Постанова

від 26.05.2015 по справі 924/120/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

26 травня 2015 року Справа № 924/120/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Петухов М.Г. ,

судді Гулова А.Г.

за участю представників сторін:

позивача - пред-ка ОСОБА_1 (пост.дов. НАК 191300 від 03.02.2015 р.)

відповідача - пред-ка Цапіва І.М. (пост.дов.б/№ від 09.04.2015 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Престиж" на рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.15 р. у справі № 924/120/15 (суддя Вибодовський О.Д. )

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до відповідача:

товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Престиж"

про стягнення 124681,92 грн. заборгованості за договором № 23 від 11.01.2014 р.

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.2015 р. у справі № 924/120/15 задоволено позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Престиж" про стягнення 124681,92 грн. заборгованості за договором № 23 від 11.01.2014 р. Не погоджуючись із вказаним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Престиж" подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.2015 р. у справі № 924/120/15 скасувати в частині стягнення штрафних санкцій у розмірі 18526,62 грн.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням матеріального та процесуального права, а тому підлягає частковому скасуванню.

Пояснює, що представник позивача в судовому засіданні, яке відбулось 31.03.2015 р., надав суду заяву про збільшення позовних вимог з порушенням ст.ст.54, 56 ГПК України без нового розрахунку позовних вимог, що є обов'язковим додатком до позовної заяви та доказів надсилання відповідачу документів про зміну позовних вимог. Вважає, що суд першої інстанції на підставі п.6 ст.63 ГПК України зобов'язаний був повернути позивачу заяву про збільшення позовних вимог без розгляду у зв'язку із відсутністю документів, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Посилаючись на ч.ч.1, 2 ст.604 ЦК України, скаржник стверджує, що підписавши угоду від 07.10.2014 р. про нові строки виконання зобов'язань, сторони провели новацію щодо зобов'язань відповідача по видаткових накладних № РН-0000310 від 06.10.2014 р. та № РН-0000312 від 06.10.2014 р., і договір № 23 від 11.01.2014р. припинив свою дію щодо виконання зобов'язань за вищевказаними накладними.

Представник скаржника у судовому засіданні пояснив, що позивач у наданих розрахунках ціни позову не врахував умов угоди щодо нових строків оплати заборгованості за поставлені товарно-матеріальні цінності, що призвело до неправильного нарахування штрафних санкцій.

Представник позивача підприємця ОСОБА_3 у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим із додержанням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що на виконання умов договору № 23 від 11.01.2014 р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 117517,22 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000310 від 06.10.2014 р. на суму 103514,42 грн. та № РН-0000312 від 06.10.2014 р. на суму 14002,80 грн.

Пояснює, що 07.10.2014 р. сторонами укладена угода про погашення заборгованості відповідача рівними частинами 50% до 01.11.2014 р., інші 50% - до 01.12.2014р. Однак, зобов'язання за договором залишились незмінними і відповідачем не виконані.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено слідуюче.

11.01.2014 р. підприємцем ОСОБА_3/постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю «АТП "Престиж"»/покупцем укладений договір № 23, за умовами якого постачальник зобов'язаний поставити, а покупець - прийняти і оплатити продукцію (товар) в асортименті, кількості й за ціною, визначеними у рахунках та/або накладних, що є невід'ємною частиною даного договору (п 1.1 договору).

Згідно з п.3.1 договору покупець зобов'язаний виконати оплату за кожну партію продукції протягом 10 днів з дати поставки цієї партії. Датою поставки продукції є дата виписки постачальником товарної (видаткової) накладної (п.2.4 договору).

Умовами п.5.2 договору встановлено, що за порушення строку оплати продукції покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Термін дії договору сторони визначили до 31.12.2014 р. (п.6.1) і погодили, що всі доповнення і зміни до договору мають вноситись у письмовій формі за підписами сторін договору (п.6.2).

Договір підписаний підприємцем ОСОБА_3 і представником ТОВ «АТП "Престиж"» та скріплений їх печатками (а.с.8). Згідно з ч.2 ст. 207 ЦК України печатка є обов'язковим реквізитом договору та підтверджує повноваження особи на укладання договору.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що загальні вимоги, визначені ст.203 ЦК України при укладанні договору не були порушені.

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар (автомобільні шини) на загальну суму 117517,22 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000310 від 06.10.2014 р. на суму 103514,42 грн. та № РН-0000312 від 06.10.2014 р. на суму 14002,80 грн./а.с.9-10/. Накладні підписані сторонами і скріплені їх печатками, що підтверджує повноваження представників на вчинення правочину. Видаткові накладні містять інші необхідні реквізити відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.1995 р. за № 168/704, тому є належними доказами того, що господарські операції (в даному випадку - передача/прийняття товарів за договором поставки) фактично відбулись, і, відповідно - доказом зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Отже, на умовах договору № 23 від 11.01.2014 р. між сторонами склались правовідносини з поставки.

Згідно зі ст.ст.1-4,181 ГК України до господарських відносин застосовуються правила Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до норм ст.265 ГК України та ст.712 ЦК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в установлений строк (строки) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст.712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст.530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк. Відповідно до п.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У визначений договором строк відповідач оплату не виконав.

07.10.2014 р. постачальником та покупцем укладено угоду, відповідно до якої сторони визначили, що відповідач має сплатити заборгованість по розрахункам за видатковими накладними № РН-0000310 від 06.10.2014 р. та № РН-0000312 від 06.10.2014 р. рівними частинами: 50% до 01.11.2014 р., інші 50% - до 01.12.2014р. /а.с.11/. Угода підписана представниками сторін.

Скаржник доводить, що на підставі цієї угоди відбулась новація, тому умови договору № 23 від 11.01.2014 р. в частині відповідальності покупця не можуть бути застосовані у даному спорі.

Відповідно до ст.604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін; зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація); новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Новацію характеризують наступні ознаки: наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання; припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надані докази, які б свідчили про досягнення згоди між сторонами про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням. В угоді від 07.10.2014 р. не зазначено, що ця угода є зміною чи доповненням до договору № 23 від 11.01.2014 р., а також не зазначено, що зобов'язання відповідача за договором № 23 від 11.01.2014 р. припиняються.

Отже, угода б/№ від 07.10.2014 р. не може бути розцінена як новація в розумінні ст.604 ЦК України, і такі доводи скаржника є помилковими.

В зв'язку з цим колегія суддів звертає увагу, що за умовами п.1 угоди від 07.10.2014 р. йдеться про розстрочення сплати заборгованості товариства «АТП «Престиж» перед підприємцем ОСОБА_3 в загальній сумі 117514,45 грн., тоді як на час укладання цієї угоди заборгованість не існувала, враховуючи умови п.п.3.1-3.2 договору поставки та норми ст.ст.610, 612 ЦК України.

Так, відповідно до ст.ст.610, 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За умовами п.п.3.1-3.2 договору поставки строк виконання грошового зобов'язання встановлений протягом 10 днів з дати поставки партії товарів, і заборгованість виникає при перевищенні цього строку.

Отже, на час складання угоди від 07.10.2014 р. виникло грошове зобов'язання відповідача перед позивачем в сумі 117517,22 грн., однак строк його виконання не закінчився, тому заборгованості не було. Відповідно, угода від 07.10.2014 р. укладена про предмет, якого не існувало.

Відповідач грошове зобов'язання не виконав, докази розрахунків не надані суду першої інстанції та колегії суддів.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність та задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача боргу 117517,22 грн.

Судом встановлено, що відповідач не виконав розрахунки в визначений договором строк, тому позовна вимога про стягнення пені є правомірною, ґрунтується на умовах п.5.2 договору та відповідає нормам ст.ст.546,549,611-612 Цивільного кодексу України, ст.ст.230-231 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Разом з тим, колегія суддів встановила, що позивач просить у позові (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про стягнення пені в сумі 534,46 грн., обрахованій в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу 117517,2 грн. за період з 17.07.2014 р. по 31.03.2015 р. Тобто - нарахування пені здійснено позивачем за період понад шість місяців, який визначено ч.6 ст.232 ГК України. Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. У п.5.2 договору сторони обумовили, що за порушення строку оплати продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення - отже, договір не встановлює інший період обрахування пені за нормами ч.6 ст.232 ГК України.

Наведені обставини не враховані судом першої інстанції, що обумовлює зміну рішення в цій частині відповідно до п.п.3-4 ч.1 ст.104 ГПК України.

Пеня з урахуванням шестимісячного терміну має обраховуватись до 17.10.2015 р. і належною до стягнення є сума 486,17 грн. В решті пені позовна вимога задоволенню не підлягає як безпідставна.

Оскільки несвоєчасне виконання грошового зобов'язання має місце, є підставними і правомірно задоволені судом першої інстанції позовні вимоги про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за період прострочення з листопада 2014 року по лютий 2015 року та 3% річних за період прострочення з 17.10.2014 р. по 17.10.2014 р. по 31.03.2015 р.

Скаржник помилково ототожнює зі штрафними санкціями відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену нормами ст.625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних віл простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а - особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6- 38цс11).

Перевіривши надані позивачем розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо їх правильності, відповідності фактичним обставинам, умовам договору та нормам чинного законодавства, тому позовні вимоги про стягнення 16388,75 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції та 1603,39 грн. відсотків річних підлягають задоволенню.

Вимога позивача про стягнення зазначених сум за заявою про збільшення розміру позовних вимог не суперечить нормам ч.4 ст.22 ГПК України, і доводи скаржника про це є необґрунтованими. Колегія суддів при цьому звертає увагу, що представник відповідача був присутній в судовому засіданні 31.03.2015 р. і з протоколу судового засідання та з рішення суду вбачається, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом заперечувати проти збільшення розміру позовних вимог чи заявити клопотання про відкладення розгляду справи для підготовки таких заперечень.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.2015 р. у справі № 924/120/15 підлягає зміні в частині суми пені, що підлягає стягненню. В решті рішення відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому підстав для зміни чи скасування рішення за ст.104 ГПК України колегія суддів не вбачає.

Судові витрати покладаються на відповідача згідно з ч.1 ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "Престиж" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.2015 р. у справі №924/120/15 змінити в частині стягнення пені. В решті рішення залишити без змін. Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:

"Позов задоволити частково. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємтсво "Престиж" (ідент.код 32810276; 31200 Хмельницька обл. м.Волочиськ вул. Копачівська, 2) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідент.код НОМЕР_1; 29000 АДРЕСА_1) 117517,22 грн. (сто сімнадцять тисяч п'ятсот сімнадцять грн. 22 коп.) боргу, 486,17 грн. (чотириста вісімдесят шість грн. 17 коп.) пені, 1603,39 грн. (тисячу шістсот три грн. 39 коп.) відсотків річних, 16388,75 грн. (шіснадцять тисяч триста вісімдесят вісім грн. 75 коп.) інфляційних втрат та 2719,90 грн. (дві тисячі сімсот дев'ятнадцять грн. 90 коп.) витрат на судовий збір.

Відмовити у позові в частині стягнення 48,29 грн. пені.

Видати наказ."

Справу № 924/120/15 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.