cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/78
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
25 березня 2015 року 14:45 № 826/1348/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Клочкової Н.В., суддів: Амельохіна В.В., Іщука І.О. при секретарі судового засідання Коноваловій Н.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТМАЕР" до 1) Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 2) Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві 3) Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії,
за участі представників сторін:
представника позивача Ткачук С.В.,
представника відповідача-1 Декань М.І.,
представника відповідачів-2, -3 Богдановської Т.В.,
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25.03.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРТМАЕР" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач-2), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач-3) з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 126426552208;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.11.2014 № 1172/10/26-15-10-05-15 про результати розгляду первинної скарги;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 24.12.2014;
- зобов'язати ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вилучити з інформаційної системи "Податковий блок" інформацію внесену на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 126426552208;
- зобов'язати ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відновити в інформаційній системі "Податковий блок" показання податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, задекларовані ТОВ "ФОРТМАЕР" в деклараціях з ПДВ.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/1348/15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2015 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні 25.03.2015 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представники відповідачів заперечували проти задоволення адміністративного позову та просили відмовити у його задоволенні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 07.08.2014 № 2374, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "ФОРТМАЕР" (код ЄДРПОУ 37266055) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Компані Інвест ЛТД" (код ЄДРПОУ 38750789) та ТОВ "ЕВЕНТИС" (код ЄДРПОУ 38489260) за період з 01.01.2012 по 30.06.2014, за результатом якої складено акт перевірки від 08.08.2014 № 743/26-55-22-08/32766055 (т. 1, арк. 25-43).
Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки від 08.08.2014 № 743/26-55-22-08/32766055:
- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено суму ПДВ в розмірі 133652,00 грн.
На підставі складеного акта перевірки від 08.08.2014 № 743/26-55-22-08/32766055 податковим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014:
- № 126426552208, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 167065,00 грн., з якої: за основним платежем - 133652,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 33413,00 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 44).
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням від 10.09.2014 № 126426552208 позивач оскаржив його в адміністративному порядку, відповідно до ст. 56 ПК України.
Рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.11.2014 № 1172/10/26-15-10-05-15 та Державної фіскальної служби України від 24.12.2014 № 3553/6/99-99-10-01-01-15 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 № 126426552208, а скарги ТОВ "ФОРТМАЕР" - без задоволення (т. 1, арк. 51-58, 65-66).
Як вбачається з акта перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали;
- акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 15.05.20144 № 1368/26-55-22-10/38489260 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ЕВЕНТИС" (код ЄДРПОУ 38489260) з питань підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2014 року по 31.03.2014 року (т. 1, арк. 27), відповідно до якого товариство здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам (т. 1, арк. 40);
- податкова звітність ТОВ "Компані Інвест ЛТД" (код ЄДРПОУ 38750789), відповідно до якої дане товариство в листопаді 2013 року відобразило суму ПДВ в розмірі 9176257 грн. по податкових накладних, виписаних ТОВ "Укрдевелопмент" (код ЄДРПОУ 38489433), в той час як податковим органом було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Укрдевелопмент" (код ЄДРПОУ 38489433) від 12.06.2014 року № 1651/26-55-22-07/38489433 щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.02.2014 по 28.02.2014 року, в якому наявні посилання на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Скрап-Сервіс" (код ЄДРПОУ 38781843) (т. 1, арк. 32). У зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку, що діяльність контрагентів-постачальників ТОВ "Укрдевелопмент" дала можливість формувати технічний податковий кредит з ПДВ, маніпулюючи розрахунками коригування сум ПДВ, що в свою чергу, надало можливість, в подальшому, формувати технічний податковий кредит з ПДВ контрагентам-покупцям ТОВ "Укрдевелопмент" (т. 1, арк. 34).
Відтак, ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві за результатами перевірки встановила, що ТОВ "ФОРТМАЕР" безпідставно задекларувало в податковому обліку операції з ТОВ "Компані Інвест ЛТД" та ТОВ "ЕВЕНТИС", оскільки наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, в той час як реальність вчинення господарських операцій між ТОВ "ФОРТМАЕР" та ТОВ "Компані Інвест ЛТД", ТОВ "ЕВЕНТИС" відсутня (т. 1, арк. 41).
Проте, позивач не погоджується з такою позицією контролюючих органів та прийнятими рішеннями, а тому звернувся до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступних підстав.
Щодо позовної вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 126426552208 суд зазначає наступне.
Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.
Крім того, за змістом пункту 1 "Порядку заповнення податкової накладної", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2014 № 10, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 р. за № 185/24962, який діяв з 01.03.2014 по 01.12.2014 (далі - Порядок № 10), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Згідно п. 8 Порядку № 10, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.
Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту:
відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому такій реєстрації підлягають податкові накладні, складені в електронній формі, а у разі складання податкової накладної у паперовому вигляді - такій реєстрації підлягають податкові накладні, які відповідають вимогам пункту 11 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України;
порушення порядку заповнення податкової накладної;
складення податкової накладної платником податку, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.
Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Згідно п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового)
Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.
Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку
Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.
Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.
Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.
Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.
Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "ФОРТМАЕР" (замовник) та ТОВ "ЕВЕНТИС" (виконавець) було укладено договір про надання консультаційних послуг від 27.02.2014 № 2-14 (т. 1, арк. 110-112).
Згідно умов даного договору, виконавець зобов'язується надати замовникові консультаційні послуги, які споживаються в процесі здійснення господарської діяльності замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити консультаційні послуги на умовах, що встановлено цим договором.
Крім того, перелік консультаційних послуг, які виконавець зобов'язувався надати замовнику перелічені в п. 1.2 договору.
На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:
- додаткову угоду № 1 (т. 1, арк. 113);
- акт здачі-приймання робіт надання послуг від 31.03.2014 (т. 1, арк. 114);
- податкову накладну від 31.03.2014 № 503 (сума 7800,00 грн., в т.ч. ПДВ 1300,00 грн., т. 1, арк. 115).
Крім того, між ТОВ "ФОРТМАЕР" (замовник) та ТОВ "ЕВЕНТИС" (виконавець) було укладено договір про надання рекламних послуг від 27.02.2014 № 1-14 (т. 1, арк. 116-118).
Згідно умов даного договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати послуги по виготовленню та розповсюдженню реклами замовника. Під рекламними послугами в даному договорі розуміється: розміщення банерної реклами в мережі INTERNET в березні 2014 року стосовно господарської діяльності замовника: виготовлення та встановлення металопластикових конструкцій, ремонтно-будівельних робіт приміщень.
На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:
- акт здачі-приймання робіт надання послуг від 31.03.2014 (т. 1, арк. 119);
- податкову накладну від 31.03.2014 № 502 (сума 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн., т. 1, арк. 120).
Крім того, між ТОВ "ФОРТМАЕР" (замовник) та ТОВ "Компані Інвест ЛТД" (підрядник) було укладено договір від 17.03.2014 № 17/03/14 на виконання монтажних робіт, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується власними, та/або залученими силами і засобами на власний ризик виконати монтажні роботи (далі по тексту «роботи») в приміщенні, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, буд. 14-А (т. 1, арк. 121-123).
На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:
- кошторис на монтажні роботи в приміщенні за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, буд. 14-А (т. 1, арк. 124);
- акт здачі-приймання робіт надання послуг від 31.03.2014 (т. 1, арк. 125);
- податкову накладну від 31.03.2014 № 550 (сума 53218,32 грн., в т.ч. ПДВ 8869,72 грн., т. 1, арк. 126).
Крім того, між ТОВ "ФОРТМАЕР" (замовник) та ТОВ "Компані Інвест ЛТД" (підрядник) було укладено договір від 10.02.2014 № 10/02/14 на виконання монтажних робіт, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується власними, та/або залученими силами і засобами на власний ризик виконати монтажні роботи (далі по тексту «роботи») в приміщенні, яке знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Миру, буд. 3-А (т. 1, арк. 127-129).
На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:
- кошторис на монтажні роботи в приміщенні за адресою: м. Тернопіль, вул. Миру, буд. 3-А (т. 1, арк. 130);
- акт здачі-приймання робіт надання послуг від 24.02.2014 (т. 1, арк. 131);
- податкову накладну від 24.02.2014 № 354 (сума 2273,28 грн., в т.ч. ПДВ 378,88 грн., т. 1, арк. 132).
Крім того, між ТОВ "ФОРТМАЕР" (замовник) та ТОВ "Компані Інвест ЛТД" (підрядник) було укладено договір від 04.02.2014 № 04/02/14 на виконання будівельних робіт, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується власними, та/або залученими силами і засобами на власний ризик виконати ремонтно-будівельні роботи (далі по тексту «роботи») в приміщенні, яке знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 157 (т. 1, арк. 133-136).
На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:
- кошторис на монтажні роботи в приміщенні за адресою: м. Донецьк, вул. 50-річчя СРСР, буд. 157 (т. 1, арк. 137-140, 142);
- додаткову угоду № 1 (т. 1, арк. 141);
- акти приймання-передачі будівельних матеріалів (т. 1, арк. 143-150);
- акти здачі-приймання виконаних підрядних робі (т. 1, арк. 151-156);
- звіти про використання будівельних матеріалів (т. 1, арк. 157-160);
- податкові накладні від 28.02.2014 № 355 (сума 57922,20 грн., в т.ч. ПДВ 9653,70 грн.), від 18.03.2014 № 344 (сума 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.), від 25.03.2014 № 346 (сума 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.), від 31.03.2014 № 351 (сума 51999,40 грн., в т.ч. ПДВ 8666,57 грн.) (т. 1, арк. 161-164).
Крім того, між ТОВ "ФОРТМАЕР" (замовник) та ТОВ "Компані Інвест ЛТД" (підрядник) було укладено договір від 08.01.2014 № 08/01/14 на виконання будівельних робіт, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується власними, та/або залученими силами і засобами на власний ризик виконати ремонтно-будівельні роботи (далі по тексту «роботи») в приміщенні, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. А.Ахматової, буд. 14-А (т. 1, арк. 165-168).
На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду:
- кошторис на монтажні роботи в приміщенні за адресою: м. Київ, вул. А.Ахматової, буд. 14-А (т. 1, арк. 169-175);
- акти приймання-передачі будівельних матеріалів (т. 1, арк. 183-194);
- акт здачі-приймання виконаних підрядних робі (т. 1, арк. 176-182);
- звіт про використання будівельних матеріалів (т. 1, арк. 195-198);
- податкові накладні від 20.03.2014 № 345 (сума 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.), від 25.03.2014 № 137 (сума 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.), від 27.03.2014 № 348 (сума 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.), від 28.03.2014 № 349 (сума 60000,00 грн., в т.ч. ПДВ 10000,00 грн.), від 31.03.2014 № 349 (сума 208696,26 грн., в т.ч. ПДВ 34782,71 грн.), (т. 1, арк. 199-203).
Крім цього, позивач надав банківські виписки та картки рахунків для підтвердження факту оплати робіт ТОВ "Компані Інвест ЛТД" та ТОВ "ЕВЕНТИС" та понесення витрат (т. 1, арк. 204-211, 212-223).
Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ "ФОРТМАЕР" та ТОВ "Компані Інвест ЛТД", ТОВ "ЕВЕНТИС".
Таким чином, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентами мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.
Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.
Між іншим, у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
У зв'язку з чим, суд вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.
Платник податку на додану вартість (покупець товару/робіт/послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг/робіт) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 № 826/1919/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Саприкіної І.В., суддів: Ісаєнко Ю.А., Кучми А.Ю.).
А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2015 № 826/19844/14 (колегія суддів у складі: головуючого судді: Хрімлі О.Г., суддів: Ганечко О.М., Літвіної Н.М.).
Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.
Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).
Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.
Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю . Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.
Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
У зв'язку з чим, суд вважає доцільним зазначити, що факт фіктивності фінансово-господарської діяльності товариства може бути встановлено лише на підставі рішення суду.
Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТОВ "ФОРТМАЕР", ані до його контрагентів - ТОВ "Компані Інвест ЛТД", ТОВ "ЕВЕНТИС".
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.
Крім іншого, суд звертає увагу відповідача, що невиконання контрагентами позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для них, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.
Так, як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 № 825/2164/14 (колегія суддів: Файдюк В.В., Чаку Є.В., Старова Н.Е.).
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що податковий орган на основі припущень дійшов хибного висновку про безпідставність задекларованої суми податкового кредиту з ПДВ в розмірі 133652,00 грн.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 126426552208.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.11.2014 № 1172/10/26-15-10-05-15 та рішення Державної фіскальної служби України від 24.12.2014 суд зазначає наступне.
Згідно п. 56.1 ст. 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до п.56.2 ст. 56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Пунктом 56.3 ст. 56 ПК України встановлено, що скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (та у разі потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Згідно п. 56.8 ст. 56 ПК України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Відповідно до п. 8.1 Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 25.12.2013 № 848, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 січня 2014 р. за № 99/24876 (далі - Порядок № 848), за результатами проведення процедури адміністративного оскарження органом доходів і зборів приймається рішення. Рішення оформляється на бланку органу доходів і зборів, який розглянув скаргу.
Згідно п. 9.1 Порядку № 848, у разі розгляду скарги орган доходів і зборів, перевіривши правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, приймає рішення за результатами розгляду скарги.
Рішення органу доходів і зборів про залишення скарги без розгляду оформлюється у виді листа, в якому зазначаються мотиви такого рішення.
Відповідно до п. 9.2 Порядку № 848, при розгляді скарги орган доходів і зборів приймає одне з таких рішень:
1) повністю задовольняє скаргу платника податків та скасовує рішення органу доходів і зборів, яке оскаржується;
2) частково задовольняє скаргу платника податків та у окремій частині скасовує рішення органу доходів і зборів, яке оскаржується;
3) залишає скаргу без задоволення, а рішення органу доходів і зборів, яке оскаржується, без змін.
При прийнятті цих рішень орган доходів і зборів має право зменшити (збільшити) суму грошового зобов'язання або податкового боргу, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків.
Згідно п. 9.5 Порядку № 848, рішення за результатами розгляду скарги після реєстрації надсилається (надається) платнику податків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржив в адміністративному порядку податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 № 126426552208.
Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.11.2014 № 1172/10/26-15-10-05-15 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 № 126426552208, а скаргу ТОВ "ФОРТМАЕР" - без задоволення (т. 1, арк. 51-58).
Рішенням Державної фіскальної служби України від 24.12.2014 № 3553/6/99-99-10-01-01-15 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 10.09.2014 № 126426552208, а скаргу ТОВ "ФОРТМАЕР" - без задоволення (т. 1, 65-66).
Як вбачається із спірних рішень, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державна фіскальна служба України, приймаючи рішення за результатами розгляду скарг, досліджували докази та керувалися нормами чинного податкового законодавства України, що спростовує твердження позивача про необґрунтованість даних рішень.
Відтак, суд дійшов висновку, що Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві та Державна фіскальна служба України прийняли спірні рішення в межах наданих повноважень та в межах правового поля, а тому відсутні підстави для їх скасування.
Таким чином, позовна вимога про визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 27.11.2014 № 1172/10/26-15-10-05-15 та рішення Державної фіскальної служби України від 24.12.2014 не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вилучити з інформаційної системи "Податковий блок" інформацію внесену на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 126426552208 та відновити показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, задекларовані ТОВ "ФОРТМАЕР" в деклараціях з ПДВ суд зазначає наступне.
Згідно п. 74.1 ст. 74 ПК України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.
Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до п. 74.2 ст. 74 ПК України, зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.
Згідно п. 66.1 ст. 66 ПК України, підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є:
- інформація органів державної реєстрації;
- інформація банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків;
- документально підтверджена інформація, що надається платниками податків;
- інформація суб'єктів інформаційного обміну, уповноважених вчиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків;
- рішення суду, що набрало законної сили;
- дані перевірок платників податків.
Проте, суд звертає увагу позивача, що ані позивачем, ані відповідачем-1 не надано суду доказів щодо внесення до інформаційної системи «Податковий блок» інформації на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 126426552208.
Як встановлено ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов'язково у сфері публічно-правових відносин.
У зв'язку з чим, суд зазначає, що сторонами не надано доказів щодо внесення ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві інформації до бази даних «Податковий блок» на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 126426552208.
За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовної вимоги про зобов'язання ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вилучити з інформаційної системи "Податковий блок" інформацію внесену на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 126426552208.
Крім того, враховуючи, що відсутні підстави вважати про коригування відповідачем-1 показників податкової звітності позивача з ПДВ, то і відсутні підстави для зобов'язання ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відновити показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, задекларовані ТОВ "ФОРТМАЕР" в деклараціях з ПДВ, так як суду не відомо чи змінювалися дані показними податковим органом.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві вилучити з інформаційної системи "Податковий блок" інформацію внесену на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.09.2014 року № 126426552208 та відновити показники податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, задекларовані ТОВ "ФОРТМАЕР" в деклараціях з ПДВ, враховуючи необґрунтованість та безпідставність даних вимог позивача.
Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково обґрунтовані, а тому підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.
Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТМАЕР" задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 10.09.2014 року № 126426552208
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРТМАЕР" (код ЄДРПОУ 37266055) понесені судові витрати в розмірі 73,08 грн. ( сімдесят три грн. 08 коп.).
Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя Н.В. Клочкова
Судді В.В. Амельохін
І.О. Іщук
Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 березня 2015 року.
Суд | Окружний адміністративний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 25.03.2015 |
Оприлюднено | 06.04.2015 |
Номер документу | 43358623 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Окружний адміністративний суд міста Києва
Клочкова Н.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні