Постанова

від 17.03.2015 по справі 910/20515/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2015 р. Справа№ 910/20515/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Ільєнок Т.В.

Хрипуна О.О.

при секретарі судового засідання - Натха М.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Логінов К.Е. - за довіреністю

від відповідача: Дерев'янко Н.В. - керівник

Клембет М.В. - за довіреністю

Єрмакович С.О. - за довіреністю

Шкуліпа О.П. - за довіреністю

від третьої особи: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ТЕРРА БАНК» на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014 (дата підписання 15.12.2014)

по справі №910/20515/14 (суддя Бондаренко Г.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «ТЕРРА БАНК»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українські резерви»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення 281 746,68грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ТЕРРА БАНК" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" про застосування до договору № 6-ТБ/004 від 21.03.2013 добровільного страхування фінансових ризиків, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ТЕРРА БАНК" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українські резерви" наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України та в порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнення з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" на користь Публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК" отримані по договору № 6- ТБ/004 від 21.03.2013 добровільного страхування фінансових ризиків грошові кошти в сумі 267882,42 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 13863,84 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.11.2014 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2014 у справі № 910/20515/14 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "ТЕРРА БАНК" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014 у справі № 910/20515/14 та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Підставами для скасування рішення позивач вважає порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015 у справі № 910/11205/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Хрипун О.О., Станік С.Р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 11.02.2015.

03.02.2015 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

11.02.2015 через відділ документального забезпечення суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014 по справі №910/20515/14 - скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

11.02.2015 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2015, доказів, що підтверджують повноваження Ірклієнка Ю.П. на час подання апеляційної скарги як уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК".

У судовому засіданні 11.02.2015 було оголошено перерву до 03.03.2015.

02.03.2015 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу.

03.03.2015 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, а також додаткові пояснення до апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 розгляд справи відкладено на 17.03.2015.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 у зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Корсакова Г.В., судді: Ільєнок Т.В., Хрипун О.О.

Представник третьої особи у судове засідання, призначене на 17.03.2015, не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи всі учасники процесу повідомлялись належним чином.

Судова колегія вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності представника третьої особи, явка якої в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.03.2014 між Публічним акціонерним товариством "ТЕРРА БАНК" як страхувальником та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українські резерви" як страховиком було укладено договір № 6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків.

Відповідно до п. 1.1 договору предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника, які виникають у страхувальника в результаті неповернення позичальником (в разі настання певних подій - страхових випадків) повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором.

Згідно з п. 1.2 договору цей договір укладено на підставі заяви страхувальника, Закону України "Про страхування", ліцензії серії АВ№594273 від 27.01.2012, що видана Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Правил добровільного страхування фінансових ризиків від 14.04.2009.

Пунктом 2.1. договору страхування встановлено, що страховим випадком за цим договором є факт несплати позичальником основної суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом, внаслідок:

- банкрутства позичальника-юридичної особи;

- ліквідації позичальника-юридичної особи у встановленому чинним законодавством України порядку.

Згідно з п. 3.5 договору страхувальник зобов'язався сплатити страховику страховий платіж за кожним переліком кредитів не пізніше п'яти робочих днів від дати підписання договору та переліку кредитів.

Як вбачається з підписаного сторонами та скріпленого їх печатками додатку № 1 до договору - переліку кредитів, наданих юридичним особам, позивачем було надано кредит за договорами № К/13/12-8 від 18.11.2013, № КЛ/14/02-8 від 18.02.2014, № К/13/13-8 від 29.11.2013, № К/13/-8-8 від 17.10.2013, № К/12/1-8 від 27.01.2012, № КЛ/11/10 від 10.06.2011, № К/12/3-8 від 22.02.2012, № К/12/6-8 від 06.03.2012. За вказаним додатком розмір страхового платежу становить 267882,42 грн.

Згідно меморіального ордеру № 320570 від 24.03.2014 позивач сплатив страхову премію за договором в розмірі 267882,42 грн.

Строк дії договору сторонами погоджено у п. 6.1 договору - з моменту підписання сторонами (21.03.2014), але не раніше надходження страхового платежу на поточний рахунок страховика, і діє до 20.03.2015, та/або у будь-якому випадку не більше строку виконання позичальником основного зобов'язання (погашення суми кредитної заборгованості у повному обсязі) за кредитним договором, зазначеним у переліку кредитів.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України № 518 від 21.08.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 21.08.2014 прийнято рішення № 72 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Терра Банк", згідно з яким з 22.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Терра Банк". Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 22.08.2014 по 22.11.2014 включно.

Згідно з рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20.11.2014 №122 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Терра Банк" продовжено здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" на один місяць до 22.12.2014 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Так, згідно наявного в матеріалах справи Акту № 3 від 23.09.2014 про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), укладених ПАТ "ТЕРРА БАНК" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, які відповідають критеріям, передбаченим частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", встановлено, що комісією під час проведення вказаної перевірки виявлено договори добровільного страхування фінансових ризиків (в т.ч. і договір № 6-ТБ/004 від 21.03.2014), які підпадають під критерії, передбачені п.п. 7,8 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилаючись на те, що договір № 6-ТБ/004 від 21.03.2014 є нікчемним, позивач направив відповідачу повідомлення № 23.09.2014/15-Вих від 23.09.2014 та в порядку застосування наслідків недійсності правочину, встановлених ст. 216 ЦК України, вимагав повернути безпідставно набуті кошти за вказаним договором страхування у розмірі 267882,42 грн., а також сплатити плату за безпідставно набутими грошовими коштами в сумі 13864,26 грн. за період з 24.03.2014 по 23.09.2014.

У зв'язку з тим, що відповідач вимоги позивача не виконав, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив застосувати до договору № 6-ТБ/004 від 21.03.2013 добровільного страхування фінансових ризиків, що укладений між Публічним акціонерним товариством "ТЕРРА БАНК" та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українські резерви" наслідки недійсності, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України та в порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" на користь Публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК" отримані по договору № 6- ТБ/004 від 21.03.2013 добровільного страхування фінансових ризиків грошові кошти в сумі 267882,42 грн., а також проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 13863,84 грн. на підставі ст.ст. 1212, 1214, 536 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції, встановивши відсутність правових підстав вважати договір нікчемним з підстав, заявлених позивачем, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною 1 ст. 6 Закону України "Про страхування" визначено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Пункт 18 ч. 4 ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачає, що видами добровільного страхування може бути страхування фінансових ризиків.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інші заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо).

Згідно з абз. четвертим п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача (абз. 4 п. 2.13 вказаної Постанови).

Так, як зазначалось вище, Актом № 3 від 23.09.2014 про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), укладених ПАТ "Терра Банк" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, які відповідають критеріям, передбаченим ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що договір № 6-ТБ/004 від 21.03.2014 підпадає під критерії, визначені п. 7 та п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно з п.п. 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Позивач зазначає, що починаючи з 01.01.2014 відповідач включений до переліку інсайдерів позивача як споріднена особа (протокол Правління позивача № 1 від 08.01.2014) та посилається на приписи ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами (далі - пов'язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов'язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

При цьому, відповідно до п.4 ч. 3 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" більш сприятливими умовами визначаються, зокрема, оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Позивач зазначає, що вибір відповідача як контрагента у правовідносинах страхування, правилами якого передбачено значно вужчий перелік обставин настання страхових випадків, є за своєю суттю нічим не іншим, ніж надання такому контрагенту безпідставних переваг, які за звичайних умов ніколи б не були надані іншим акредитованим компаніям позивача, за яких позивач, за необхідності проведення реального (а не удаваного) страхування кредитних ризиків ніколи б не придбав аналогічну послугу із подібним звуженим переліком умов настання страхового випадку.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав договори добровільного страхування кредиту, укладені між позивачем та іншими акредитованими позивачем страховими компаніями, а саме договір страхування кредиту від 04.11.2013 з СТзДВ "Гарантія" та договір добровільного страхування кредиту від 08.04.2014 з ТОВ "СТ "Авеста страхування".

Отже, як вказує позивач, придбання у відповідача послуги зі страхування за обставин і умов, коли подібна послуга ніколи не була б придбана в інших страховиків, в силу приписів п.8 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" призводить до нікчемності укладеного між сторонами договору страхування.

Проте, як свідчать надані позивачем договори страхування, позивачем придбавалась в інших страхових компаніях послуга зі страхування ризику неповернення позичальником кредиту, в тому числі, внаслідок банкрутства позичальника-юридичної особи; ліквідації позичальника-юридичної особи у встановленому чинним законодавством України порядку.

Отже, позивачем не доведено, що послуга зі страхування ризику неповернення позичальником кредиту на умовах, передбачених договором страхування № 6-ТБ/004 від 21.03.2014, взагалі не була б придбана у інших страховиків.

Позивач також зазначає, що на підтвердження факту надання відповідачу переваг може свідчити те, що страхування кредитних ризиків позивача за кредитними договорами проведене за наявними у відповідача правилами страхування фінансових, а не кредитних ризиків.

Разом з тим, пункт 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на який посилається позивач, передбачає нікчемність договору, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Однак, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач є кредитором банку, а також не доведено, що платіж в договорі страхування встановлений з метою саме надання окремим кредиторам банку переваг (пільг).

Отже, позивачем не доведено нікчемність договору № 6-ТБ/004 від 21.03.2014 добровільного страхування фінансових ризиків з підстав, передбачених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, з якими закон пов'язує нікчемність договору добровільного страхування фінансових ризиків, укладений між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 5 ст. 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Оскільки позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору нікчемним і настання відповідних наслідків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про застосування до укладеного між позивачем і відповідачем договору № 6-ТБ/004 від 21.03.2014 добровільного страхування фінансових ризиків наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України та стягнення з відповідача 267882,42 грн. основної заборгованості та 13863,84 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, є такими, що задоволенню не підлягають.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи та вимогам законодавства, а тому рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014 у справі № 910/20515/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ТЕРРА БАНК» на рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014 у справі № 910/20515/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014 у справі № 910/20515/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/20515/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Т.В. Ільєнок

О.О. Хрипун