Ухвала

від 29.06.2016 по справі 826/3252/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2016 року м. Київ К/800/27333/15

К/800/26377/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю «Віннер СК» Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2015 року та постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі 826/3252/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Віннер СК» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправними, нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер СК» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Віннер СК») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними, нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 04 грудня 2014 року №0000492203 та №0000482203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2015 року позов задоволено.

За результатами перегляду зазначеного судового рішення, Київським апеляційним адміністративним судом 19 травня 2015 року винесено постанову, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2015 року скасовано, а позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 04 грудня 2014 року №0000492203 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3173000,00 грн. за основним платежем та 793250,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій. В іншій частині в позові відмовлено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року в частині задоволення позову і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вважаючи рішення суду апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позову таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 березня 2015 року.

Сторони письмові заперечення на касаційні скарги не надали.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у період з 22 по 26 вересня 2014 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Віннер СК з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Оптова компанія «Ельбрус» за період з 01 вересня 2011 року по 31 серпня 2014 року.

За результатами перевірки 03 жовтня 2014 року складено акт №463/1-22-01/38130358, в якому встановлено порушення позивачем:

- пунктів 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;

- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток підприємства на загальну суму 3680146,00 грн.;

- пункту 187.1 статті 187, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 629673,00 грн.

Підставою для вказаних висновків третьої особи стало встановлення під час перевірки відсутності реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентом ПП «Оптова компанія «Ельбрус».

У зв'язку із виявленим зазначених порушень, на підставі акта перевірки відповідачем 04 грудня 2014 року винесені податкові повідомлення - рішення:

№0000492203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 4600183,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 3680146,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 920037,00 грн.;

№0000482203, яким позивачу збільшено суму податку на додану вартість на 787091,00 грн., у тому числі за основним платежем - на 629673,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - на 157418,00 грн.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час проведення перевірки відповідачем не встановлено наявності належних доказів неправомірного формування позивачем податкового кредиту, доходу та витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині, суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що виконання господарської операції з надання контрагентом позивача послуг не підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, з огляду на те, що суд не може достеменно встановити які саме послуги надавались позивачу, їх економічна доцільність та використання у господарській діяльності останнього.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Як встановлено судами, підставою для збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на додану вартість та податку на прибуток стало виявлення під час перевірки:

віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу витрат сум, сплачених ПП «Оптова компанія «Ельбрус» за виконання договору про надання послуг №ВН 01/08 від 01 серпня 2013 року;

не включення до складу інших доходів сум, отриманих від ПП «Оптова компанія «Ельбрус» за договором поставки продукції №1 від 01 серпня 2013 року.

На обґрунтування висновків, викладених в акті перевірки, податковий орган посилається на надання засновником та директором ПП «Оптова компанія «Ельбрус» показів як свідка в рамках кримінального провадження, згідно з якими вона підтвердила свою непричетність до створення та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів, суд апеляційної інстанції частково погодився з висновками податкового органу.

Колегія суддів вважає такий висновок суду обґрунтованим з огляду на таке.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки судів узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №810/5645/14 та №2а-2717/11/2670. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

За результатами аналізу договірних відносин, які мали місце між позивачем та ПП «Оптова компанія «Ельбрус» на підставі договору про надання послуг №ВН 01/08 від 01 серпня 2013 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про завищення позивач витрат та податкового кредиту.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на наявність у нього належним чином оформлених первинних документів, якими підтверджується реальне виконання договору.

Як вбачається зі змісту зазначених документів, вони підписані ОСОБА_4, яка в рамках кримінального провадження дала покази про те, що вона не причетна до фінансово-господарської діяльності ПП «Оптова компанія «Ельбрус».

Викладене виключає правомірність формування витрат та податкового кредиту на підставі документів, підписаних зазначеною особою.

Вказана позиція збігається із висновками Верховного Суду України, викладеними, зокрема, в його постановах від 01 грудня 2015 року у справі № 826/15034/14 (21-3788а15), від 17 листопада 2015 року у справі № 2а/3264/11/1070 (21-277а15), від 15 грудня 2015 року у справі № 826/467/14 (21-5206а15), від 13 жовтня 2015 року у справі № 825/4143/13-а (21-1200а15), від 02 грудня 2015 року у справі № 814/116/14 (32-3849а15), від 17 листопада у справі № 826/6391/13-а (21-1497а15).

Згідно з частиною 1 статті 244 2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність оподаткування позивачем сум, отриманих від ПП «Оптова компанія «Ельбрус» на підставі договору поставки продукції №1 від 01 серпня 2013 року, як таких, що отримані за поставлений товар.

Посилання відповідача на необхідність оподаткування отриманих коштів як інших доходів в розумінні пункту 137.10 статті 137 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає помилковим.

З метою встановлення правомірності віднесення отриманої позивачем суми до інших доходів, відповідач мав довести джерело отримання відповідних коштів, оскільки ПП «Оптова компанія «Ельбрус» відповідних коштів перерахувати не могло, як таке, що не здійснювало діяльності, а також підтвердити факт непроведення позивачем поставки товару.

Натомість, під час проведення перевірки податковим органом встановлена відсутність у позивача залишків товарно-матеріальних цінностей на складі, що свідчить про здійснення позивачем поставки.

Також податковим органом встановлено надходження позивачу коштів за товар.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність оподаткування отриманих коштів, як таких що надійшли за товар.

З огляду на викладене, доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 225, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віннер СК», Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №826/3252/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна