Постанова

від 26.03.2015 по справі 826/3252/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 березня 2015 року 10:02 № 826/3252/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., за участі секретаря судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІННЕР СК» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними, нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, за участю представників

позивача: Стрігальов М.М.

відповідача: Мартинчук А.В.

На підставі ч. 3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 26.03.2015 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІННЕР СК» звернулось із позовною заявою до Окружного адміністративного суду міста Києва до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними, нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.12.2014 №0000492203 та №0000482203.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2015 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 11.03.2015, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів для вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України, оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Податкового кодексу України при визначенні суми податку на прибуток і податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентами є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

04 грудня 2014 відповідачем на підставі акта перевірки № 463/1-22-01/38130358 від 03.10.2014, прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:є

- 0000492203, яким позивачу за порушення пп. 139.1.9 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» всього в сумі 4 600 183 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 3 680 146 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 920 037 грн.;

- 0000482203, яким позивачу за порушення п.п. 187.1, 198.6, 201.1 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в сумі 787 091 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 629 673 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 157 418 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення суми грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій грунтується на наступних обставинах.

Так, відповідач дійшов переконання про те, що в перевіряємому періоді дохід, який був отриманий позивачем від контрагента ПП «Оптова компанія «Ельбрус» в сумі 16 700 000 грн., насправді мав бути включений ТОВ «ВІННЕР СК» в графу декларації «Інші доходи», як безповоротна фінансова допомога, а не в графу «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг))», адже ПП «Оптова компанія «Ельбрус» має ознаки фіктивності, внаслідок чого позивач не міг продати товари фіктивному контрагенту (ніби-то продав товар іншим особам), внаслідок чого грошові кошти отримані від ПП «Оптова компанія «Ельбрус», не як плата за товари, а як безповоротна фінансова допомога.

При цьому, податковий орган залишає поза увагою той факт, що за умови включення позивачем суми в розмірі 16 700 000 грн. в «доходи від реалізації товарів (робіт, послуг)», наслідком включення зазначеної суми ще і до графи «інші доходи» (на чому наполягає відповідач) призведе до подвійного оподаткування отриманих коштів податком на прибуток.

Разом з тим, доводи про фіктивність ПП «Оптова торгівля «Ельбрус» грунтуються лише на тому, що допитана засновник та службова особа ПП «Оптова торгівля «Ельбрус» ОСОБА_3 зазначила про свою непричетність до створення та фінансово-господарської діяльності підприємства.

За таких обставин перевіряючими зроблено висновок, що оскільки на розрахунковий рахунок ТОВ «ВІННЕР СК» надходили грошові кошти від ПП «Оптова торгівля «Ельбрус» в оплату товарів, а ОСОБА_3 не причетна до фінансово-господарської діяльності підприємства, то у позивача відсутня можливість повернути кошти, внаслідок чого сума в розмірі 16 700 000 грн. є безповоротною фінансовою допомогою, а не платою за товари.

Крім цього, акт перевірки містить в собі посилання на те, що позивачем не надано транспортних документів, а оскільки за позивачем рахується дебіторська заборгованість в сумі 203,62 грн. по спірному контрагенту та відсутні залишки ТМЦ на складі, то відповідач сприймає зазначені обставини в сукупності як беззаперечний доказ отримання позивачем саме безповоротної фінансової допомоги.

В частині витрат, відповідач посилається на те, що вони не підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

За аналогічних підстав позивачу збільшено і суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, за наступних підстав.

У відповідності до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

В даному випадку суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача та/або відповідача до суду з позовом про визнання спірних господарських зобов'язань такими, що не відповідають ст. 234 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом недійсності угод між позивачем і контрагентом, адже доказом фіктивності правочину є виключно рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідачем не надано доказів існування таких рішень судів, як на час проведення перевірки, так і станом на час розгляду даної справи.

Стосовно посилань відповідача на нереальність, тобто безтоварність господарських операцій між позивачем і ПП «Оптова компанія «Ельбрус» в перевіряємому періоді, суд зазначає наступне.

Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття безтоварність (господарської операції).

Водночас, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, суд приходить до висновку, що фіктивна і безтоварна операція є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відтак, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагента позивача, яка (фіктивність) встановлена в інших процесуальних документах, як то акт перевірки позивача, суд не приймає, як преюдиційну обставину, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

В той же час, з матеріалів справи видно, що між ТОВ «Віннер СК» (Постачальник) та ПП «Оптова компанія «Ельбрус» (Покупець) укладено договір поставки продукції № 1 від 01.08.13, відповідно до умов якого Постачальник продає та поставляє, а Покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від Постачальника до Покупця та є невід'ємними частинами цього Договору.

Поставки товару Постачальником Покупцю здійснюється окремими партіями відповідно до заявок Покупця, виходячи з наявного товару на складі Постачальника. В разі відсутності товару на складі Постачальника, Постачальник повинен повідомити про це Покупця протягом 2-х календарних днів, або відмовити у поставці з інших причин. Товар повинен бути переданий Покупцю у строк не більше 2-х календарних днів з моменту отримання заявки. Продукцією, згідно договору № 1 від 01.08.2013, є скретч карти мобільних операторів.

Крім того, в перевіряємому періоді між ТОВ «Віннер СК» (замовник) та ПП «Оптова компанія «Ельбрус» (виконавець) укладено Договір про надання послуг № ВН 01/08 від 01.08.13. Місце укладення: м. Сімферополь. ТОВ «Віннер СК» - Замовник; ПП «Оптова компанія «Ельбрус» - Виконавець. Товар - стартові пакети, Preapaid продукція, модеми, телефони. Предмет договору: у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надавати послуги по популяризації товарів та послуг замовника, інформувати споживачів про товари та послуги, в порядку, в строки та на умовах, визначених цим Договором і відповідними додатковими угодами.

На підтвердження належного виконання зазначених договорів позивачем до матеріалів справи надано належним чином оформлені копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг), податкових накладних, видаткових накладних (а.с. 47 - 222 Том І); виписок по рахунку (а.с. 7 - 152 Том ІІ) та довіреностей на отримання товарів (а.с. 154 - 215 Том ІІ).

Суд вважає за можливе, в даному випадку, прийняти вказані вище документи в якості належних доказів наявності об'єктів оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по спірним господарським операціям, адже окрім посилань на фіктивність правочинів, інших доводів стосовно неправомірної поведінки позивача, акт перевірки в собі не містить.

За таких обставин, є можливим прийти до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об'єктів оподаткування по спірним господарським операціям, ґрунтується виключно на порушеннях норм податкового законодавства контрагентом позивача, внаслідок чого, на думку ДПІ, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту та витрат, доходу.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

У відповідності до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит та витрати.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

За таких обставин, суд відхиляє посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини можуть мати негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток, як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями письмових доказів, що наявні в матеріалах справи.

До того ж, допитаний в якості свідка по справі колишній директор ТОВ «ВІННЕР СК» ОСОБА_4 пояснив, що дійсно між ТОВ «ВІННЕР СК» і ПП «Оптова торгівля «Ельбрус» в особі ОСОБА_3 укладався в м. Сімферополі договір на поставку скретч-карт мобільних операторів. Стосовно того, чи було йому достовірно відомо, що договір укладався саме з ОСОБА_3 свідок пояснив, що паспорт не перевіряв, однак може описати людину, з якою укладався договір.

ОСОБА_4 підтвердив, що ТОВ «ВІННЕР СК» належним чином виконувало умови договору поставки продукції на ПП «Оптова торгівля «Ельбрус». При цьому, ОСОБА_3 інколи особисто приїздила в офіс позивача, який знаходиться на вул. Вільямса, 4 у м. Києві з метою вирішення певних договірних питань.

Стосовно заявок на поставку товарів, ОСОБА_4 зазначив, що заявки оформлялись ПП «Оптова торгівля «Ельбрус» в електронній формі та надходили на електронну пошту позивача. В подальшому, позивач переадресовував заявки на ТОВ «Астеліт», оплачував товар, після чого ОСОБА_3 мала можливість забрати товар за адресою: м. Київ, вул. Вільямса, 4. При відпуску товарів ОСОБА_3 надавала довіреності на отримання товару, оформлені ПП «Оптова торгівля «Ельбрус».

На запитання суду, чи продавало ТОВ «ВІННЕР СК» скретч карти іншим підприємствам, ОСОБА_4 зазначив, що ТОВ «ВІННЕР СК» в межах власної господарської дільності, продавало скретч карти і іншим підприємствам, але у невеликий кількості.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки , спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми доказами відсутності об'єктів оподаткування/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особи був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту, доходу та витрат. Матеріали справи аналогічних доказів в собі також не містять, внаслідок чого податкові повідомлення - рішення від 04.12.2014 № 0000492203 та № 0000482203 підлягають визнанню протиправними та скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІННЕР СК» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 04.12.2014 № 0000492203, № 0000482203.

3. Судові витрати в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. присудити на користь ТОВ «ВІННЕР СК» (код ЄДРПОУ 38130358) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.М. Кобилянський