Рішення

від 29.09.2015 по справі 910/20515/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2015Справа №910/20515/14 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК"

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення 281 746,68 грн.

Представники сторін:

від позивача: Мазуренко І.О. - представник за довіреністю № 27 від 18.08.2015 року;

від відповідача: Дерев’янко Н.В. - керівник, відповідно до виписки з ЄДРЮОФОП;

Єрмакович С.О. - представник за довіреністю № 181 від 07.10.2014 року;

Келембет М.В. - представник за довіреністю № 16 від 20.07.2015 року;

від третьої особи: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" про застосування наслідків нікчемності правчину.

Рішенням господарського суду м. Києва від 09.12.2014 року у справі №910/20515/14 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК" залишено без задоволення. Рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2014 року у справі №910/20515/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.07.2015 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК" задоволено частково. Рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 року у справі №910/20515/14 - скасовано, а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду м. Києва №04-23/968 від 15.07.2015 року, відповідно до п. 2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, було призначено повторний автоматичний розподіл справи №910/20515/14.

В результаті зазначеного автоматичного розподілу справу №910/20515/14 передано на новий розгляд судді Мудрому С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2015 року прийнято справу до свого провадження, розгляд справи призначено на 04.08.2015 року.

03.08.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав пояснення по суті пору.

У судове засідання 04.08.2015 року представник третьої особи не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №01030 32012616, але 04.08.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва подав відзив.

Представник позивача подав додаткові пояснення по суті спору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 року розгляд справи відкладено на 14.09.2015 року.

04.08.2015 року позивачем подано заяву про доповнення підстав позову, в якій зазначив, що відповідач здійснив страхування не по правилам страхування кредиту та без ліцензії на таке страхування, що суперечить вимогам закону.

14.08.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав додаткові пояснення по справі.

В судове засідання 14.09.2015 року представник третьої особи не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030 32014546.

В судовому засіданні оголошено перерву до 21.09.2015 року.

В судове засідання 21.09.2015 року представник третьої особи не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Судом оголошено перерву до 29.09.2015 року.

В судове засідання 29.09.2015 року представник третьої особи не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача підтримав раніше подану заяву про доповнення підстав позову та просив позов задовольнити.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Тому, подана позивачем заява про зміну предмету позову приймається до розгляду, позовні вимоги розглядаються з урахуванням поданої заяви.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

21.03.2014 року між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українські резерви" (страховик) та публічним акціонерним товариством "ТЕРРА БАНК" (страхувальник) укладено договір № 6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків.

Відповідно до п. 1.1 договору, предметом цього договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника, які виникають у страхувальника в результаті неповернення позичальником (в разі настання певних подій - страхових випадків) повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором.

Згідно з ч.1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Як вбачається з підписаного сторонами та скріпленого їх печатками додатку № 1 до договору - переліку кредитів, наданих юридичним особам, позивачем було надано кредит за договорами № К/13/12-8 від 18.11.13, № КЛ/14/02-8 від 18.02.2014, № К/13/13-8 від 29.11.2013, № К/13/-8-8 від 17.10.2013, № К/12/1-8 від 27.01.2012, № КЛ/11/10 від 10.06.2011, № К/12/3-8 від 22.02.2012, № К/12/6-8 від 06.03.2012. За вказаним додатком розмір страхового платежу становить 267 882,42 грн.

Як вбачається наявного в матеріалах справи меморіального ордеру № 320570 від 24.03.2014 року, позивач сплатив відповідачу страхову премію за договором в розмірі 267 882, 42 грн.

Відповідно до п.6.1 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками, але не раніше надходження страхового платежу на поточний рахунок страховика, і діє до 20 березня 2015 року, та/або у будь-якому випадку не більше строку виконання позичальником основного зобов'язання (погашення суми кредитної заборгованості у повному обсязі) за кредитним договором, зазначеним у переліку кредитів.

03.02.2014 року між приватним акціонерним товариством страховою компанією "Кремінь" та приватним акціонерним товариством страхова компанія "Українські резерви" укладено договір №2000002 про загальні умови факультативного перестрахування (ретроцесії), згідно умов якого було перестраховано ризики, взаємно передані сторонами, зокрема по договору добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/004 від 21.03.2014 року. Вказаний договір зареєстровано в Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг за №881-р від 16.05.2014 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України № 518 від 21.08.2014, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 21.08.2014 прийнято рішення № 72 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Терра Банк", згідно з яким з 22.08.2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві "Терра Банк" строком на 3 місяці.

Відповідно до акту №3 від 23.09.2014 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "Терра Банк" встановлено, що договір добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/004 від 21.03.2014 року є нікчемним відповідно до п.п. 7, 8 п. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто таким, що не породжує будь-яких правових наслідків в силу приписів ст. 216 Цивільного кодексу України. У вказаному акті йдеться про значний вплив на діяльність як позивача так і відповідача, як спорідненої особи, громадянина України ОСОБА_5, який на момент укладення договору страхування обіймав посаду Голови спостережної ради позивача (протокол про підсумки голосування на позачергових загальних зборах позивача від 23.12.2013) та одночасно був Головою наглядової ради відповідача (анкета фізичної особи - інсайдера ПАТ "Терра Банк" від 27.12.2013, протокол №16/07 засідання наглядової ради відповідача від 16.07.2012) та акціонером з часткою в розмірі 9,8709 % статутного капіталу відповідача (реєстр власників іменних цінних паперів відповідача за вих.№19995зв від 20.09.2012, складеного ПАТ "Національний депозитарій України"), а також стверджується про те, що страхування майнових інтересів позивача за оспорюваним договором страхування проводилось з метою надання переваг та нічим не обумовленої можливості безпідставного збагачення для відповідача, як компанії пов'язаної з позивачем інсайдерськими відносинами, без намірів створення реальних наслідків, а отже, придбання у відповідача послуги зі страхування за обставин та умов, коли подібна послуга ніколи б не була придбана в інших страховиків за необхідності реального страхування кредитних ризиків, призводить до нікчемності укладеного між сторонами договору страхування. Крім цього, в зазначеному акті стверджується про те, що страхування кредитних ризиків позивача за кредитним договором проведене за наявними у відповідача правилами страхування фінансових, а не кредитних ризиків, як того вимагає чинне законодавство України.

У зв'язку з чим, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві "Терра Банк" направлено відповідачу повідомлення про нікчемність правочину №23.09.2014/15-Вих від 23.09.2014 року, в якому також просила відповідача в порядку застосування наслідків нікчемності, встановлених ст.. 216 ЦК України, повернути позивачу одержані за нікчемним правочином кошти в сумі 267 882,42 грн., що сплачені позивачем в якості страхового платежу, а також сплатити плату за користування безпідставно набутими грошовими коштами в сумі 13 864,26 грн. за період з 24.03.2014 року по 23.09.2014 року.

Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року відповідно до ст. 215 та ст. 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Пунктом 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року та п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009 року передбачено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом та недійсні, недійсність яких встановлюється судом.

У п.2.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"№11 від 29.05.2013 року вказано, що якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Оскільки позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю договору добровільного страхування фінансових ризиків № 6-ТБ/004 від 21.03.2014 року, проти чого відповідач заперечив, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, судом розглядається вимога публічного акціонерного товариства "Терра Банк" стосовно нікчемності спірного договору.

Частиною 5 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент запровадження тимчасової адміністрації Банку) визначено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону , нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Згідно з ч. 1 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23.12.2014 № 831 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Терра Банк" виконавчою дирекцією Фонд гарантування прийнято рішення від 24.12.2014 № 159 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Терра Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Терра Банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Терра Банк" строком на 1 рік з 24.12.2014 по 23.12.2015 включно.

Частинами 1, 2, 4, 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини 2 статті 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Підпунктами 7, 8 ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

- банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

- банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України .

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що згідно протоколу №16/07 засідання Наглядової ради приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Українські резерви" від 16.07.2012 Головою наглядової ради відповідача є ОСОБА_5.

Відповідно до інформації депозитарію ПАТ "Національний депозитарій України" ОСОБА_5 є власником 9,8709 % у статутному фонді приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Українські резерви".

Протоколом про підсумки голосування на позачергових загальних зборах акціонерів ПАТ "Терра Банк" від 23.12.2013 року ОСОБА_5 обрано на три роки Головою Спостережної ради - позивача.

Згідно з анкетою фізичної особи - інсайдера ПАТ "Терра Банк" від 27.12.2013 ОСОБА_5 є учасником приватного акціонерного товариства «Страхова компанія "Українські резерви" з 9,8709 % у статутному фонді останнього та Головою Наглядової ради Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Українські резерви".

Відповідно до витягу з протоколу засідання правління ПАТ "Терра Банк" №1 від 08.01.2014 року ОСОБА_5 є Головою Спостережної ради позивача, а відповідач включений до переліку інсайдерів ПАТ "Терра Банк", як асоційована особа по відношенню до ОСОБА_5

Згідно з протоколом засідання правління ПАТ "Терра Банк" №27-1 від 04.03.2014 ПАТ Страхова Компанія "Українські резерви" є спорідненою з ПАТ "Терра Банк" особою через ОСОБА_5

Згідно з статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на момент укладання договору (редакція від 12.10.2013р.)) угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами (далі - пов'язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із пов'язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні, визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.

Для цілей цього Закону пов'язаними особами є:

1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку;

3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;

4) керівники та контролери споріднених осіб банку;

5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;

6) афілійовані особи банку;

7) споріднені особи банку;

8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини;

9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.

Більш сприятливими умовами визначаються:

1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів;

2) придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за завищеною ціною;

3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку банк не здійснив би в інше підприємство;

4) оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.

Банк може укладати угоди з пов'язаними особами, які передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку.

За змістом статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича;

істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи ;

споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком власників істотної участі.

Відповідно до п.1.12 Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, яка затверджена постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001, в редакції станом на дату укладення між сторонами оспорюваного договору, істотна участь у банку або іншій юридичній особі означає, що фізична або юридична особа прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами має:

а) участь/частку в статутному капіталі банку чи іншої юридичної особи (та/або право голосу акцій, паїв, часток) у розмірі 10 і більше відсотків. Крім того, дві та більше особи уважаються такими, що разом володіють акціями (паями/частками) банку або іншої юридичної особи, якщо вони є власниками акцій (паїв/часток) банку або іншої юридичної особи, а також одночасно: є членами ради чи правління (ради директорів), власниками істотної участі чи законними представниками однієї юридичної особи; або одна з цих осіб надала іншій кредит для придбання акцій (паїв/часток) банку чи іншої юридичної особи; або вони є асоційованими особами по відношенню одна до одної; або

б) незалежну від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність банку або іншої юридичної особи, зокрема має можливість впливати на визначення кредитної, інвестиційної та облікової політики, на прийняття рішень з основних напрямів діяльності банку або іншої юридичної особи через укладені угоди чи іншим шляхом.

Особа вважається такою, що здійснює значний вплив на управління банком або іншою юридичною особою, якщо: така особа прямо та/або опосередковано володіє самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв, часток банку або іншої юридичної особи; або така особа належить до управлінського персоналу банку чи є керівником іншої юридичної особи; або відомі факти, що свідчать про здатність цієї особи будь-яким чином впливати на призначення керівників, або особа має принаймні одного представника в раді, чи правлінні банку або іншої юридичної особи, чи в рівноцінному спостережному органі (або через володіння акціями/паями/частками, або через домовленість із власниками акцій/паїв/часток); або така особа може брати участь у прийнятті рішень з основних напрямів діяльності банку (кредитної, інвестиційної або облікової політики банку) незалежно від того, чи обіймає ця особа керівну посаду або отримує (чи взагалі не отримує) винагороду чи іншу компенсацію за свою роботу; або така особа прямо та/або опосередковано, самостійно чи спільно з іншими особами має участь/частку в статутному капіталі банку або іншої юридичної особи в розмірі 10 і більше відсотків та/або право голосу акцій, паїв, часток і водночас жодна інша особа не володіє участю/часткою в статутному капіталі банку (юридичної особи) з правом голосу (або не має повноважень голосувати більшою кількістю голосів) у розмірі 10 і більше відсотків.

Пунктом 1.3 вищезазначеної інструкції передбачено, що до управлінського персоналу банку належать: голова, його заступники та члени правління (ради директорів) банку; голова, його заступники та члени спостережної (наглядової) ради банку; головний бухгалтер банку, його заступники; керівники відокремлених підрозділів банку; керівники та члени комітетів правління банку (які створені з метою управління ризиками, зокрема кредитний комітет, комітет з питань управління активами та пасивами, тарифний комітет); керівник служби внутрішнього аудиту банку.

Із статуту ПАТ Страхова Компанія «Українські резерви» (п.10.3.5.18) вбачається, що наглядова рада товариства приймає рішення про вчинення товариством значних правочинів. Укладення значних правочинів зі сторони ПАТ «Терра Банк» є повноваженнями спостережної ради банку.

Враховуючи вищевказане, ОСОБА_5, внаслідок істотної участі у ПАТ Страхова компанія «Українські резерви» та ПАТ «Терра Банк», будучи головою наглядової ради відповідача та головою спостережної ради позивача мав можливість впливати на визначення кредитної, інвестиційної та облікової політики даних юридичних осіб, мав можливість впливати на прийняття рішень з основних напрямів діяльності банку та страхової компанії, через укладені угоди чи іншим шляхом.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_5 був власником істотної участі в ПАТ «Терра Банк» та ПАТ Страхова Компанія «Українські резерви», а остання є спорідненою, а отже і пов'язаною особою з позивачем на підставі п.п. 4, 8 ч. 1 ст. 52 ЗУ «Про банки і банківську діяльність».

Щодо невідповідності договору умовам закону, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Згідно з ч.1 статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до п.4 статті 6 Закону України «Про страхування» видами добровільного страхування можуть бути, зокрема: страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту) (п.п. 16); страхування фінансових ризиків (п.п. 18).

Частиною 5 статті 6 Закону України «Про страхування» передбачено, що характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Уповноважений орган.

Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії (ч.7 статті 6 Закону України «Про страхування»).

З статуту приватного акціонерного товариства страхова компанія «Українські резерви» затвердженого загальними зборами акціонерів закритого акціонерного товариства Страхова компанія «Українські резерви» від 19.12.2011 року, а саме п.3.2 вбачається, що для вирішення статутних завдань предметом діяльності товариства в Україні та за її межами визначаються, зокрема: страхування кредитів, страхування фінансових ризиків.

Товариство має право займатися тільки такими видами страхування, на які отримано ліцензію (п. 3.3 статуту).

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №565 від 9 липня 2010 року затверджено Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування (далі - Характеристика).

Пунктами 1, 2 Характеристики передбачено, що ці характеристика та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування розроблені відповідно до частини п'ятої статті 6 Закону України "Про страхування" та підпункту 61 пункту 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року N 1070.

Характеристика та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування спрямовані на впорядкування видів добровільного страхування, на які видається ліцензія, згідно з ознаками, що відображають відмінності в предметі договору страхування, об'єктах, які страхуються, роді небезпек (ризиків) для цих об'єктів та їх наслідках.

Відповідно до п. 3.16 Характеристики, страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту) - вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані із:

збитками страхувальника (кредитодавця) внаслідок непогашення або неповного погашення позичальником кредиту та/або нарахованих за ним відсотків;

відповідальністю страхувальника (позичальника) перед кредитодавцем за непогашення або неповне погашення кредиту та/або нарахованих за ним відсотків, визначених у кредитному договорі.

Даний вид страхування передбачає обов'язок страховика за встановлену договором страхування плату (страховий внесок, страховий платіж, страхову премію) здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування шляхом відшкодування кредитодавцю або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування (вигодонабувачу), збитку, понесеного ними внаслідок непогашення або неповного погашення позичальником суми кредиту та/або відсотків за кредит у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням позичальником зобов'язань за відповідним договором.

Пунктом 3.18 Характеристики передбачено, що страхування фінансових ризиків - вид страхування, за яким предметом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані зі збитками при здійсненні страхувальником або іншою особою, визначеною страхувальником у договорі страхування, господарської діяльності.

Даний вид страхування передбачає обов'язок страховика за встановлену договором страхування плату (страховий внесок, страховий платіж, страхову премію) здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування шляхом відшкодування страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування (вигодонабувачу), збитку, понесеного ними внаслідок перерви в господарській діяльності, порушення договірних зобов'язань (невиконання або неналежне виконання контрагентом договірних зобов'язань перед страхувальником), крім відшкодування збитків, передбачених страхуванням кредитів та страхуванням інвестицій .

Умови добровільного страхування фінансових ризиків можуть передбачати страхування на випадок завдання матеріального збитку страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування (вигодонабувачу), внаслідок припинення права власності на майно, неможливості здійснення подорожі (поїздки) з причин, визначених у правилах та договорі страхування, непередбачених фінансових витрат [за винятком судових витрат та збитків, пов'язаних з втратою багажу під час подорожі (поїздки)] та фінансових збитків, пов'язаних із ризиками здійснення операцій з використанням платіжних карток.

З п. 1.1 договору №6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків від 21.03.2014 року вбачається , що предметом цього договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника, які виникають у страхувальника в результаті неповернення позичальником (в разі настання певних подій - страхових випадків) повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором.

Цей договір укладений на підставі заяви страхувальника, Закону України «Про страхування», ліцензії серія АВ №594273 від 27.01.2012, що видана Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, Правил добровільного страхування фінансових ризиків від 14.04.2009 (п.1.2 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору передбачено, що страховий ризик є ризик неповернення позичальником повністю або частково кредиту та/або відсотків за його користування в розмірах і в строки, передбачені кредитним договором.

Страховим випадком за цим договором є факт несплати позичальником основної суми кредиту та/або відсотків за користування кредитом, внаслідок: банкрутства позичальника-юридичної особи, ліквідації позичальника-юридичної особи у встановленому чинним законодавством України порядку (п. 2.1 договору).

Відповідно до п.2.1 Правил добровільного страхування фінансових ризиків затверджених головою правління ЗАТ СК «Українські резерви» від 14.04.2009 року (далі - Правил), предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, і пов'язані з фінансовими збитками страхувальника.

Згідно Правил, підлягають відшкодуванню застраховані збитки страхувальника що виникли внаслідок:

3.1 втрати вкладень в цінні папери (акції, сертифікати тощо) та гарантованих доходів по ним;

3.2 втрати коштів в банках, інших кредитних установах та доходів по ним;

3.3 невиконання (неналежного виконання) контрагентом страхувальника своїх зобов'язань за укладеними між ними договорами (угодами, контрактами);

3.4 невиконання умов договорів лізингу, що укладені між страхувальником і контрагентом.

Відповідно дол. п.4.2 Правил, страховик надає страхувальнику гарантію відшкодування збитків при настанні наступних страхових випадків:

для збитків, перелічених п. 3.3 цих правил:

- порушення контрагентом термінів постачання, не поставки або недопоставки продукції (товарів), порушення термінів виконання робіт (надання послуг), якщо внаслідок неплатоспроможності, ліквідації, банкрутства контрагента стягнення зазнаних страхувальником збитків стадо неможливим (п.4.2.3.1);

- поставка контрагентом продукції (товарів) неналежної якості або неналежна якість виконання робіт (послуг), якщо внаслідок неплатоспроможності, ліквідації, банкрутства контрагента стягнення зазначених страхувальником збитків стало неможливим (п.3.2.3.2);

- невиконання контрагентом(ами) страхувальника своїх зобов'язань протягом 3-х місяців з моменту виникнення цих зобов'язань згідно з укладеним зі страхувальником договорами (угодами, контрактами) (п.4.2.3.3).

Дослідивши вищезазначені Правила страхування судом встановлено, що вони застосовуються саме щодо страхування фінансових ризиків та не включають в себе страхування кредитів.

Проте, договір №6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків від 21.03.2014 року хоча і має назву страхування фінансових ризиків, але відповідно до його умов є договором страхування кредиту (відповідальність позичальника за непогашення кредиту).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, у приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Українські резерви» наявна ліцензія АВ №594273 від 12.01.2012 року (початок її дії 21.05.2009 року) на страхування фінансових ризиків. Проте, ліцензія на страхування кредитів - відсутня.

Частиною 1 статті 17 Закону України «Про страхування» передбачено, що правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Тобто, кожен вид добровільного страхування, на здійснення якого страховиком, в обов'язковому порядку розробляються відповідні правила страхування, повинен мати окрему ліцензію.

Пунктом 4 Характеристики передбачено, що страховик має право розробити правила страхування, які поєднують ознаки та зміст двох або більше видів добровільного страхування (крім страхування життя ), за умови наявності в нього ліцензії на право здійснення цих видів страхування .

Таким чином, відповідач здійснив страхування, не по правилам страхування кредиту та без ліцензії на таке страхування, що суперечить вимогам закону.

А тому, спірний правочин був укладений з особою, яка не мала права здійснювати відповідний вид страхування, тому спірний правочин суперечить приписам Закону.

Судом встановлено, що у зв'язку з укладання договору страхування з пов'язаною особою банку та його невідповідність вимогам закону, відповідно до п.8 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договір №6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків від 21.03.2014 року є нікчемним.

Надавши позивачу послугу страхування кредитів без відповідної ліцензії та розроблених правил страхування відповідач безпідставно отримав переваги перед іншими можливими контрагентами банку, які мали б відповідні ліцензії та правила, що є самостійною підставо нікчемності договору (п. 7 ч. 3 статті 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб).

Відповідно до абз. 2 п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 року за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду.

Згідно з ч.1 статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 6 листопада 2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, згідно із пунктом 1 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином .

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 267 883,42 грн. отриманих по договору №6-ТБ/004 добровільного страхування фінансових ризиків від 21.03.2014 року, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно з статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Оскільки, відповідач набув грошові кошти за нікчемним правочином, який в силу своєї нікчемності не може встановлювати розміру плати за користування безпідставно набутими коштами, то при визначення розміру плати потрібно виходити із загальних правил, встановлених інститутом позики (параграф 2 глави 71 ЦК України).

Відповідно до ч.1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за користування безпідставно набутими (збереженими) коштами за період з 24.03.2014 року по 23.09.2014 року в розмірі 13 863,84 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.06.2011 року № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014, № 719-VII, який опублікований 21.01.2014 року, з 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218,00 грн.

Ціна позову становить 281 746,26 грн., отже, сума судового збору за подання даного позову має складати 5 634,93 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

За таких обставин, з відповідача стягується судовий збір за подання позовної заяви в доход Державного бюджету України в сумі 5 634,93 грн., судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 817,47 грн., судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 2 817,47 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 с. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, ч. 5 ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" (03058, м. Київ, вулиця Лебедєва-Кумача, буд 5, код ЄДРПОУ 25289272) на користь публічного акціонерного товариства "ТЕРРА БАНК" (01103, м. Київ, вулиця Дружби Народів, 28В, код ЄДРПОУ 24455738) грошові кошти в розмірі 267 882 (двісті шістдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 42 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 13 863 (тринадцять тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 84 коп.

3.Стягнути з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українські резерви" (03058, м. Київ, вулиця Лебедєва-Кумача, буд 5, код ЄДРПОУ 25289272) в доход державного бюджету України судовий збір в розмірі 5 634 (п'ять тисяч шістсот тридцять чотири) грн.. 93 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 817 (дві тисячі вісімсот сімнадцять) грн. 47 коп., судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 2 817 (дві тисячі вісімсот сімнадцять) грн. 47 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 19.10.2015 року.

Суддя С.М. Мудрий