Постанова

від 15.12.2015 по справі 910/20515/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" грудня 2015 р. Справа№ 910/20515/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Баранця О.М.

Калатай Н.Ф.

Від позивача - Мазуренко І.О. ( довір.№27 від 18.08.15);

Від відповідача - Келембет М.В. ( довір. від 20.07.15);

Єрмакович С.О. ( довір. від 07.10.15);

Від третьої особи - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2015р.

у справі № 910/20515/14 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК"

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення 281 746, 68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2015р. у справі №910/20515/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" на користь публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК" грошові кошти в розмірі 267 882грн. 42коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 13 863грн. 84коп. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" в доход державного бюджету України судовий збір в розмірі 5 634грн. 93коп., судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 817грн. 47коп., судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 2 817грн. 47коп.

Рішення місцевого господарського суду грунтується на тому, що ОСОБА_6, внаслідок істотної участі у ПАТ Страхова компанія "Українські резерви" та ПАТ "Терра Банк", будучи головою наглядової ради відповідача та головою спостережної ради позивача мав можливість впливати на визначення кредитної, інвестиційної та облікової політики даних юридичних осіб, мав можливість впливати на прийняття рішень з основних напрямів діяльності банку та страхової компанії, через укладені угоди чи іншим шляхом. Оскільки ОСОБА_6, як зазначає суд, був власником істотної участі в ПАТ "Терра Банк" та ПАТ Страхова Компанія "Українські резерви", а остання є спорідненою, а отже і пов'язаною особою з позивачем на підставі п. п. 4, 8 ч. 1 ст. 52 Закону Украини "Про банки і банківську діяльність".

Місцевий господарський суд зазначає й про те, що надавши позивачу послугу страхування кредитів без відповідної ліцензії та розроблених правил страхування відповідач безпідставно отримав переваги перед іншими можливими контрагентами банку, які мали б відповідні ліцензії та правила, що є самостійною підставою нікчемності договору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2015р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що неправильно застосувавши норми права, суд дійшов помилкового висновку про те, що ПАТ «ТЕРРА БАНК» та ПрАТ «Страхова компанія «Українські резерви» при укладення спірного договору страхування були пов'язаними особами. ОСОБА_6 не має самостійного значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи, адже не відноситься до керівництва ПрАТ «Страхова компанія «Українські резерви» а є лише одним із трьох членів наглядової ради.

Скаржник зазначає й про те, що при укладенні договору добровільного страхування фінансових ризиків були дотримані вимоги Закону України «Про страхування».

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015р. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу та її розгляд призначено на 24.11.2015р.

В судовому засіданні апеляційного господарського суду 24.11.2015р. оголошено перерву до 15.12.2015р.

В судове засідання апеляційного господарського суду 15.12.2015р. не з'явився представник третьої особи.

Враховуючи те, що третя особа про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить розписка від 24.11.2015р., явка учасників судового процесу в судове засідання не визнана обов'язковою, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності третьої особи.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін судова колегія встановила.

21.03.2014 року між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українські резерви" (страховик) та публічним акціонерним товариством "ТЕРРА БАНК" (страхувальник) укладено договір № 6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків, відповідно до п.1.1 якого, предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника, які виникають у страхувальника в результаті неповернення позичальником (в разі настання певних подій - страхових випадків) повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором.

Згідно з ч.1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

З додатку № 1 до договору - переліку кредитів, наданих юридичним особам, вбачається, що позивачем надано кредит за договорами № К/13/12-8 від 18.11.13, № КЛ/14/02-8 від 18.02.2014, № К/13/13-8 від 29.11.2013, № К/13/-8-8 від 17.10.2013, № К/12/1-8 від 27.01.2012, № КЛ/11/10 від 10.06.2011, № К/12/3-8 від 22.02.2012, № К/12/6-8 від 06.03.2012. За вказаним додатком розмір страхового платежу становить 267 882,42 грн.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи меморіального ордеру № 320570 від 24.03.2014 року, позивач сплатив відповідачу страхову премію за договором в розмірі 267 882, 42 грн.

Відповідно до п.6.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками, але не раніше надходження страхового платежу на поточний рахунок страховика, і діє до 20 березня 2015 року, та/або у будь-якому випадку не більше строку виконання позичальником основного зобов'язання (погашення суми кредитної заборгованості у повному обсязі) за кредитним договором, зазначеним у переліку кредитів.

03.02.2014 року між приватним акціонерним товариством страховою компанією "Кремінь" та приватним акціонерним товариством страхова компанія "Українські резерви" укладено договір №2000002 про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії), згідно умов якого перестраховано ризики, взаємно передані сторонами, зокрема по договору добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/004 від 21.03.2014 року.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на підставі постанови Правління Національного банку України № 518 від 21.08.2014, 21.08.2014 прийнято рішення № 72 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Терра Банк", згідно з яким з 22.08.2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві "Терра Банк" строком на 3 місяці.

Відповідно до акту №3 від 23.09.2014 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "Терра Банк" встановлено, що договір добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/004 від 21.03.2014 року є нікчемним відповідно до п.п.7, 8 п.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто таким, що не породжує будь-яких правових наслідків в силу приписів ст. 216 Цивільного кодексу України.

Так, у вказаному акті йдеться про значний вплив на діяльність як позивача так і відповідача, як спорідненої особи, громадянина України ОСОБА_6, який на момент укладення договору страхування обіймав посаду Голови спостережної ради позивача (протокол про підсумки голосування на позачергових загальних зборах позивача від 23.12.2013) та одночасно був Головою наглядової ради відповідача (анкета фізичної особи - інсайдера ПАТ "Терра Банк" від 27.12.2013, протокол №16/07 засідання наглядової ради відповідача від 16.07.2012) та акціонером з часткою в розмірі 9,8709 % статутного капіталу відповідача (реєстр власників іменних цінних паперів відповідача за вих.№19995зв від 20.09.2012, складеного ПАТ "Національний депозитарій України"), а також стверджується про те, що страхування майнових інтересів позивача за оспорюваним договором страхування проводилось з метою надання переваг та нічим не обумовленої можливості безпідставного збагачення для відповідача, як компанії пов'язаної з позивачем інсайдерськими відносинами, без намірів створення реальних наслідків, а отже, придбання у відповідача послуги зі страхування за обставин та умов, коли подібна послуга ніколи б не була придбана в інших страховиків за необхідності реального страхування кредитних ризиків, призводить до нікчемності укладеного між сторонами договору страхування. Крім цього, в зазначеному акті стверджується про те, що страхування кредитних ризиків позивача за кредитним договором проведене за наявними у відповідача правилами страхування фінансових, а не кредитних ризиків, як того вимагає чинне законодавство України.

23.09.2014 року Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "Терра Банк" направлено відповідачу повідомлення про нікчемність правочину №23.09.2014/15-Вих , в якому просила відповідача в порядку застосування наслідків нікчемності, встановлених ст. 216 ЦК України, повернути позивачу одержані за нікчемним правочином кошти в сумі 267882,42 грн., що сплачені позивачем в якості страхового платежу, а також сплатити плату за користування безпідставно набутими грошовими коштами в сумі 13864,26 грн. за період з 24.03.2014 року по 23.09.2014 року.

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року відповідно до ст. 215 та ст. 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Пунктом 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року та п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року передбачено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом та недійсні, недійсність яких встановлюється судом.

У п.2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року вказано, що якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Частиною 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент запровадження тимчасової адміністрації Банку) визначено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з ч. 1 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23.12.2014 №831 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Терра Банк" виконавчою дирекцією Фонд гарантування прийнято рішення від 24.12.2014 № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Терра Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Терра Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Терра Банк" строком на 1 рік з 24.12.2014 по 23.12.2015 включно.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходи до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Підпунктами 7, 8 ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

- банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Госоподарським судом міста Києва встановлено, що згідно протоколу №16/07 засідання Наглядової ради приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" від 16.07.2012 Головою наглядової ради відповідача є ОСОБА_6, а відповідно до інформації депозитарію ПАТ "Національний депозитарій України" ОСОБА_6 є власником 9,8709 % у статутному фонді приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви".

Протоколом про підсумки голосування на позачергових загальних зборах акціонерів ПАТ "Терра Банк" від 23.12.2013 року ОСОБА_6 обрано на три роки Головою Спостережної ради - позивача.

Згідно з анкетою фізичної особи - інсайдера ПАТ "Терра Банк" від 27.12.2013 ОСОБА_6 є учасником приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" з 9,8709 % у статутному фонді останнього та Головою Наглядової ради Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Українські резерви".

Відповідно до витягу з протоколу засідання правління ПАТ "Терра Банк" №1 від 08.01.2014 року ОСОБА_6 є Головою Спостережної ради позивача, а відповідач включений до переліку інсайдерів ПАТ "Терра Банк", як асоційована особа по відношенню до ОСОБА_6

Згідно з протоколом засідання правління ПАТ "Терра Банк" №27-1 від 04.03.2014 ПАТ Страхова Компанія "Українські резерви" є спорідненою з ПАТ "Терра Банк" особою через ОСОБА_6

Статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції на момент укладання договору (редакція від 12.10.2013р.)) угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов'язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Для цілей цього Закону пов'язаними особами є:

1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку;

3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

4) керівники та контролери споріднених осіб банку;

5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;

6) афілійовані особи банку;

7) споріднені особи банку;

8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини;

9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Більш сприятливими умовами визначаються:

1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

2) придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною;

3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство;

4) оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Банк може укладати угоди з пов'язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

За змістом статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича;

істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи;

споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі.

Відповідно до п.1.12 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001, в редакції станом на дату укладення між сторонами оспорюваного договору, істотна участь у банку або іншій юридичній особі означає, що фізична або юридична особа прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами має:

а) участь/частку в статутному капіталі банку чи іншої юридичної особи (та/або право голосу акцій, паїв, часток) у розмірі 10 і більше відсотків. Крім того, дві та більше особи уважаються такими, що разом володіють акціями (паями/частками) банку або іншої юридичної особи, якщо вони є власниками акцій (паїв/часток) банку або іншої юридичної особи, а також одночасно: є членами ради чи правління (ради директорів), власниками істотної участі чи законними представниками однієї юридичної особи; або одна з цих осіб надала іншій кредит для придбання акцій (паїв/часток) банку чи іншої юридичної особи; або вони є асоційованими особами по відношенню одна до одної; або

б) незалежну від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність банку або іншої юридичної особи, зокрема має можливість впливати на визначення кредитної, інвестиційної та облікової політики, на прийняття рішень з основних напрямів діяльності банку або іншої юридичної особи через укладені угоди чи іншим шляхом.

Особа вважається такою, що здійснює значний вплив на управління банком або іншою юридичною особою, якщо: така особа прямо та/або опосередковано володіє самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв, часток банку або іншої юридичної особи; або така особа належить до управлінського персоналу банку чи є керівником іншої юридичної особи; або відомі факти, що свідчать про здатність цієї особи будь-яким чином впливати на призначення керівників, або особа має принаймні одного представника в раді, чи правлінні банку або іншої юридичної особи, чи в рівноцінному спостережному органі (або через володіння акціями/паями/частками, або через домовленість із власниками акцій/паїв/часток); або така особа може брати участь у прийнятті рішень з основних напрямів діяльності банку (кредитної, інвестиційної або облікової політики банку) незалежно від того, чи обіймає ця особа керівну посаду або отримує (чи взагалі не отримує) винагороду чи іншу компенсацію за свою роботу; або така особа прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами має участь/частку в статутному капіталі банку або іншої юридичної особи в розмірі 10 і більше відсотків та/або право голосу акцій, паїв, часток і водночас жодна інша особа не володіє участю/часткою в статутному капіталі банку (юридичної особи) з правом голосу (або не має повноважень голосувати більшою кількістю голосів) у розмірі 10 і більше відсотків.

Пунктом 1.3 вищезазначеної інструкції передбачено, що до управлінського персоналу банку належать: голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; голова, його заступники та члени спостережної (наглядової) ради банку; головний бухгалтер банку, його заступники; керівники відокремлених підрозділів банку; керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет); керівник служби внутрішнього аудиту банку.

Із статуту ПАТ Страхова Компанія "Українські резерви" (п.10.3.5.18) вбачається, що наглядова рада товариства приймає рішення про вчинення товариством значних правочинів. Укладення значних правочинів зі сторони ПАТ "Терра Банк" є повноваженнями спостережної ради банку.

З урахуванням вищенаведеного, місцевий господарський суд, з яким погоджується судова колегія, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6, внаслідок істотної участі у ПАТ Страхова компанія "Українські резерви" та ПАТ "Терра Банк", будучи головою наглядової ради відповідача та головою спостережної ради позивача мав можливість впливати на визначення кредитної, інвестиційної та облікової політики даних юридичних осіб, мав можливість впливати на прийняття рішень з основних напрямів діяльності банку та страхової компанії, через укладені угоди чи іншим шляхом.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_6 не має самостійного значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи, адже не відноситься до керівництва ПрАТ «Страхова компанія «Українські резерви» а є лише одним із трьох членів наглядової ради спростовуються вищенаведеним обґрунтованим висновком суду, з яким погодилась судова колегія.

Згідно з ч.1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до п.4 статті 6 Закону України "Про страхування" видами добровільного страхування можуть бути, зокрема: страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту) (п.п. 16); страхування фінансових ризиків (п.п. 18).

Частиною 5 статті 6 Закону України "Про страхування" передбачено, що характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Уповноважений орган.

Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії (ч.7 статті 6 Закону України "Про страхування").

Зі статуту приватного акціонерного товариства страхова компанія "Українські резерви" затвердженого загальними зборами акціонерів закритого акціонерного товариства Страхова компанія "Українські резерви" від 19.12.2011 року, а саме п.3.2 вбачається, що для вирішення статутних завдань предметом діяльності товариства в Україні та за її межами визначаються, зокрема: страхування кредитів, страхування фінансових ризиків.

Товариство має право займатися тільки такими видами страхування, на які отримано ліцензію (п. 3.3 статуту).

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №565 від 9 липня 2010 року затверджено Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування.

Пунктами 1, 2 Характеристики передбачено, що ці характеристика та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування розроблені відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону України "Про страхування" та підпункту 61 пункту 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року N 1070.

Характеристика та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування спрямовані на впорядкування видів добровільного страхування, на які видається ліцензія, згідно з ознаками, що відображають відмінності в предметі договору страхування, об'єктах, які страхуються, роді небезпек (ризиків) для цих об'єктів та їх наслідках.

Відповідно до п. 3.16 Характеристики, страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту) - вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані із:

збитками страхувальника (кредитодавця) внаслідок непогашення або неповного погашення позичальником кредиту та/або нарахованих за ним відсотків;

відповідальністю страхувальника (позичальника) перед кредитодавцем за непогашення або неповне погашення кредиту та/або нарахованих за ним відсотків, визначених у кредитному договорі.

Даний вид страхування передбачає обов'язок страховика за встановлену договором страхування плату (страховий внесок, страховий платіж, страхову премію) здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування шляхом відшкодування кредитодавцю або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування (вигодонабувачу), збитку, понесеного ними внаслідок непогашення або неповного погашення позичальником суми кредиту та/або відсотків за кредит у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням позичальником зобов'язань за відповідним договором.

Пунктом 3.18 Характеристики передбачено, що страхування фінансових ризиків - вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані зі збитками при здійсненні страхувальником або іншою особою, визначеною страхувальником у договорі страхування, господарської діяльності.

Даний вид страхування передбачає обов'язок страховика за встановлену договором страхування плату (страховий внесок, страховий платіж, страхову премію) здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування шляхом відшкодування страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування (вигодонабувачу), збитку, понесеного ними внаслідок перерви в господарській діяльності, порушення договірних зобов'язань (невиконання або неналежне виконання контрагентом договірних зобов'язань перед страхувальником), крім відшкодування збитків, передбачених страхуванням кредитів та страхуванням інвестицій.

Умови добровільного страхування фінансових ризиків можуть передбачати страхування на випадок завдання матеріального збитку страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування (вигодонабувачу), внаслідок припинення права власності на майно, неможливості здійснення подорожі (поїздки) з причин, визначених у правилах та договорі страхування, непередбачених фінансових витрат [за винятком судових витрат та збитків, пов'язаних з втратою багажу під час подорожі (поїздки)] та фінансових збитків, пов'язаних із ризиками здійснення операцій з використанням платіжних карток.

Згідно з п. 1.1 договору №6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків від 21.03.2014 року, відповідно до якого - предметом цього договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника, які виникають у страхувальника в результаті неповернення позичальником (в разі настання певних подій - страхових випадків) повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором.

Цей договір укладений на підставі заяви страхувальника, Закону України "Про страхування", ліцензії серія АВ №594273 від 27.01.2012, що видана Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Правил добровільного страхування фінансових ризиків від 14.04.2009 (п.1.2 договору).

Відповідно до п.1.3 договору передбачено, що страховий ризик є ризик неповернення позичальником повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором.

Страховим випадком за цим договором є факт несплати позичальником основної суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом, внаслідок: банкрутства позичальника-юридичної особи, ліквідації позичальника-юридичної особи у встановленому чинним законодавством України порядку (п. 2.1 договору).

Відповідно до п.2.1 Правил добровільного страхування фінансових ризиків затверджених головою правління ЗАТ СК "Українські резерви" від 14.04.2009 року, предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника.

Згідно Правил, підлягають відшкодуванню застраховані збитки страхувальника що виникли внаслідок:

3.1 втрати вкладень в цінні папери (акції, сертифікати тощо) та гарантованих доходів по ним;

3.2 втрати коштів в банках, інших кредитних установах та доходів по ним;

3.3 невиконання (неналежного виконання) контрагентом страхувальника своїх зобов'язань за укладеними між ними договорами (угодами, контрактами);

3.4 невиконання умов договорів лізингу, що укладені між страхувальником і контрагентом.

Відповідно до п.4.2 Правил, страховик надає страхувальнику гарантію відшкодування збитків при настанні наступних страхових випадків:

для збитків, перелічених п. 3.3 цих правил:

- порушення контрагентом термінів постачання, не поставки або недопоставки продукції (товарів), порушення термінів виконання робіт (надання послуг), якщо внаслідок неплатоспроможності, ліквідації, банкрутства контрагента стягнення зазнаних страхувальником збитків стадо неможливим (п.4.2.3.1);

- поставка контрагентом продукції (товарів) неналежної якості або неналежна якість виконання робіт (послуг), якщо внаслідок неплатоспроможності, ліквідації, банкрутства контрагента стягнення зазначених страхувальником збитків стало неможливим (п.3.2.3.2);

- невиконання контрагентом(ами) страхувальника своїх зобов'язань протягом 3-х місяців з моменту виникнення цих зобов'язань згідно з укладеним зі страхувальником договорами (угодами, контрактами) (п.4.2.3.3).

Дослідивши вищезазначені Правила страхування судом встановлено, що вони застосовуються саме щодо страхування фінансових ризиків та не включають в себе страхування кредитів.

Договір №6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків від 21.03.2014 року, як вірно зазначає місцевий господарський суд, хоча і має назву страхування фінансових ризиків, але відповідно до його умов є договором страхування кредиту (відповідальність позичальника за непогашення кредиту).

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про страхування" передбачено, що правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Тобто, кожен вид добровільного страхування, на здійснення якого страховиком, в обов'язковому порядку розробляються відповідні правила страхування, повинен мати окрему ліцензію.

Пунктом 4 Характеристики передбачено, що страховик має право розробити правила страхування, які поєднують ознаки та зміст двох або більше видів добровільного страхування (крім страхування життя), за умови наявності в нього ліцензії на право здійснення цих видів страхування.

Таким чином, відповідач здійснив страхування, не по правилам страхування кредиту та без ліцензії на таке страхування, що суперечить вимогам закону.

А тому, спірний правочин був укладений з особою, яка не мала права здійснювати відповідний вид страхування, тому спірний правочин суперечить приписам Закону.

У зв'язку з укладання договору страхування з пов'язаною особою банку та його невідповідність вимогам закону, відповідно до п.8 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договір №6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків від 21.03.2014 року є нікчемним. Надавши позивачу послугу страхування кредитів без відповідної ліцензії та розроблених правил страхування відповідач безпідставно отримав переваги перед іншими можливими контрагентами банку, які мали б відповідні ліцензії та правила, що є самостійною підставо нікчемності договору (п. 7 ч. 3 статті 38 ЗУ "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб).

Відповідно до п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

Згідно з ч.1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 6 листопада 2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, згідно із пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 267 883,42грн. отриманих по договору №6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків від 21.03.2014 року, обґрунтовано задоволено місцевим господарським судом.

Відповідно до ч. 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно з статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки, відповідач набув грошові кошти за нікчемним правочином, який в силу своєї нікчемності не може встановлювати розміру плати за користування безпідставно набутими коштами, то при визначення розміру плати потрібно виходити із загальних правил, встановлених інститутом позики (параграф 2 глави 71 ЦК України).

Відповідно до ч.1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування безпідставно набутими (збереженими) коштами за період з 24.03.2014 року по 23.09.2014 року в розмірі 13 863,84грн. обґрунтовано задовольнив місцевий господарський суд.

Доводи апеляційної скарги, що судом були порушені норми матеріального права при стягненні суми процентів за користування чужими грошовими коштами, не спростовують висновків суду.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2015р. не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2015р. у справі №910/20515/14 залишити без змін.

3.Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20515/14.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді О.М. Баранець

Н.Ф. Калатай