Рішення

від 31.03.2015 по справі 924/120/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" березня 2015 р.Справа № 924/120/15

Господарський суд Хмельницької області у складі:

суддя Вибодовський О.Д., розглянувши матеріали справи

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Хмельницький

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Престиж", м. Волочиськ

про стягнення 117 517,22 грн. - основного боргу, 534,46 грн. - пені, 1 603,39 грн. - 3% річних, 16 388,75грн. - інфляційних втрат заборгованості за договором №23 від 11.01.2014р.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 - за довіреністю від 03.02.2015р.

Від відповідача: Цапів І.М. - за довіреністю від 14.10.2014р.

Рішення приймається 31.03.2015р., оскільки в судовому засіданні 19.03.2015р. оголошувалась перерва.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Позивач звернувся з позовом до суду в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 124 681,92грн., у тому числі: 117517,22 грн. - основного боргу, 5825,33 грн. - інфляційних втрат, 334,84грн. - пені, 1004,53грн. - 3% річних за неналежне виконання відповідачем умов договору №231 від 11.01.2014р.

Присутній в судовому засіданні представник позивача подав клопотання відповідно до ст. 22 ГПК України, про збільшення позовних вимог, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача 117 517,22 грн. - основного боргу, 534,46 грн. - пені, 1 603,39 грн. - 3% річних, 16 388,75грн. - інфляційних втрат та 2 720,88грн. - витрат по оплаті судового збору, посилаючись на ст.625 ЦК України.

Дана заява в частині збільшення позовних вимог не суперечить чинному законодавству та приймається судом.

Крім цього, позивачем додатково подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії видаткових накладних №РН-0000312 від 06.10.2014р., №РН-0000310 від 06.10.2014р., угоди від 07.10.2014р. та висновок Ст. о/у СДСБЕЗ Волочиського РВ УМВС України в Хмельницькій області капітана міліції Трояновського О.В.

Зазначені документи, судом оглянуті та долучені до матеріалів справи.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував.

23.02.2015р. представником відповідача подано клопотання у якому зазначає, що в матеріалах справи наявні видаткові накладні №РН-0000310 від 06.10.2014р. та №РН-0000312 від 06.10.2014р. на які посилається відповідач як на первинні документи на підставі яких товариством були отримані товарно-матеріальні цінності.

Згідно ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують акти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В накладних, на які посилається позивач, відсутні такі обов'язкові реквізити, як місце здійснення господарської операції, місце складання документа, посада особи, яка підписала документ та можливість ідентифікації цієї особи. Також, в накладних відсутні дані про наявність довіреності від керівника підприємства на підписання первинних документів. В матеріалах справи також відсутня копія довіреності на підписання вищевказаних накладних.

Матеріально відповідальною особою на підприємстві в момент складення накладних №РН-0000310 від 06.10.2014р. та №РН-0000312 від 06.10.2014р., як це вказано на документах, був директор ОСОБА_5. Тільки він, як директор підприємства, мав право представляти інтереси підприємства без довіреності. Підпис ОСОБА_5 не відповідає підпису на накладних. Товарно-матеріальні цінності, які вказані в накладних, підприємство не отримувало.

На підставі ст.41 Господарського процесуального кодексу України та з метою встановлення фактичних обставин справи представник відповідача просить призначити по справі почеркознавчу експертизу. На розгляд експерта просить поставити наступне питання:

- Чи виконував ОСОБА_5 особисто підписи на накладних №РН-0000310 від 06.10.2014р. та №РН-0000312 від 06.10.2014р.

Представник позивача 19.03.2015р. надав суду клопотання в якому зазначив наступне:

Представником відповідача ОСОБА_3 заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи зразка підпису, що на видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, позаяк такі підписи директор ОСОБА_5 не вчиняв.

На думку представника позивача, таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки є безпідставним та не спростовує виникнення зобов'язання про сплату заборгованості.

Директор ТзОВ «АТП «Престиж» ОСОБА_5 на час підписання договору №23 від 11.01.2014 року не рахувався в штаті керівника вказаного товариства. На день отримання автомобільних шин така особа не є відповідальною особою, яка уповноважена була на отримання вказаних матеріальних цінностей. Цим і пояснюється відсутність підпису директора ОСОБА_5 на таких накладних. Проте, відтиск печатки товариства, свідчить безумовно на те, що така особа наділена всіма правами на отримання матеріальних цінностей. Протилежного вказаним нами доводам - в матеріалах справи відсутні. Відсутність довіреності на отримання матеріальних цінностей не є безумовною обставиною, які можуть слугувати відсутність поставки шин.

В обгрунтування даного клопотання представник позивача, додатково посилається на п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої Міністерством фінансів України за N 99 від 16.05.1996 року, при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

Укладеною письмовою угодою від 07.10.2014року керівник ОСОБА_5 визнає зобов'язання ТзОВ «АТП «Престиж» з оплати ФОП ОСОБА_1 грошових коштів за накладними з поставки підприємцем автомобільних шин товариству. Відповідно, така угода підтверджує наявність таких шин у товариства та виникнення зобов'язання боржника з оплати за такі матеріальні цінності. Вказана угода є чинною та не оспорюється.

Оскільки угода від 07.10.2014 року є чинною, на думку представника позивача експертиза не дасть відповіді чи то має значення для справи про зобов'язання сторін договору, проведення її представник позивача вважає не доцільною та просить суд відмовити в задоволенні заявленого представником відповідача клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

За приписами статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст. 34 ГПК України).

Виходячи із змісту ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому, клопотання відповідача про призначення по справі почеркознавчої експертизи для встановлення приналежності особистого виконання ОСОБА_5 підписів на накладних №РН-0000310 від 06.10.2014р. та №РН-0000312 від 06.10.2014р., суд вважає таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно ч.2 Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи" передбачено, що згідно ст.1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Із матеріалів справи слідує, що встановлення приналежності особистого виконання ОСОБА_5 підписів на накладних №РН-0000310 від 06.10.2014р. та №РН-0000312 від 06.10.2014р., як цього просить у заявленому клопотанні відповідач, не є предметом доказування по даній справі. Відтак, суд не позбавлений можливості вирішити даний спір на підставі наявних у справі доказів та матеріалів.

За таких обставин, у клопотанні відповідача про призначення почеркознавчої експертизи суд вважає за доцільне відмовити.

Суд, оцінивши подані сторонами по справі докази вважає за можливе прийняти рішення по суті.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено наступне.

11 січня 2014року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Постачальник) та ТзОВ «АТП «Престиж» (надалі - Покупець) був укладений Договір №23.

За умовами п1.1. даного договору постачальник (позивач) зобов'язується поставити, а покупець (відповідач) прийняти і оплатити продукцію (товар) в асортименті, кількості й за ціною, визначеними у рахунках та/або накладних, що є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 3.1 Договору, покупець здійснює оплату за кожну партію продукції протягом 10 днів з дати поставки партії продукції. Датою поставки продукції являється дата виписки постачальником товарної (видаткової) накладної (п. 2.4 Договору).

На виконання умов даного договору позивач поставив відповідачу товар автомобільні шини на загальну суму 117 517,22 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000310 від 06.10.2014 року на суму 103 514,42 грн. та №РН-0000312 від 06.10.2014 року на суму 14 002,80 грн. Факт отримання відповідачем товару за вказаними видатковими накладними підтверджується поставленим на даних накладних підписом та печаткою покупця, також копіями долучених до матеріалів справи податкових накладних №10, №11 від 06.10.2014р.

07.10.2014 року між постачальником та покупцем укладено угоду про погашення заборгованості останнім рівними частинами 50% до 01.11.2014 року, інші 50% - до 01.12.2014 року (п.1 Угоди). Однак, зобов'язання в т.ч. по даній угоді товариством не виконано.

21 листопада 2014року позивач надіслав відповідачу претензію № 2/11 з проханням протягом 3-х днів з моменту її отримання перерахувати на рахунок позивача зазначений у договорі наявну заборгованість. Однак, відповідач відповіді на дану претензію позивачу не надав, оплати наявної заборгованості у вказаний термін не здійснив.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що за порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних віл простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку з урахуванням поданої позивачем заяви про збільшення позовних вимог, позивачем додатково нараховано відповідачу 534,46 грн. - пені, 1 603,39 грн. - 3% річних, 16 388,75грн. - інфляційних втрат посилаючись на ст.625 ЦК України.

Станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 117 517,22 грн. - основного боргу, 534,46 грн. - пені, 1 603,39 грн. - 3% річних, 16 388,75грн. - інфляційних втрат. Відповідачем доказів погашення заборгованості не надано.

Факт отримання відповідачем товару за видатковими накладними №РН-0000310 від 06.10.2014 року на суму 103 514,42 грн. та №РН-0000312 від 06.10.2014 року на суму 14 002,80 грн. підтверджується поставленим на даних накладних підписом та печаткою покупця, також копіями долучених до матеріалів справи податкових накладних №10, №11 від 06.10.2014р. та довідкою ДПІ у м.Хмельницькому №5934/22-25-17-04/НОМЕР_1 від 29.12.2014р. "Про результати проведення зустрічної звірки ФОП ОСОБА_1 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ АТП "Престиж".

Аналізуючи надані докази, оцінюючи їх у сукупності судом враховується наступне:

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правовідносини, які виникли між сторонами за своїм характером являються господарськими, виходячи зі змісту ст.ст. 173, 174 ГК України, як такі, що виникли з господарського договору, і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом його регулювання.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів поставки.

Відповідно до п.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не виконав зобов'язань по договору щодо оплати товару.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 117 517,22 грн. основного боргу відповідають нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи, підтверджено належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає як порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

А тому, правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача 16 388,75грн. - інфляційних нарахувань за період з 01.11.2014р. по 28.02.2015р., 1 603,39грн. - 3% річних за період з 17.10.2014р. по 31.03.2015р., що підтверджується доданими до матеріалів справи розрахунками.

Також, позивачем відповідно до п.5.2 Договору додатково нараховано відповідачу 534,46 грн. - пені за період з 17.10.2014р. по 31.03.2015р.

Відповідно до ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позов із врахуванням поданого клопотання про збільшення розміру позовних вимог про стягнення 117 517,22 грн. - основного боргу, 534,46 грн. - пені, 1 603,39 грн. - 3% річних, 16 388,75грн. - інфляційних втрат обґрунтований, підтверджений належними у справі доказами та підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати необхідно покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Престиж", м. Волочиськ вул. Копачівська,2 (ідентифікаційний код 32810276) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) 117 517,22 грн. (сто сімнадцять тисяч п'ятсот сімнадцять гривень, 22коп.) - основного боргу, 534,46 (п'ятсот тридцять чотири гривні, 46коп.) - пені, 1 603,39 (тисячу шістсот три гривні, 39коп.) - 3% річних, 16 388,75грн. (шіснадцять тисяч, триста вісімдесят вісім гривень, 33коп.) - інфляційних втрат та 2 720,88грн. (дві тисячі сімсот двадцять гривень, 88коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Суддя О.Д. Вибодовський