Постанова

від 26.03.2015 по справі 826/1519/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/75

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2015 року 16:22 № 826/1519/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Коноваловій Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стелс-1" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення, визнання протиправними дій, за участі представників сторін:

представника позивача Спаського В.І.,

представника відповідача Червінської Л.В.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26.03.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕЛС-1" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) з наступними позовними вимогами:

- визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо визнання в акті № 3672/26-58-22-01-17/25194040 від 15.08.2014 нікчемними правочинів, укладених ТОВ "СТЕЛС-1" з ТОВ "ТОРЕНІЯ" (код ЄДРПОУ 38091691) за період з 01.01.2014 по 28.02.2014;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.09.2014 № 0005852201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1519/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2015 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового засідання.

В судовому засіданні 26.03.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення адміністративного позову та просила відмовити у його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі наказу від 08.08.2014 № 330718113, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "СТЕЛС-1" (код ЄДРПОУ 25194040) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ТОРЕНІЯ" (код ЄДРПОУ 38091691) за період з 01.01.2014 по 31.01.2014, за результатом якої складено акт перевірки від 15.08.2014 № 3672/26-58-22-01-17/25194040 (т. 1, арк. 13-35).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки від 15.08.2014 № 3672/26-58-22-01-17/25194040:

- п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 108133,00 грн.

На підставі складеного акта перевірки від 15.08.2014 № 3672/26-58-22-01-17/25194040 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 08.09.2014:

- № 0005852201, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 162200,00 грн., з якої: за основним платежем - 108133,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 5296754067,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 11).

Як вбачається з акта перевірки від 15.08.2014 № 3672/26-58-22-01-17/25194040, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стала довідка ДПІ у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31.03.2014 № 162/26-56-22-01-03/38091691 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Торенія» (код за ЄДРПОУ 38091691) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2014 по 28.02.2014» в якій, зазначено, що результатами звірки не підтверджено реальність проведених господарських відносин з контрагентами, оскільки наслідком діяльності ТОВ «Торенія» є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів (т. 1, арк. 25).

У зв'язку з чим, відповідач дійшов висновку, що ТОВ "СТЕЛС-1" сформувало податковий кредит на підставі податкових накладних, отриманих від ТОВ «Торенія», що суперечить законодавчим та нормативним актам (т. 1, арк. 33), оскільки дані податкові накладні виписані з порушенням податкового законодавства (т. 1, арк. 34).

Проте, позивач не погоджується з такою позицією контролюючого органу та прийнятим рішенням, а тому звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо визнання в акті № 3672/26-58-22-01-17/25194040 від 15.08.2014 нікчемними правочинів, укладених ТОВ "СТЕЛС-1" з ТОВ "ТОРЕНІЯ" (код ЄДРПОУ 38091691) за період з 01.01.2014 по 28.02.2014 суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 62.1.3 п.6.2.1 ст.62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються можливі порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно п. 86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Крім того, наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 затверджений Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок №984), в п.3 якого зазначено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Акт (довідка) документальної перевірки складається у двох примірниках та підписується посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, а також посадовими особами платника податків або його законними представниками.

Відтак, суд звертає увагу позивача, що акт перевірки є службовим документом, у якому зафіксовано відповідні порушення податкового законодавства та який жодним чином не може порушувати права та інтереси позивача. Крім того, суд зауважує, що вчинені податковим органом дії щодо складання акту документальної невиїзної перевірки не породжують для платника податків настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.

Відповідно до п.4 та п.5 Порядку №984 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно із п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, акт перевірки є службовим документом, у якому зафіксовано відповідні порушення податкового законодавства. При цьому, у разі виявлення під час перевірки правочинів, що суперечать інтересам держави та суспільства, або безтоварні операції контролюючий орган повинен відобразити вказане в акті перевірки.

Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що акт перевірки № 3672/26-58-22-01-17/25194040 від 15.08.2014 не створює жодних юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення для позивача, а лише фіксує порушення норм чинного законодавства платника податків.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправними дій державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві щодо визнання в акті № 3672/26-58-22-01-17/25194040 від 15.08.2014 нікчемними правочинів, укладених ТОВ "СТЕЛС-1" з ТОВ "ТОРЕНІЯ" (код ЄДРПОУ 38091691) за період з 01.01.2014 по 28.02.2014 не підлягає задоволенню.

Крім цього, суд звертає увагу позивача, що достатнім способом захисту порушених прав та інтересів, а також їх відновлення, є позовна вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.09.2014 № 0005852201, яке породжує підстави для зміни майнового стану ТОВ "СТЕЛС-1".

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім того, за змістом пункту 1 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071, який діяв з 16.12.2011 по 01.03.2014 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість .

Відповідно до п. 16 Порядку № 1379, усі примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця . Податкова накладна не підписується покупцем товарів/послуг і не скріплюється його печаткою.

Згідно п. 6.3 Порядку № 1379, не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:

відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних;

порушення порядку заповнення податкової накладної ;

податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового)

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "СТЕЛС-1" (замовник) та ТОВ "ТОРЕНІЯ" (виконавець) було укладено договір про надання маркетингових послуг від 27.08.2013 № 2708 (т. 1, арк. 86-89).

Згідно умов даного договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату маркетингові послуги визначених договором (надалі іменуються «послуги»), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Перелік послуг: проведення маркетингових досліджень у сфері надання охоронних послуг (маркетингові послуги - комплекс заходів щодо збору інформації про стан і зміни ринку (галузі) охоронних послуг, a також визначення обсягів і структури попиту і дії конкурентів в даній сфері, що визначають рівень конкуренції на ринку (у галузі), а також макроекономічні фактори, що впливають на поведінку споживачів, так і на особливості бізнесу в галузі надання охоронних послуг).

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1, арк. 94-101);

- податкові накладні від 02.01.2014 № 859 (всього 59250,00 грн., в т.ч. ПДВ 9875,00 грн.), від 06.01.2014 № 860 (всього 59250,00 грн., в т.ч. ПДВ 9875,00 грн.), від 09.01.2014 № 861 (всього 59250,00 грн., в т.ч. ПДВ 9875,00 грн.), від 14.01.2014 № 862 (всього 59250,00 грн., в т.ч. ПДВ 9875,00 грн.), від 17.01.2014 № 863 (всього 59250,00 грн., в т.ч. ПДВ 9875,00 грн.), від 21.01.2014 № 864 (всього 59250,00 грн., в т.ч. ПДВ 9875,00 грн.), від 24.01.2014 № 865 (всього 59250,00 грн., в т.ч. ПДВ 9875,00 грн.), від 27.01.2014 № 866 (всього 59250,00 грн., в т.ч. ПДВ 9875,00 грн.), від 29.01.2014 № 868 (всього 58000,00 грн., в т.ч. ПДВ 9666,67 грн.) (т. 1, арк. 105-112, 114);

- платіжні доручення (т. 1, арк. 152-154, 156-157, 159-163).

Крім того, між ТОВ "СТЕЛС-1" (замовник) та ТОВ "ТОРЕНІЯ" (виконавець) було укладено договір про надання юридичних послуг від 01.10.2013 № Ю10/1 (т. 1, арк. 90-93).

Згідно умов даного договору, клієнт доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання щодо надання юридичних послуг, визначених в п. 1.1 договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:

- акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1, арк. 102-104);

- податкові накладні від 28.01.2014 № 867 (всього 58300,00 грн., в т.ч. ПДВ 9716,67 грн.), від 30.01.2014 № 869 (всього 58500,00 грн., в т.ч. ПДВ 9750,00 грн.) (т. 1, арк. 113, 115);

- платіжні доручення (т. 1, арк. 155, 158).

Крім цього, позивач надав суду довідку з ЄДРПОУ щодо ТОВ "ТОРЕНІЯ", виписку з ЄДР щодо ТОВ "ТОРЕНІЯ", свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ щодо ТОВ "ТОРЕНІЯ" (т. 1, арк. 185-186, 189).

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ "СТЕЛС-1" та ТОВ "ТОРЕНІЯ".

Таким чином, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Між іншим, у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару/робіт/послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг/робіт) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 № 826/1919/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Саприкіної І.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Кучми А.Ю.).

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 № 826/19844/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Хрімлі О.Г., суддів: Ганечко О.М., Літвіної Н.М.).

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю . Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

У зв'язку з чим, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТОВ "СТЕЛС-1", ані до його контрагента - ТОВ "ТОРЕНІЯ".

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

Крім іншого, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14 (колегія суддів: Файдюк В.В., Чаку Є.В., Старова Н.Е.).

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що податковий орган на основі припущень дійшов хибного висновку про безпідставність задекларованої суми податкового кредиту з ПДВ в розмірі 108133,00 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.09.2014 № 0005852201.

Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково обґрунтовані, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕЛС-1" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08.09.2014 № 0005852201

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕЛС-1" (код ЄДРПОУ 25194040) понесені судові витрати в розмірі 73,08 грн. ( сімдесят три грн. 08 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 березня 2015 року.