КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" березня 2015 р. Справа№ 925/1221/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Корсакової Г.В.
при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.
за участю представників:
від позивача: Півнюк К.М. - представник за довіреністю № 1 від 05.01.2015;
від відповідача: ФОП ОСОБА_3;
ОСОБА_4 - представник за довіреністю б/н від 06.02.2015;
від ДВС: Топор А.І. - представник за довіреністю б/н від 12.01.2015;
розглянувши апеляційну скаргу Обласного об'єднання колгоспних ринків Черкаської обласної спілки споживчих товариств
на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 20.02.2015
у справі № 925/1221/13 (суддя Спаських Н.М.)
за скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на дії старшого державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського МУЮ Діденка С.Б.
за позовом Обласного об'єднання колгоспних ринків Черкаської обласної спілки споживчих товариств
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (в межах поданої скарги на дії ДВС від 09.02.2015).
В судовому засіданні 26.03.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 20.02.2015 скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, відповідач) від 09.02.2015 року на дії ДВС задоволено повністю. Скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження старшого державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції Діденка С.Б. від 06.02.2015 року по виконанню наказу Господарського суду Черкаської області у справі № 925/1221/13 від 11.02.2014 року з ухвалою від 06.11.2014 року про зміну способу виконання судового рішення.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Обласне об'єднання колгоспних ринків Черкаської обласної спілки споживчих товариств (далі - позивач) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Черкаської області від 20.02.2015 та відмовити в задоволенні скарги ФОП ОСОБА_3 на постанову органу ДВС від 06.02.2015.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем було пропущено строк пред'явлення виконавчого документу до виконання, а також неправомірно застосовано положення законодавства про розстрочку виконання рішень до правовідносин, які виникли в межах даної справи, зокрема, в частині зміни способу та порядку виконання рішення.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 12.03.2015; викликано у судове засідання представника Центрального відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції та зобов'язано надати у судове засідання матеріали виконавчого провадження (оригінал для огляду та належним чином засвідчену копію для долучення до матеріалів справи).
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2015 у зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. на лікарняному, змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Корсакова Г.В. яка прийняла справу до провадження та ухвалила дану постанову.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2015 розгляд апеляційної скарги було відкладено на 26.03.2015.
Представник позивача у судовому засіданні 26.03.2015 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, ухвалу місцевого господарського суду - скасувати. Зазначив, що ним не було пропущено строк пред'явлення наказу до виконання, оскільки такий строк переривався першочерговим пред'явленням документу до виконання.
У судовому засіданні 26.03.2015 відповідач та його представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, зазначили, що вважають ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою, просили залишити її без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Представник окремо зауважив, що, на його думку, позивач пропустив строк пред'явлення наказу до виконання. Також наполягав на тому, що положення Закону України «Про виконавче провадження» не передбачають відкриття декількох окремих виконавчих проваджень на підставі одного наказу.
Представник ДВС через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду подав письмові пояснення, які підтримав у судовому засіданні. Зокрема, зазначив, що спірна постанова про відкриття виконавчого провадження винесена з дотриманням вимог законодавства. На запитання суду стосовно підстав та обставин прийняття органом ДВС постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 28.11.2014, пояснив, що вказана постанова була прийнята помилково, внаслідок неправильного застосування положень ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки державним виконавцем при винесенні вказаної постанови не було враховано ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06.11.2014 про зміну способу та порядку виконання судового рішення, а також приписи законодавства в цій частині.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, в тому числі матеріали виконавчого провадження, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням від 26.09.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2013, позовні вимоги було задоволено повністю. Зобов'язано ФОП ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні Обласного об'єднання колгоспних ринків Черкаської обласної спілки споживчих товариств, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 шляхом знесення за власний рахунок розташованого торговельного павільйону площею 55,4 кв. м. в центральній частині цієї земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан та стягнуто на користь позивача судові витрати.
На виконання рішення було видано наказ від 11.02.2014 року зі строком пред'явлення до виконання по 17.12.2014 року (а.с. 134 том 1).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач вчиняв дії по виконанню рішення суду.
Так, постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції від 20.02.2014 було відкрито виконавче провадження № 42190939 за вищезазначеним наказом. (т. 1, а.с. 146). Разом з цим, постановою вказаного органу ДВС від 11.08.2014 виконавче провадження було закінчено на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49, статтей 50, 75 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон).
Матеріалами справи підтверджується, що 22.08.2014 року позивач звертався до суду із скаргою на дії ДВС від 22.08.2014 року № 90, якою просив визнати неправомірними дії державного виконавця Центрального відділу ДВС Черкаського міського управління юстиції Діденка С.Б. по виконанню рішення суду у даній справі, скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 11.08.2014 року та зобов'язати Центральний відділ ДВС Черкаського міського управління юстиції здійснити примусове виконання рішення господарського суду Черкаської області від 29.09.2013 року у справі № 925/1221/13.
Так, ухвалою від 04.09.2014 року суд відмовив позивачу у задоволенні скарги на дії ДВС, оскільки за змістом судового рішення у даній справі відповідача було зобов'язано за власний рахунок усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивача шляхом знесення торгівельного павільйону. Суд погодився із заперечення відділу ДВС про те, що будучи зв'язаним змістом рішення про зобов'язання відповідачки вчинити певні дії виключно за власний рахунок, а відповідачка при цьому ухилялася від особистого виконання рішення, орган ДВС на підставі ч. 3 ст. 75 Закону мав право закінчити виконавче провадження через неможливість виконання судового рішення без участі боржника.
Разом з цим, через неможливість виконання судового рішення без участі боржника, позивач 11.09.2014 звернувся до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення (т. 1, а.с. 193) та (з урахуванням остаточної заяви про уточнення своїх вимог від 05.11.2014 № 105) просив змінити спосіб та порядок виконання судового рішення, виключивши із нього умову про виконання рішення за власний рахунок відповідача, щоб виконавча служба мала можливість самостійно та не за особистий рахунок боржника виконати судове рішення у відповідності до положень Закону.
Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою від 06.11.2014 суд заяву позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення задовольнив повністю та змінив визначений спосіб та порядок виконання судового рішення господарського суду Черкаської області у справі № 925/1221/13 від 26.09.2013 згідно наказу від 11.02.2014 про його виконання відповідачем за власний рахунок на спосіб, не пов'язаний із виконанням рішення за власний рахунок. Відповідача було зобов'язано усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що перебуває у постійному користуванні Обласного об'єднання колгоспних ринків шляхом знесення розташованого торговельного павільйону площею 55,4 кв. м. в центральній частині цієї земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан.
Крім того, в ухвалі від 06.11.2014 року суд вказав, що вона є невід'ємною частиною судового рішення у справі від 26.09.2013 року та наказу про примусове виконання рішення від 11.02.2014 і набирає чинності з моменту проголошення.
Суд апеляційної інстанції зазначає про правомірність вищезазначених процесуальних дій, враховуючи наступне.
Так, під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті (п. 7.1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року N 9).
При цьому п. 7.8. вказаної Постанови Пленуму зазначає, що ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови підлягає виконанню на підставі пункту 2 частини другої статті 17 Закону, тому відповідний наказ у такому випадку не видається.
Враховуючи викладене, прийняття судом першої інстанції ухвали від 06.11.2014 про зміну способу виконання рішення та зазначення про те, що вказана ухвала є невід'ємною частиною судового рішення у даній справі від 26.09.2013 року та наказу про примусове виконання рішення від 11.02.2014, є правомірною дією, яка безпосередньо передбачена нормами чинного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач 27.11.2014 зареєстрував заяву № 110 від 26.11.2014 року про повторне відкриття виконавчого провадження у ЦВ ДВС Черкаського міського управління юстиції (а.с. 5, том 2) і просив відкрити виконавче провадження на підставі наказу у даній справі від 11.02.2014 року та ухвали від 06.11.2014 року про зміну способу виконання судового рішення.
Постановою від 28.11.2014 року відділом ДВС було відмовлено позивачу у відкритті виконавчого провадження з мотивів, що судовий наказ у даній справі вже виконувався органом ДВС і після закриття виконавчого провадження позивач позбавлений права повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання в порядку ст. 49 Закону (а.с. 7, том 2).
В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду із скаргою № 115 від 17.12.2014 року на рішення ДВС та просив скасувати постанову від 28.11.2014 року і зобов'язати прийняти до виконання наказ суду від 11.02.2014 року з ухвалою від 06.11.2014 року про зміну способу виконання судового рішення, оскільки зі спірної постанови ДВС не вбачається, що її було прийнято з урахуванням існування ухвали суду про зміну способу виконання судового рішення.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що в ході розгляду скарги позивача на дії ДВС № 115 від 17.12.2014 року позивач відкликав свою скаргу, оскільки 06.02.2015 року (під час судового провадження) органом ДВС було порушено виконавче провадження і ухвалою суду від 06.02.2015 року скаргу було залишено без розгляду ( а.с. 55, том 2).
В цій частині, суд апеляційної інстанції приймає, як обґрунтовані, доводи позивача та представника ДВС про те, що постанова від 28.11.2014 про відмову у відкритті виконавчого провадження була винесена помилково, з неправильним застосуванням положень ст. 26 Закону, а також з неправомірним посиланням на ст. 49 Закону. У зв'язку з чим, при черговому зверненні позивача з заявою від 06.02.2015, наказом та ухвалою суду про зміну способу та порядку виконання рішення до органу ДВС (з метою виправлення помилки) останнім було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження (правомірність якої є предметом даного розгляду).
Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів відповідача в частині того, що закінчення виконавчого провадження постановою органу ДВС від 11.08.2014 позбавило позивача права на звернення до суду з заявою про зміну способу виконання рішення. Також безпідставними є доводи відповідача стосовно того, що позивач не мав права повторно звернутися з наказом (а також з ухвалою суду про зміну способу виконання рішення) до органу ДВС для повторного відкриття виконавчого провадження, оскільки право на таке звернення в межах встановленого законодавством строку прямо передбачено положеннями Закону. При цьому, посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року N 5-рп/2013 не спростовує доводів позивача, оскільки приписи зазначеного рішення не вказують на заборону щодо повторного звернення до органів ДВС після зміни способу та порядку виконання рішення. До того ж, підставою для прийняття вказаного рішення КСУ були спірні питання щодо порядку виконання ухвал господарського суду про розстрочку виконання рішення суду, а не про зміну способу та порядку виконання рішення.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно відхилив доводи відповідача про те, що позивач не мав права ставити питання про зміну способу і порядку виконання рішення в період, коли виконавче провадження за наказом суду у справі вже було закрито, оскільки таку заборону не містить ст. 121 ГПК України. Також така заборона не передбачена положеннями Закону.
Разом з цим, задовольняючи заяву відповідача та скасовуючи постанову ДВС про відкриття виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем було порушено строк пред'явлення виконавчого документу до виконання (який було визначено судом до 17.12.2014). Також місцевим господарським судом було зазначено, що неправомірність постанови ДВС від 06.02.2015 полягає в тому, що відділ ДВС не керувався жодною статтею Закону, яка би пояснювала підстави прийняття наказу з ухвалою від 06.11.2014 року до виконання після спливу терміну пред'явлення наказу до виконання, визначеного у наказі суду від 11.02.2014.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду в цій частині, враховуючи наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ст. 25 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Стаття 22 Закону встановлює, що виконавчі документи, зокрема судові накази, можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Таким чином, враховуючи, що строк набрання законної сили рішення по даній справі є 16.12.2013, суд першої інстанції правомірно визначив строк пред'явлення наказу до виконання до 17.12.2014.
Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються, зокрема пред'явленням виконавчого документа до виконання.
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. (ч. 2 ст. 23 Закону).
Однак, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що наказ у даній справі вже перебував на виконанні у органах ДВС з 20.02.2014 по 11.08.2014, через що зазначений період не повинен зараховуватися у загальний строк пред'явлення наказу до виконання.
Отже, суд апеляційної інстанції, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 23 Закону, зазначає, що період з з 20.02.2014 по 11.08.2014 не зараховується до строку, відведеного для пред'явлення виконавчого документа до виконання, оскільки відбулось переривання строку на 170-ти денний термін, а відтак зазначає, що пред'явлення наказу (з ухвалою про зміну способу та порядку виконання рішення) 06.02.2015, відбулося в межах встановленого Законом строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання (аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2014 по справі № 54/376).
Суд апеляційної інстанції окремо звертає увагу на те, що ч. 2 ст. 23 Закону України чітко визначає, що вищезазначений строк поновлюється та час, який минув до переривання строку, до нового строку не зараховується, а не як помилково вважає апелянт, починається спочатку.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість доводів відповідача в частині того, що орган ДВС не мав права відкривати виконавче провадження постановою від 06.02.2015, через те, що постановою від 28.11.2014 вже відмовив позивачу у відкритті виконавчого провадження. Дане твердження відповідача є безпідставним з урахуванням того, що орган ДВС неодноразово зазначав про помилковість прийняття постанови від 28.11.2014, а також про її неправомірність. В свою чергу, як було вищевстанволено, постанова про відкриття виконавчого провадження від 06.02.2015 була прийнята правомірно, на підставі розгляду окремо поданої заяви позивача від 06.02.2015, в межах строків пред'явлення наказу до виконання, а відтак є законною та підстав для її скасування не вбачається.
Статтею 115 ГПК України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом.
Зазначені обставини не були враховані судом першої інстанції, що призвело до невірного застосування норм чинного законодавства та неправомірного скасування постанови органу ДВС від 06.02.2015. Таким чином, доводи апеляційної скарги відносно порушення Господарським судом Черкаської області норм матеріального та процесуального права при розгляді скарги відповідача та її задоволенні, приймаються судом апеляційної інстанції, як підстава для скасування оскаржуваної ухвали з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові. За таких обставин у задоволенні скарги відповідача слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, а апеляційна скарга - задоволенню.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Обласного об'єднання колгоспних ринків Черкаської обласної спілки споживчих товариств на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 20.02.2015 у справі № 925/1221/13 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Черкаської області від 20.02.2015 у справі № 925/1221/13 скасувати.
3. Скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 від 09.02.2015 року на дії ДВС залишити без задоволення.
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Обласного об'єднання колгоспних ринків Черкаської обласної спілки споживчих товариств (18000, м. Черкаси, вул. Леніна, 30, ідентифікаційний код 01564199) 609,00 грн. (шістсот дев'ять гривень 00 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. Матеріали справи № 925/1221/13 повернути до Господарського суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Повний текст складено 30.03.2015 року.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
Г.В. Корсакова
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 26.03.2015 |
Оприлюднено | 03.04.2015 |
Номер документу | 43356257 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Коротун О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні