Постанова

від 15.07.2009 по справі 4/507

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м

   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6, тел.

278-43-43

П О С Т А Н О

В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 15.07.2009

р.                               15год.

10 хв.                                                 

№ 4/507

За позовом

ОСОБА_1

До

Управління міграційної служби в

м. Києві

Про

визнання неправомірним,

скасування рішення №85 від 05.02.2007 та зобов'язання вчинити дії,

Головуючий суддя Вовк П.В.,

Судді Донець В.І., Смолій І.В.

             Секретар судового

засідання Голод В.С.

Представники:

Від позивача

 ОСОБА_1, ОСОБА_2.

Від відповідача

 Григор'єва М.А.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАСУ в

судовому засіданні 15.07.2009 проголошено вступну та резолютивну частини

постанови. Повний текст складено і підписано 20.07.2009.

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного

адміністративного суду м. Києва з позовними вимогами (з урахуванням їх

уточнень) про скасування рішення Управління міграційної служби в м. Києві про

відмову в оформленні документів для надання статусу біженця, викладене в

повідомленні №260 від 26.10.2006 та зобов'язання Управління міграційної служби

в м. Києві прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання

щодо надання статусу біженця.

Ухвалою Окружного адміністративного

суду м. Києва від 15.08.2008 відкрито провадження в адміністративній справі №

4/507.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги

тим, що він отримав повідомлення від Управління міграційної служби про відмову

у наданні статусу біженця на підставі рішення Відповідача №№85 від 05.02.2007.

На думку Позивача рішення Відповідача є протиправним.

Представник Відповідача проти

позову заперечує та просить суд у задоволені позову відмовити. Відповідач

зазначив, що оскаржуване рішення відповідає нормам закону та нормам

міжнародного права.

У судовому засіданні 1507.2009,

враховуючи уточнення до позовної заяви від 02.10.2008 та згоду Позивача, суд

виключив з числа відповідачів Державний комітет України у справах

національностей та релігій.

Дослідивши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі Позивач),

відповідно до заяви від 09.10.2006 № 239, звернувся до Управління міграційної

служби в м. Києві (надалі Відповідач) для отримання статусу біженця.

Наказом Державного комітету України

у справах національностей та релігій від 26.10.2006 № 636 на підставі висновку

Відповідача  від 26.10.2006 №

06.25.0248-01, було відмовлено Позивачу в оформленні документів для вирішення

питання про надання статусу біженця.

За результатами розгляду особової

справи Позивача Відповідач склав висновок від 26.10.2006, яким рекомендувало

відмовити Позивачу в оформленні документів для вирішення питання про надання

статусу біженця, вважаючи заяву необґрунтованою, у зв'язку з відсутністю

обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси,

віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної

соціальної групи або політичних переконань.

Повідомленням №260 від 26.10.2006

Відповідач повідомив Позивача про прийняття рішення про відмову в оформленні

документів для надання статусу біженця.

Рішенням №85 від 05.02.2007

Державний комітет України у справах національностей та релігій підтримав

рішення Відповідача та відхилив скаргу Позивача на рішення Управління про

відмову в оформленні документів для вирішення питання про надання статусу

біженця.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАСУ у

справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження

надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для

прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно;

розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи

несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного

балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів

особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням

права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом

розумного строку.

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону

України «Про біженців»від 21.06.2001 № 2557-III (надалі Закон № 2557-III)

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком

обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси,

віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної

соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї

громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не

бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи

громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього

постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок

зазначених побоювань.

Відповідно до ст. 10 Закону №

2557-III статус біженця не надається особі:

-          яка вчинила злочин проти миру,

воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у

міжнародному праві;

-          яка вчинила тяжкий злочин

неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття

статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до

тяжких злочинів;

-          яка винна у вчиненні дій, що

суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

-          стосовно якої встановлено, що умови,

передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;

-          яка до прибуття в Україну була

визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

-          яка до прибуття в Україну з наміром

набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу

не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися

чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей,

онуків).

Статтею 14 Закону № 2557-III

встановлений порядок прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця,

так цією статтею встановлено, що рішення за заявою про надання статусу біженця

приймається Відповідачем протягом місяця. У разі потреби, Відповідач може

вимагати додаткової інформації у органу міграційної служби та з відповідними

запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних

справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів

місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню

справжніх фактів стосовно особи. На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів

та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу

біженця, Відповідач приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову

у наданні статусу біженця. Якщо Відповідач прийняв рішення про відмову у

наданні статусу біженця, орган міграційної служби протягом семи робочих днів з

дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято це рішення,

письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку

оскарження такого рішення.

Відповідно до особової справи

Позивача, копію якої долучено до матеріалів справи, підчас співбесід з

працівниками міграційної служби Позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою

заяву, зазначивши, що він громадянин Анголи, приїхав у 1994 році до України

після вбивства усієї його родини, оскільки вони належали до партії УНІТА.

Батько Позивача та Позивач були членами опозиційної партії УНІТА, батько був

лікарем, а Позивач, працював водієм. Позивач неодноразово звертався із заявою

про надання статусу біженця в України, але йому відмовляли. Позивач не бажає

повертатися до країни, громадянином якої, є через побоювання переслідувань

через політичні мотиви, оскільки дізнався про вбивство усіх родичів. Тобто,

Позивач залишив країну свого перебування через переслідування з боку державної

влади, внаслідок політичної діяльності усієї родини Позивача.

Крім того, Позивач з 1996 року

одружений на громадянці України та має двох дітей, однак цей факт  підтвердити не може через загублення

національного паспорту і наявності й нього лише копії документу.

Однак, слід відзначити, що рішенням

Шевченківського районного суду м. Києва від 31.08.2005 у справі № 2-7060/05,

яке набрало законної сили було встановлено, що Позивач одружився та має двох

дітей, зокрема вже було встановлено неправомірність, прийнятого рішення

Державним комітетом України у справах національностей та релігій щодо відмови в

оформленні документів Позивачу для надання статусу біженця.

Відповідач не вжив заходів

передбачених ст. 14 Закону № 2557-III щодо встановлення очевидної необґрунтованості

заяви та відсутності підтвердження зловживань Позивачем.

Відповідно до положень Закону

України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до

законодавства Європейського Союзу»від 18.03.2004 № 1629-IV метою адаптації законодавства

України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності

правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв,

що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до

нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною

складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є

пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Відповідно до Директиви

Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх

країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного

захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається», яка

використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими,

якщо виконуються такі умови:

-           заявник зробив реальну спробу

обґрунтувати свою заяву;

-           усі важливі факти, що були в його

розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно

будь-якої відсутності інших важливих фактів;

-           твердження заявника є зрозумілими та

правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його

справою;

-           заявник подав свою заяву про

міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні

поважної причини для подання такої заяви;

-          встановлено, що в цілому заявник

заслуговує довіри.

Таким чином, рішення про відмову у

оформленні документів для наданн Позивачу статусу біженця спеціального

уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції не

відповідає міжнародним принципам з питань міграції, оскільки Позивач зробив

реальну спробу обґрунтувати свою заяву; повідомив всі важливі факти, що були в

його розпорядженні; повідомлені Позивачем факти, Відповідач не визнав

неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації

за справою Позивача; Позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо неї не

виявлено компрометуючої інформації.

Відповідачем не виявлено обставин,

зазначених у ст. 10 Закону № 2557-III, відповідно до яких статус біженця не

надається.

Однак Відповідач, всупереч

вищезазначеному прийняв рішення, яким відмовив Позивачу у оформленні документів

для надання статусу біженця.

Враховуючи вищенаведене, суд

прийшов до висновку, що Відповідачем, всупереч ч.ч. 3, 5 ст. 14 Закону №

2557-III, не були всебічного вивченні та оцінені всі докази наявності  умов для оформлення документів Позивача для

набуття ним статусу біженця, а саме Відповідач не звертався з запитами до

відповідних органів, зокрема Міністерства закордонних справ України для

встановлення справжніх фактів стосовно особи та ситуації в країні перебування.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС

України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи

бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування

правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,

якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене суд,

прийшов до висновку, що Відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним

рішення, яким відмовлено Позивачу у оформленні документів для  надання статусу біженця, а тому позов

підлягає задоволенню, а рішення скасуванню.

Керуючись ст. ст. 160-163  КАСУ, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати неправомірним та скасувати

рішення Управління міграційної служби в м. Києві, яким відмовлено Позивачу у

оформленні документів для  надання

статусу біженця.

3.          Зобов'язати Управління міграційної

служби в м. Києві прийняти рішення про оформлення документів для вирішення

питання щодо надання статусу біженця в Україні відносно Кампуша Мануелья

Антоніо.

4.          Повернути громадянину ОСОБА_1 з

Державного бюджету України 3,40 грн., сплаченого судового збору.

Постанова відповідно до ч. 1 ст.

254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було

подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя:                                                                                     

Вовк П.В.

Судді:                                                              

                                               Донець  В.А.

Смолій І.В.