Постанова

від 28.10.2015 по справі 910/3845/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 910/3845/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Картере В.І. (доповідач),

Кролевець О.А.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1.,

відповідача - Ткаченка К.В.,

третьої особи - Брагінського П.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015

у справі № 910/3845/15-г господарського суду міста Києва

за позовом ОСОБА_5

до Публічного акціонерного товариства "КЕЗНО"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства Банк "Контракт"

про визнання рішень недійсними

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_5 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "КЕЗНО" про визнання недійсними рішень правління відповідача, оформлених протоколами засідання правління ВАТ "КЕЗНО" від 14.12.2007 та від 12.03.2010.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.03.2015 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Банк "Контракт".

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.03.2015 (суддя Чебикіна С.О.) позов задоволено. Визнано недійсними рішення правління ВАТ "КЕЗНО", що оформлені протоколами від 14.12.2007 та від 12.03.2010.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 (колегія суддів у складі: суддя Кропивна Л.В. - головуючий, судді Пашкіна С.А., Смірнова Л.Г.) вказане рішення господарського від 25.03.2015 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

У касаційній скарзі, з урахуванням додаткових пояснень, позивач просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 27.05.2015, а рішення господарського суду першої інстанції від 25.03.2015 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено вимоги ст.ст. 98, 161, 316, 317, 546, 572, 575, 576, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 7, 18, 33 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 4, 4 2 , 32-36, 38, 41, 43, 101, 105 ГПК України, а також неправильно тлумачено положення Статуту ВАТ "КЕЗНО".

У відзиві на касаційну скаргу третя особа просить постанову апеляційного суду від 27.05.2015 залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування заперечень третя особа звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься копія протоколу загальних зборів ВАТ "КЕЗНО" № 16 від 15.11.2005, на яких було вирішено делегувати повноваження голові правління на укладення кредитних договорів, договорів застави та інших на будь-яку суму та уповноважено голову правління на укладення та підписання вказаних угод.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:

- ОСОБА_5 є акціонером ПАТ "КЕЗНО";

- 14.12.2007 відбулося засідання правління ВАТ "КЕЗНО", оформлене протоколом від 14.12.2007, на якому було вирішено: звернутися до ВАТ Торговельно-фінансовий банк "Контракт" з клопотанням щодо збільшення ліміту кредитної лінії, відкритої в доларах США та гривні у ВАТ КФБ "Контракт" згідно з договором про відкриття кредитної лінії № 122/06 від 29.12.2006, на суму 270 000,00 доларів США до загального ліміту 2 970 000,00 доларів США; клопотати перед ВАТ ТФБ "Контракт" щодо збільшення заставної вартості наданого в іпотеку майна, нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, для забезпечення кредиту, наданого ВАТ ТФБ "Контракт", у зв'язку із збільшенням ринкової вартості зазначеного майна, до 37 800 000,00 грн.; надати повноваження на підписання з ВАТ ТФБ "Контракт" додаткових угод до договору про відкриття кредитної лінії, договору іпотеки та інших пов'язаних з цими договорами договорів (в тому числі договорів страхування) та документів від імені ВАТ "КЕЗНО" голові правління ВАТ "КЕЗНО" - Цьомі П.В.;

- 12.03.2010 на засіданні правління ВАТ "КЕЗНО", оформленому протоколом від 12.03.2010, було вирішено: звернутися до ПАТ ТФБ "Контракт", який є правонаступником ВАТ ТФБ "Контракт", з клопотанням про пролонгацію до 31.03.2011 строку кредитування за договором про відкриття кредитної лінії № 122/06 від 29.12.2006, укладеним ВАТ ТФБ "Контракт" та ВАТ "КЕЗНО", та строку надання в іпотеку майна, нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, згідно з іпотечним договором від 29.12.2006, для забезпечення повернення кредиту; надати повноваження на підписання з ПАТ Банк "Контракт" додаткової угоди до договору кредиту, договору іпотеки та інших пов'язаних з цими договорами договорів (в тому числі договорів страхування) та документів від імені ВАТ "КЕЗНО" голові правління ВАТ "КЕЗНО" - Лодигіну О.Ю.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував його тим, що вказані рішення було прийнято правлінням з перевищенням визначених законодавством та Статутом ВАТ "КЕЗНО" повноважень, адже оспорювані рішення правління стосуються розпорядження майном та коштами товариства, в той час як вирішення таких питань віднесено до компетенції загальних зборів акціонерів та спостережної ради.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що:

- рішення, які приймалися на зборах правління від 14.12.2007 та від 12.03.2010 щодо збільшення ліміту кредитування на 270 000,00 доларів США, пролонгацію кредитного договору та строку надання в іпотеку майна, а також збільшенням вартості предмета іпотеки, є розпорядження майном та коштами ВАТ "КЕЗНО";

- відповідно до п.п. 7.2, 7.3 Статуту товариства розмір статутного капіталу товариства складав 315 000,00 грн., а балансова вартість основних засобів ВАТ "КЕЗНО" складала 3 284 700,00 грн., вартість активів - 5 016 200,00 грн., тобто фактична вартість правочинів, що є предметом спірних рішень, окремо кожного перевищувала загальну вартість основних засобів та активів ВАТ "КЕЗНО" не менше ніж у 2,5 рази;

- правління товариства не мало повноважень на прийняття таких рішень без відповідного делегування їм таких повноважень загальними зборами товариства чи спостережною радою товариства;

- доводи третьої особи про те, що відповідні повноваження правлінню ВАТ "КЕЗНО" на прийняття оскаржуваних рішень було делеговано рішенням спостережної ради ВАТ "КЕЗНО", оформленим протоколом від 28.12.2006, та рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "КЕЗНО", оформленим протоколом № 16 від 15.11.2005, відхилено з огляду на те, що ПАТ Банк "Контракт" не було доведено дійсного існування рішення спостережної ради ВАТ "КЕЗНО", оформленого протоколом від 28.12.2006, та рішення загальних зборів акціонерів ВАТ "КЕЗНО", оформленого протоколом № 16 від 15.11.2005, оскільки додана третьою особою до відзиву незасвідчена копія (ксерокопія) протоколу загальних зборів ВАТ "КЕЗНО" № 16 від 15.11.2005 не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 32, 36 ГПК України щодо існування викладених обставин за умови, що як позивачем так і відповідачем заперечувалося існування відповідних рішень та оформлення таких протоколів;

- оскаржувані рішення правління ВАТ "КЕЗНО" фактично були прийняті з метою внесення змін до попередніх рішень правління про отримання кредитів та передання в іпотеку майна товариства, внесення змін до них, а саме: від 28.12.2006, 21.06.2007, 26.06.2007, 17.12.2007, 09.02.2009 року, 28.12.2009, які оформлені протоколами засідань правління ВАТ "КЕЗНО" від 28.12.2006, 21.06.2007, 26.06.2007, 17.12.2007, 09.02.2009, 28.12.2009, які були визнані недійсними рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2012 у справі № 5011-62/12696-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013, з підстав їх незаконності та порушення правлінням товариства вимог ч. 2 ст. 98, ст. 161 ЦК України;

- з урахуванням вимог ст. 35 ГПК України відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (відсутності у правління ВАТ "КЕЗНО" згідно положень Статуту повноважень на розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО"), адже існування даних обставин підтверджують судові рішення, які не можуть бути поставлені під сумнів.

Здійснюючи апеляційний перегляд справи в порядку ст.ст. 99, 101 ГПК України та скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції і приймаючи нове про відмову у задоволенні позову, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- рішення правління про збільшення ліміту кредитної лінії на 270 000,00 гривень та збільшення заставної вартості наданого в іпотеку майна у зв'язку із збільшенням його ринкової вартості, не направлені на розпорядження майном чи коштами акціонерного товариства;

- такі рішення є прийнятими з питань, які стосуються поточної діяльності акціонерного товариства, спрямованої на досягнення господарської мети АТ - поповнення обігових коштів;

- матеріалами справи не доведено тієї обставини, що збільшення ліміту кредитної лінії на 270 000,00 гривень , порівняно з вартістю активів АТ за даними останньої річної фінансової звітності товариства, перевищує таку вартість на 50 відсотків;

- внесення змін до договору іпотеки в частині збільшення вартості іпотечного майна у зв'язку з збільшенням його ринкової вартості, поряд з питаннями про збільшення строків кредитування та строків його забезпечення, не має своїм предметом відчуження майна або можливість такого відчуження;

- оскаржувані рішення правління прийняті у межах наданих їм повноважень і не порушують права акціонера на участь в управлінні АТ.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не погоджується з висновками, викладеними в постанові господарського суду апеляційної інстанції з огляду на таке:

Згідно з положеннями ст.ст. 546, 572, 575, 576 ЦК України, ст.ст. 1, 7, 18, 33 Закону України "Про іпотеку" суть іпотеки полягає у тому, що кредитор (іпотекодержатель) має право в разі невиконання боржником (іпотекодавцем) забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника/

Тобто право іпотеки - це право на чуже нерухоме майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно.

В той час як відчуженням майна в цивільному праві є будь-які дії особи, внаслідок вчинення яких така особа у порядку, передбаченому законом, втрачає право власності на майно, що їй належить, а в контексті ст. 509 ЦК України під відчуженням необхідно розуміти і взяття на себе зобов'язання, наслідком якого буде втрата такого майна.

Отже, в розумінні положень чинного законодавства України передача нерухомого майна у заставу (іпотеку) є відчуженням.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі № 3-179гс14.

Відтак, Вищий господарський суд України вважає помилковим висновок господарського суду апеляційної інстанції про те, що спірні рішення, які спрямовані на збільшення вартості предмета іпотеки, збільшення суми кредиту та продовження строку зобов'язань за кредитним та іпотечним договорами, є поточною діяльністю товариства, оскільки такі рішення стосуються розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО".

При цьому, з огляду на визначену законодавством (ч. 1, ч. 3 ст. 92, ст. 97, ст.ст. 160, 161 ЦК України) і Статутом відповідача (п.п. 11.2.1, 11.2.11, 11.2.4, 11.2.5, 11.2.18, 11.2.19, п.п. 2.24 п. 11.4.11) компетенцію органів управління ВАТ "КЕЗНО", питання розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО" віднесені до компетенції загальних зборів акціонерів (закріплене законодавством право на вирішення будь-яких питань) або спостережної ради (в т.ч. шляхом встановлення відповідного розміру майна чи коштів, якими має право розпоряджатися правління/голова правління).

Також, господарський суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржувану постанову, зазначив про те, матеріалами справи не доведено тієї обставини, що збільшення ліміту кредитної лінії на 270 000,00 гривень , порівняно з вартістю активів АТ за даними останньої річної фінансової звітності товариства, перевищує таку вартість на 50 відсотків.

У цьому зв'язку, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що як обґрунтовано встановлено місцевим господарським судом за змістом оспорюваного рішення правління товариства від 14.12.2007 було вирішено звернутися до ВАТ Торговельно-фінансовий банк "Контракт" з клопотанням щодо збільшення ліміту кредитної лінії на суму 270 000,00 доларів США , а не 270 000,00 грн., як помилково вказано у постанові господарського суду апеляційної інстанції. Крім того, з постанови апеляційної інстанції не зрозуміло яка остання річна фінансова звітність товариства мається на увазі.

В свою чергу господарським судом першої інстанції встановлено, що відповідно до п.п. 7.2, 7.3 Статуту товариства (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) розмір статутного капіталу товариства складав 315 000,00 грн., а балансова вартість основних засобів ВАТ "КЕЗНО"станом на 01.12.2006 складала 3 284 700,00 грн., вартість активів - 5 016 200,00 грн., тобто фактична вартість правочинів, що є предметом спірних рішень, окремо кожного перевищувала загальну вартість основних засобів та активів ВАТ "КЕЗНО" не менше ніж у 2,5 рази, що свідчить про те, що оскаржувані рішення спрямовані на збільшення такої різниці та продовження строку відповідних зобов'язань.

Тобто, місцевий господарський суд обґрунтовано встановив, що правлінням було фактично вирішено питання відчуження майна та розпорядження коштами ВАТ "КЕЗНО" на суму, що становить більше п'ятдесяти відсотків вартості майна товариства.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові мають зазначені у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційні інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Постанова Київського апеляційного господарського суду вказаним вимогам ГПК України не відповідає, оскільки у постанові не наведено доводів апеляційної інстанції щодо обґрунтованості (необґрунтованості) застування господарським судом першої інстанції вимог ст.ст. 32, 35, 36 ГПК України щодо належності та допустимості доказів у справі, а також надання преюдиціального значення обставинам, встановлених у рішенні господарського суду міста Києва від 05.10.2012 у справі № 5011-62/12696-2012.

У відповідності до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, господарським судом було встановлено, що оскаржувані рішення правління ВАТ "КЕЗНО" фактично були прийняті з метою внесення змін до попередніх рішень правління про отримання кредитів та передання в іпотеку майна товариства, внесення змін до них, а саме: від 28.12.2006, 21.06.2007, 26.06.2007, 17.12.2007, 09.02.2009 року, 28.12.2009, які оформлені протоколами засідань правління ВАТ "КЕЗНО" від 28.12.2006, 21.06.2007, 26.06.2007, 17.12.2007, 09.02.2009, 28.12.2009, які були визнані недійсними рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2012 у справі № 5011-62/12696-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2013, з підстав їх незаконності та порушення правлінням товариства вимог ч. 2 ст. 98, ст. 161 ЦК України.

Господарським судом з урахуванням вимог ч. 3 ст. 35 ГПК України було враховано вказані обставини і обґрунтовано зазначено про те, що у господарського суду відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (відсутності у правління ВАТ "КЕЗНО" відповідно до положень Статуту повноважень на розпорядження коштами та майном ВАТ "КЕЗНО"), адже існування даних обставин підтверджують судові рішення, які не можуть бути поставлені під сумнів.

Вищий господарський суд України також погоджується з відхиленням доводів третьої особи про те, що відповідні повноваження правлінню ВАТ "КЕЗНО" на прийняття оскаржуваних рішень було делеговано рішенням спостережної ради ВАТ "КЕЗНО", оформленим протоколом від 28.12.2006, та рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ "КЕЗНО", оформленим протоколом № 16 від 15.11.2005, з огляду на наступне:

Доводи та обставини, які наведені в обґрунтування позовних вимог та висунутих проти них заперечень мають бути підтверджені належними доказами у справі відповідно до вимог ст.ст. 32, 33, 34, 36 ГПК України та оцінюватись господарським судом згідно з ст. 43 ГПК України.

Враховуючи, що як позивачем так і відповідачем заперечувалося існування відповідних рішень та оформлення таких протоколів, а третьою особою до відзиву була додана незасвідчена копія (ксерокопія) протоколу загальних зборів ВАТ "КЕЗНО" № 16 від 15.11.2005, господарський суд першої інстанції правомірно зазначив про те, що такий доказ не є належним та допустимим в силу вимог ст. 36 ГПК України.

Зважаючи на положення ч. 1 ст. 88 ГК України, ст. 10 Закону України "Про господарські товариства", ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства", а також роз'яснення, які наведені у п. 38 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.10.2008 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", місцевий господарський суд обґрунтовано встановив, що оскаржувані рішення, які стосуються розпорядження майном та коштами ВАТ "КЕЗНО" були прийняті правлінням ВАТ "КЕЗНО" з перевищенням повноважень та враховуючи, що ОСОБА_5 є акціонером ПАТ "КЕЗНО", яка володіє 58,6760% акцій такого товариства, оспорювані рішення правління прийняті з порушенням прав останньої як акціонера ВАТ "КЕЗНО" (ПАТ "КЕЗНО").

В свою чергу господарський суд апеляційної інстанції наведені вище приписи законодавства не врахував.

За таких обставин висновок господарського суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2015 про задоволення позову є помилковим в силу неправильного застосування наведених вище норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 111 5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/3845/15-г залишити в силі.

Головуючий суддя:Н. Губенко Судді: В. Картере О. Кролевець