також, представник третьої особи подав відзив на позовну заяву за змістом якого в задоволенні позову просив відмовити, вказував на відсутність будь-яких обмежень Правління щодо розпорядження коштами чи майном Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО", на підтвердження чого посилався на рішення Спостережної ради ВАТ "КЕЗНО", оформлене протоколом від 28.12.2006 року, та рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ "КЕЗНО", оформлене протоколом №16 від 15.11.2005 року.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" заява про сплив позовної давності, зроблена будь-якою іншою особою, крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Зокрема, частиною четвертою ст. 27 ГПК України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесуальними правами сторони (за певними винятками); при цьому права сторони, визначені, зокрема, статтею 22 та іншими нормами цього Кодексу, є саме процесуальними, в той час як згаданий припис статті 267 Цивільного кодексу України є нормою права матеріального і не може розумітися як можливість застосування господарським судом позовної давності за заявами зазначених третіх осіб.

Тому заява третьої особи про застосування строків позовної давності не є підставою для застосування судом позовної давності.

Позивачем та відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності не заявлялись.

Крім того, посилання позивача на те, що їй вперше стало відомо про існування оскаржуваних рішень лише з рішення господарського суду міста Києва від 05.02.2015 року у справі №910/2949/13 з огляду на підтвердження відповідачем факту ненадання останній будь-якої інформації щодо прийняття таких рішень в силу приписів ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України в будь-якому випадку свідчить про існування правових підстав для захисту порушеного права позивача, як акціонера ВАТ "КЕЗНО".

23.03.2015 року в судовому засіданні оголошено перерву на 25.03.2015 року.

25.03.2015 року через канцелярію суду позивачем надано письмові пояснення у справі.

25.03.2015 року через канцелярію суду представником відповідача надано письмові пояснення у справі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про визнання недійсним рішення засідання Правління відповідача, що оформлені протоколами засідання Правління Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" від 14.12.2007 року та від 12.03.2010 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що рішення, які оформлені протоколами засідання Правління Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" від 14.12.2007 року та від 12.03.2010 року про збільшення розміру кредитної лінії на суму 270 000,00 доларів США до загального ліміту 2 970 000,00 доларів США, збільшення заставної вартості переданого в іпотеку майна ВАТ «КЕЗНО» з 23 000 000,00 грн. до 37 800 000,00 грн. та продовження строку дії таких договорів порушують її права як акціонера ВАТ «КЕЗНО» та були прийняті Правлінням Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" з порушення норм статуту відповідача та ч.2 ст.98 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої рішення про відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства приймаються більшістю загальних зборів не менш як у 3/4 голосів.

Судом встановлено, що Коріневич Наталія Іванівна є акціонером Публічного акціонерного товариства "КЕЗНО", що підтверджується випискою про стан рахунку в цінних паперах на 02.02.2015 року, яка міститься в матеріалах справи.

14.12.2007 року відбулося засідання Правління ВАТ "КЕЗНО", оформлене протоколом від 14.12.2007 року, на якому було вирішено: звернутися до Відкритого акціонерного товариства Торговельно-фінансовий банк "Контракт" з клопотанням щодо збільшення ліміту кредитної лінії, відкритої в доларах США та гривні у ВАТ КФБ "Контракт" згідно з договором про відкриття кредитної лінії №122/06 від 29.12.2006 року, на суму 270 000,00 доларів США до загального ліміту 2 970 000,00 доларів США; клопотати перед ВАТ ТФБ "Контракт" щодо збільшення заставної вартості наданого в іпотеку майна, нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Василя Яна, 3/5, для забезпечення кредиту, наданого ВАТ ТФБ "Контракт", у зв'язку із збільшенням ринкової вартості зазначеного майна, до 37 800 000,00 грн.; надати повноваження на підписання з ВАТ ТФБ "Контракт" додаткових угод до договору про відкриття кредитної лінії, договору іпотеки та інших пов'язаних з цими договорами договорів (в тому числі договорів страхування) та документів від імені Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" Голові Правління відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" - Цьомі Павлу Володимировичу

Також, 12.03.2010 року на засіданні Правління ВАТ "КЕЗНО", оформленому протоколом від 12.03.2010 року, було вирішено: звернутися до ПАТ ТФБ "Контракт", який є правонаступником ВАТ ТФБ "Контракт", з клопотанням про пролонгацію до 31.03.2011 року строку кредитування за Договором про відкриття кредитної лінії №122/06 від 29.12.2006 року, укладеним між ВАТ ТФБ "Контракт" та ВАТ "КЕЗНО", та строку надання в іпотеку майна, нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Василя Яна, 3/5, згідно з іпотечним договором від 29.12.2006 року, засвідченим Савельєвим А.Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим №5537, для забезпечення повернення кредиту; надати повноваження на підписання з ПАТ Банк "Контракт" додаткової угоди до договору кредиту, договору іпотеки та інших пов'язаних з цими договорами договорів (в тому числі договорів страхування) та документів від імені Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" Голові Правління Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" - Лодигіну О.Ю.

Спір у справі стосується законності наведених рішень Правління ВАТ "КЕЗНО", оформлених протоколами засідання Правління ВАТ "КЕЗНО" від 14.12.2007 року та від 12.03.2010 року.

При цьому, як на підставу звернення з даним позовом до суду позивач вказує на те, що такі рішення було прийнято Правлінням з перевищенням визначених законодавством та статутом ВАТ "КЕЗНО" його повноважень, адже стосуються розпорядження майном та коштами товариства, в той час, як таке питання належить до компетенції Загальних зборів акціонерів та Спостережної ради.

Частинами 1, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 160 Цивільного кодексу України в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Випадки обов'язкового створення в акціонерному товаристві наглядової ради встановлюються законом. Статутом акціонерного товариства і законом встановлюється виключна компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства. Члени наглядової ради акціонерного товариства не можуть бути членами його виконавчого органу. Наглядова рада акціонерного товариства визначає форми контролю за діяльністю його виконавчого органу.

Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

За змістом ст. 11 Статуту Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) (надалі - "Статут") управління акціонерним товариство здійснюють: Загальні збори акціонерів; Правління; Ревізійна комісія; Спостережна рада.

З огляду на викладені положення вбачається, що органами управління ВАТ "КЕЗНО" було визначено, зокрема: Загальні збори акціонерів, Правління та Спостережну раду, які мають право здійснювати свої правомочності щодо управління таким товариством виключно у визначених законодавством та статутними документами межах.

В даному випадку предметами спірних рішень, зокрема, є збільшення розміру кредитної лінії за договором про відкриття кредитної лінії №122/06 від 29.12.2006 року, укладеним між ВАТ "КЕЗНО" та ВАТ ТФБ "Контракт", з 2 700 000,00 доларів США до 2 970 000,00 доларів США, збільшення заставної вартості переданого в іпотеку згідно іпотечного договору від 29.12.2006 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством "КЕЗНО" та Відкритим акціонерним товариством Торговельно-фінансовий банк "Контракт", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Савельєвим А.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за №5537, нерухомого майна ВАТ "КЕЗНО", з 23 000 000,00 грн. до 37 800 000,00 грн., та продовження строку дії таких договорів.

При цьому, в силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України та умов кредитних договорів внаслідок вчинення таких правочинів у позичальника (ВАТ "КЕЗНО") виникає обов'язок із сплати процентів за користування кредитними коштами та їх повернення на користь банку, тобто, має місце розпорядження коштами товариства.

За системним аналізом ст.ст. 546, 572, 575, 576 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 7, 18, 33 Закону України "Про іпотеку" вбачається, що суть іпотеки полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) має право в разі невиконання боржником (іпотекодавцем) забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Тобто, право іпотеки - це право на чуже нерухоме майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно.

В той час, як відчуження майна в цивільному праві є будь-які дії особи, внаслідок вчинення яких така особа у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що їй належить, а в контексті ст. 509 Цивільного кодексу України під відчуженням необхідно розуміти і взяття на себе зобов'язання, наслідком якого буде втрата такого майна.

Отже, вбачається, що в розумінні положень чинного законодавства України передача нерухомого майна у заставу (іпотека) є відчуженням.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 року у справі №3-179гс14, який в силу приписів ст. 111 28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковим для застосування всіма судами України.

Таким чином, спірні рішення, спрямовані на збільшення суми та продовження строку зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами, фактично стосуються розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО", а відтак, могли бути прийняті не інакше як особою (відповідним органом управління ВАТ "КЕЗНО") до компетенції якої згідно законодавства та статутних документів віднесено вирішення даних питань.

Відповідно до п.п. 11.2.1, 11.2.11 Статуту Правління є виконавчо-розпорядчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво всією його поточною діяльністю. До компетенції Правління акціонерного товариства належить: прийняття рішень з питань, пов'язаних з поточною діяльністю акціонерного товариства; визначення основних напрямків діяльності товариства, його дочірніх підприємств, філій, представництв, затвердження їх планів та звітів про їх виконання; прийняття рішень про утворення підрозділів, необхідних для виконання цілей та завдань акціонерного товариства; затвердження внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури акціонерного товариства; подання загальним зборам акціонерів пропозицій з питань діяльності акціонерного товариства; ознайомлення з висновками та матеріалами перевірок ревізійної комісії акціонерного товариства; надання на затвердження загальним зборам акціонерів річного звіту та балансу акціонерного товариства; затвердження типової форми контракту з працівниками акціонерного товариства; проведення з залученням компетентних фахівців атестації працівників товариства і присвоєння їм категорій та розрядів; призначення керівників дочірніх підприємств; визначення переліку відомостей, що є конфіденційною інформацією та комерційною таємницею, а також встановлення порядку доступу до конфіденційної інформації та комерційної таємниці; здійснення контролю за розкриттям інформації та реалізацією інформаційної політики товариства.

Згідно із п.п. 11.2.4, 11.2.5 Статуту Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених Статутом та іншими внутрішніми нормативними актами товариства. У своїй діяльності Правління керується чинним законодавством України, Статутом, іншими внутрішніми нормативними актами та рішеннями, прийнятими Загальними зборами акціонерів та Спостережною радою.

У відповідності до п. 11.2.18 Статуту Голова правління уповноважений керувати поточними справами акціонерного товариства і виконувати рішення Загальних зборів акціонерів, Спостережної ради та Правління товариства, без довіреності представляти акціонерне товариство в його відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, державними та іншими органами, як в Україні, так і за кордоном, вести переговори та укладати угоди від імені акціонерного товариства, організовувати ведення протоколів засідань Правління акціонерного товариства, виконувати всі необхідні дії, пов'язані з представництвом інтересів Товариства в суді, прокуратурі та інших державних органах згідно з усіма правами, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі та іншим сторонам.

За змістом п. 11.2.19 Статуту до компетенції Голови правління належать усі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що згідно з чинним законодавством та цим Статутом віднесені до компетенції іншого органу акціонерного товариства, зокрема, але не обмежуються розпорядженням майном та коштами акціонерного товариства в розмірі, встановленому Спостережною радою акціонерного товариства.

З огляду на викладені положення Статуту вбачається, що питання розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО" не віднесено до повноважень Правління ВАТ "КЕЗНО", а може бути предметом компетенції Голови правління ВАТ "КЕЗНО" виключно в межах, визначених Спостережною радою ВАТ "КЕЗНО".

Пунктом 11.4.1 Статуту встановлено, що спостережна рада є органом акціонерного товариства, який представляє інтереси акціонерів у період між проведенням Загальних зборів акціонерів і в межах компетенції, визначеної Статутом, контролює і регулює діяльність Правління.

Відповідно до п.п. 2, 24 п. 11.4.11 Статуту до компетенції Спостережної ради товариства належить, зокрема: розпорядження майном та коштами акціонерного товариства; прийняття рішення про передачу питань, що відносяться до компетенції Спостережної ради Правлінню чи Голові правління товариства.

Зміст даних положень Статуту ВАТ "КЕЗНО" свідчить про те, що саме до компетенції Спостережної ради ВАТ "КЕЗНО" віднесено питання розпорядження майном та коштами ВАТ "КЕЗНО", а також - їй надано повноваження на делегування вирішення такого питання іншим органам (в т.ч. шляхом встановлення відповідного розміру майна чи коштів, якими має право розпоряджатися Голова правління).

Тобто, розпорядження майном та коштами товариства з огляду на визначену законодавством і Статутом виключну компетенцію органів управління ВАТ "КЕЗНО" могло бути предметом повноважень Правління не інакше як за наслідком їх делегування з визначенням меж (розміру) реалізації Спостережною радою.

Наведене узгоджується з диспозицією положень ч. 2 ст. 160, ч. 1 ст. 161 Цивільного кодексу України, яка полягає у тому, що одне і те ж питання не може бути віднесено до компетенції різних органів, адже визначення п. 11.4.11 Статуту повноважень Спостережної ради на розпорядження майном та коштами ВАТ "КЕЗНО" без будь-яких обмежень виключає існування у Правління таких повноважень за відсутності рішення Спостережної ради про делегування їх в порядку п.п. 24 п. 11.4.11 Статуту.

За змістом п.п. 11.1.1, 11.1.10 Статуту вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів товариства. Збори в разі необхідності вправі розглядати будь-які питання діяльності акціонерного товариства і приймати по ним відповідні рішення.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 98 Цивільного кодексу України відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства відноситься до компетенції загальних зборів (за рішенням більшості акціонерів не менш як у 3/4 голосів), якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 11.1.13 Статуту встановлено, що рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, зокрема, по питанням, прямо передбаченим чинним законодавством.

Згідно наведених приписів законодавства та Статуту вирішення питання щодо розпорядження майном ВАТ "КЕЗНО" на суму п'ятдесят і більше відсотків майна такого товариства може вирішуватися виключно Загальними зборами акціонерів.

За наведених обставин вбачається, що в силу положень ст.ст. 98, 160, 161 Цивільного кодексу України, п.п. 11.1.13, 11.2.1, 11.2.11, 11.2.19, 11.4.11 Статуту питання розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО" не належить до повноважень Правління, може бути її компетенцією виключно у випадку делегування таких прав з визначенням меж (розміру) реалізації не інакше як за відповідним рішенням Спостережної ради, належить без будь-яких обмежень до компетенції Спостережної ради, а в частині розпорядження майном на суму п'ятдесят і більше відсотків майна товариства є виключною компетенцією Загальних зборів акціонерів.

Таким чином, на момент оформлення оскаржуваних рішень статутними документами ВАТ "КЕЗНО", з метою гарантії захисту майнових прав акціонерів товариства, було вирішено, що питання розпорядження майном та коштами ВАТ "КЕЗНО" належить до компетенції Загальних зборів акціонерів (закріплене законодавством право на вирішення будь-яких питань) чи Спостережної ради (в т.ч. шляхом встановлення відповідного розміру майна чи коштів, якими має право розпоряджатися Правління/Голова правління).

При цьому, відповідно до п.п. 7.2, 7.3 Статуту розмір статутного капіталу товариства складав 315 000 грн., а балансова вартість основних засобів ВАТ "КЕЗНО" складала 3 284 700 грн., вартість активів - 5 016 200,00 грн.

Тобто, фактична вартість правочинів, що є предметом спірних рішень, окремо кожного перевищувала загальну вартість основних засобів та активів ВАТ "КЕЗНО" не менше ніж у 2,5 рази, тобто, оскаржувані рішення спрямовані на збільшення такої різниці та продовження строку відповідних зобов'язань.

Отже, оскаржувані рішення могли бути прийняті не інакше як за наслідками делегування Загальними зборами акціонерів та Спостережною радою ВАТ "КЕЗНО" відповідних повноважень Правлінню ВАТ "КЕЗНО".

В той же час, доказів прийняття будь-яких рішень Загальними зборами акціонерів чи Спостережною радою щодо уповноваження Правління на вчинення як кредитного та іпотечного договорів чи визначення розміру коштів товариства, якими останнє має право самостійно розпоряджатися, так і щодо погодження збільшення суми та продовження строку відповідних зобов'язань матеріали справи не містять.

Аналогічні обставини щодо відсутності у Правління повноважень на розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО" були встановлені господарським судом міста Києва в рішенні від 05.10.2012 року у справі №5011-62/12696-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013 року, яким було визнано недійсними рішення Правління ВАТ "КЕЗНО" про укладення спірних кредитного та іпотечного договору з підстав порушення останнім приписів ч. 2 ст. 98, ст. 161 Цивільного кодексу України.

Встановлені таким рішенням обставини в силу приписів ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 08.05.2014 року) не підлягають повторному встановленню у спорах, стороною в яких є ПАТ "КЕЗНО", не залежно від складу інших учасників відповідного судового процесу.

Більш того, пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року №8 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 року) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" від 18.11.2003 року №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (відсутності у Правління ВАТ "КЕЗНО" згідно положень Статуту повноважень на розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО"), адже існування даних обставин підтверджують судові рішення, які не можуть бути поставлені під сумнів.

Переоцінка вказаних фактів буде свідчити про поставлення під сумнів судових рішень у справах №5011-62/12696-2012, що є недопустимим.

З огляду на викладені обставини вбачається, що приймаючи оскаржувані рішення, які фактично спрямовані на підтвердження взятого зобов'язання із забезпечення повернення кредиту шляхом надання в іпотеку майна товариства було фактично вирішено питання відчуження майна та розпорядження коштами ВАТ "КЕЗНО" на суму, що становить більше п'ятдесяти відсотків майна товариства, Правлінням ВАТ "КЕЗНО" було перевищено визначені законодавством та Статутом його повноваження, адже рішення щодо наведеного належало до виключної компетенції вищого органу акціонерного товариства - Загальних зборів акціонерів.

До того ж, слід зазначити, що оскаржувані рішення Правління ВАТ "КЕЗНО" фактично було прийняті з метою внесення змін до попередніх рішень Правління про отримання кредитів та передання в іпотеку майна товариства, внесення змін до них, а саме: від 28.12.2006 року, 21.06.2007 року, 26.06.2007 року, 17.12.2007 року, 09.02.2009 року, 28.12.2009 року, які оформлені протоколами засідань Правління ВАТ "КЕЗНО" від 28.12.2006 року, 21.06.2007 року, 26.06.2007 року, 17.12.2007 року, 09.02.2009 року, 28.12.2009 року, які були визнані недійсними рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2012 року у справі №5011-62/12696-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013 року, з підстав їх незаконності.

Посилання третьої особи на те, що відповідні повноваження Правлінню ВАТ "КЕЗНО" на прийняття оскаржуваних рішень було надано рішенням Спостережної ради ВАТ "КЕЗНО", оформленим протоколом від 28.12.2006 року, та рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ "КЕЗНО", оформленим протоколом №16 від 15.11.2005 року, судом відхиляються з огляду на наступне.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

У відповідності до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Так, в своєму відзиві ПАТ Банк "Контракт" вказує на те, що рішенням Спостережної ради ВАТ "КЕЗНО", оформленим протоколом від 28.12.2006 року, та рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ "КЕЗНО", оформленим протоколом №16 від 15.11.2005 року, було делеговано Правлінню ВАТ "КЕЗНО" повноваження на розпорядження коштами і майном товариства та погоджено укладення кредитного, іпотечного договорів, збільшення суми та строку зобов'язань за якими є предметом оскаржуваних рішень.

Однак, на підтвердження викладеного ПАТ Банк "Контракт" не було надано будь-яких належних в розумінні положень ст.ст. 32, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів (належним чином засвідчених копій чи оригіналів таких протоколів), адже додана третьою особою до такого відзиву лише незасвідчена копія протоколу Загальних зборів ВАТ "КЕЗНО" №16 від 15.11.2005 року не може бути належним доказом існування викладених обставин в розумінні наведених положень процесуального законодавства, оскільки представниками сторін заперечувалося існування відповідних рішень та оформлення таких протоколів.

Тобто, ПАТ Банк "Контракт" не було доведено дійсного існування рішення Спостережної ради ВАТ "КЕЗНО", оформленого протоколом від 28.12.2006 року, та рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ "КЕЗНО", оформленого протоколом №16 від 15.11.2005 року, що свідчить про неможливість породження ними будь-яких правових наслідків (в т.ч. підтвердження існування у Правління ВАТ "КЕЗНО" повноважень на розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО").

Отже, посилання ПАТ Банк "Контракт" на вказані рішення за відсутності доказів факту їх реального існування свідчить про необґрунтованість висновків останнього щодо існування у Правління ВАТ "КЕЗНО" повноважень на прийняття оскаржуваних рішень.

Крім того, в рішенні від 05.10.2012 року у справі №5011-62/12696-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013 року, господарським судом міста Києва було встановлено, що Загальними зборами акціонерів та/або Спостережною радою ВАТ "КЕЗНО" рішення щодо передачі повноважень Правлінню ВАТ "КЕЗНО" на розпорядження коштами та майном товариства ніколи не приймалися, а тому в силу приписів ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 08.05.2014 року) такі обставини не підлягають повторному доказуванню у спорах, стороною в яких є ПАТ "КЕЗНО", не залежно від складу інших учасників відповідного судового процесу.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року під поняттям "охоронювані законом інтереси", що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об'єктивний і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законом України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

За приписами п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 року "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов'язкові для виконання рішення. Це відповідає також нормі статті 55 Конституції України.

Згідно із ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право: а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; в) вийти в установленому порядку з товариства; г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів. Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства

Відповідно до ч. 1 ст. 88 Господарського кодексу України учасники господарського товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); одержувати інформацію про товариство.

Статтею 25 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: участь в управлінні акціонерним товариством; отримання дивідендів; отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

Приймаючи до уваги те, що оскаржувані рішення, які стосуються розпорядження майном та коштами ВАТ "КЕЗНО", могли бути прийняті не інакше як Загальними зборами акціонерів чи Спостережною радою ВАТ "КЕЗНО", доказів делегування відповідних повноважень Правлінню ВАТ "КЕЗНО" матеріали справи не містять, а учасниками судового процесу не надано, враховуючи, що Коріневич Наталія Іванівна є акціонером ПАТ "КЕЗНО", яка володіє 58,6760% акцій такого товариства, суд приходить до висновку про порушення прав останньої, як акціонера ВАТ "КЕЗНО" (ПАТ "КЕЗНО"), на участь в управлінні таким товариство у визначених положеннями ст. 116 Цивільного кодексу України, ст. 88 Господарського кодексу України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" межах (в т.ч. шляхом участі у загальних зборах акціонерів та прийнятті рішень щодо розпорядження коштами та майном товариства).

Відповідно до п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 року "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" прийняття іншими органами товариства рішень з питань, віднесених до виключної компетенції загальних зборів (статті 145, 159 ЦК, стаття 41 Закону "Про господарські товариства"), є перевищенням їхньої компетенції, а тому ці рішення можуть бути визнаними в судовому порядку недійсними.

За таких обставин, позовні вимоги Коріневич Н.І. про визнання недійсними рішень Правління ВАТ "КЕЗНО", оформлених протоколами засідання Правління ВАТ "КЕЗНО" від 14.12.2007 року та від 12.03.2010 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом була надана належна оцінка відзиву третьої особи на позовну заяву.

Проте, викладені у вищезазначеному документі доводи судом не приймаються у зв'язку з їх необґрунтованістю та відсутністю у справі доказів на їх підтвердження.

Доводи третьої особи спростовуються матеріалами справи та зібраними у справі доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовий збір, відповідно до положень статті 49 ГПК України, покладається на відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсними рішення засідання правління Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" (01033 м. Київ, вул. Василя Яна, 3/5; код 22889936), що оформлені протоколом від 14.12.2007 року.

Визнати недійсними рішення засідання правління Відкритого акціонерного товариства "КЕЗНО" (01033 м. Київ, вул. Василя Яна, 3/5; код 22889936), що оформлені протоколом від 12.03.2010 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "КЕЗНО" (01033 м. Київ, вул. Василя Яна, 3/5; код 22889936) на користь Коріневич Наталії Іванівни (03179, м. Київ, вул. Ф. Пушиної, 44/50, кв. 224, ідентифікаційний номер 22889936) 2 436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. судового збору.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.03.2015р.

Суддя С.О. Чебикіна