Постанова

від 24.03.2015 по справі 909/529/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року Справа № 909/529/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т.Б. Дроботової - головуючого, Н.О. Волковицької, Л.І. Рогач розглянувши матеріали касаційної скаргиКолективного підприємства "Болехівський ринок" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі№ 909/529/14 Господарського суду Івано-Франківської області за позовомБолехівської міської ради до Колективного підприємства "Болехівський ринок" провизнання недійсним та скасування державного акта на право постійного користування землею позивачаМакота З.В., міський голова, Калитин І.Р., дов. від 09.01.2015, Гринь В.М., дов. від 10.03.2015 відповідачаЛаврик В.В., дов. від 10.12.2014

ВСТАНОВИВ:

20.05.2014 Болехівська міська рада звернулася до господарського суду з позовом про визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ від 03.10.2000 № 000812, реєстраційний номер в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 45, виданий на ім'я Колективного підприємства "Болехівський ринок", вказавши, що відсутнє відповідне рішення позивача про надання земельної ділянки, як підстава для видачі спірного акта, який посвідчує право на користування земельною ділянкою, відтак, порушено приписи статті 17 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час видання спірного акта), а відповідач незаконно користується зазначеною в акті земельною ділянкою.

Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що змістом статей 25 та 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачено права органу місцевого самоврядування визнавати недійсними видані ним акти та забороняється втручання органів місцевого самоврядування в господарську діяльність корпоративних організацій; відповідач отримав у користування земельну ділянку на законних підставах, а наведеної позивачем підстави для припинення користування земельною ділянкою приписами статей 141 та 143 Земельного кодексу України не передбачено. Також 08.07.2014 відповідач подав заяву про застосування позовної давності у спірних правовідносинах (т.1, а.с.138).

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2014 (суддя Калашник В.О.) у позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 (судді: Юрченко Я.О. - головуючий, Давид Л.Л., Зварич О.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог; визнано недійсним та скасовано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ІФ від 03.10.2000 № 000812, реєстраційний номер в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 45, виданий на ім'я Колективного підприємства "Болехівський ринок"; стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Колективне підприємство "Болехівський ринок" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційної інстанції, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а саме: постанову суду апеляційної інстанції всупереч статті 22 Господарського процесуального кодексу України прийнято з порушенням принципу рівності сторін, без врахування суттєвих процесуальних порушень, допущених при подачі апеляційної скарги, не надано оцінки доводам відповідача про оскарження в судовому порядку рішення позивача, на виконання якого подано позов у даній справі, та про похідний характер вимог щодо недійсності державного акта, яким посвідчено право; при оцінці правомірності права користування відповідача не враховано приписи статей 19, 22 Земельного кодексу України (у редакції станом на час прийняття рішень), відсутність підстав та порушення порядку припинення права постійного користування, визначених статями 141, 143, 149 Земельного кодексу України; дії позивача є втручанням у господарську діяльність відповідача, що є порушенням статей 25, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 3 Закону України "Про споживчу кооперацію", статті 37 Закону України "Про кооперацію"; суд не надав оцінки доводам та заяві відповідача про застосування позовної давності.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надав, у судовому засіданні відхилив доводи касаційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Місцевим господарським судом встановлено, що рішенням Болехівської міської ради від 06.08.1997 Болехівському об'єднанню промислових товарів було надано в постійне користування земельну ділянку площею 0,18 га під облаштування площі для реалізації ВРХ, свиней, малих телят, поросят по вул. Котляревського (Великий ринок).

Розпорядженням голови Болехівської міської ради № 220-р від 18.06.1997 Болехівське об'єднання промислових підприємств (Болехівське ОПП) перереєстровано у Болехівське виробничо-заготівельне об'єднання (Болехівське ВТЗО); рішенням Болехівської міської ради від 30.12.1997 Болехівському ВТЗО закріплено в постійне користування територію великого ринку площею 1 га 24 сот. та зобов'язано Болехівське ВТЗО виготовити державний акт на право постійного користування земельною ділянкою.

Рішенням виконавчого комітету Болехівської міської ради від 19.05.1998 дано дозвіл ВТЗО влаштувати на належній їм земельній ділянці за рестораном "Карпати" малу ринкову площу і перенести на неї стихійно виниклий ринок; зобов'язано ВТЗО виготовити акт на право постійного користування земельної ділянки; 23.09.1998 Болехівська міська рада прийняла рішення № 72-3/98 "Про підтвердження права користування земельними ділянками ВТЗО та дочірнім підприємством", за змістом якого за ДП ВТЗО "Болехівський ринок" були закріплені в постійне користування земельні ділянки загальною площею 1,45 га, з яких 1,35 га - вилекий ринок та 0,88 га - малий ринок.

Також суд встановив, що 20.03.2000 директор госпрозрахункового відокремленого підрозділу "Болехівський ринок" - структурного підрозділу ДП ВТЗО "Болехівський ринок" звернувся з листом про реєстрацію на території Болехівської міської ради юридичної особи "Болехівський ринок". Розпорядженням виконавчого комітету Болехівської міськради від 12.04.2000 № 133-р зареєстровано юридичну особу - КП "Болехівський ринок", затверджено та зареєстровано статут юридичної особи; розпорядженням виконавчого комітету Болехівської міськради від 24.05.2000 внесено зміни до пункту 1.2 Статуту, за змістом яких КП "Болехівський ринок" є правонаступником всіх прав і обов'язків ГРВП "Болехівський ринок" Болехівського ВТЗО.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ від 03.10.2000 № 000812, реєстраційний номер в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 45, виданого на ім'я Колективного підприємства "Болехівський ринок", місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач правомірно використовує земельну ділянку як правонаступник ГРВП "Болехівський ринок" Болехівського ВТЗО, що виключає необхідність прийняття окремого рішення про надання земельної ділянки відповідачу; скасування спірного державного акта є вилученням у відповідача земельної ділянки, необхідної для його діяльності, у спосіб, не передбачений законодавством, та суперечить практиці Європейського суду з прав людини; на день звернення позивача до суду з позовом сплинула позовна давність, встановлена для захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, крім наведених вище обставин, встановлених судом першої інстанції, також встановив, що за змістом наказу від 24.12.1998 про створення ГРВП "Болехівський ринок" Болехівського ВТЗО та положення про структурний підрозділ, зазначений підрозділ не мав прав юридичної особи; подальші редакції статуту відповідача не зазначають про правонаступництво; постановою Арбітражного суду Івано-Франківської області від 01.06.2000 у справі № Б-7/570 боржника - Болехівське виробниче торгово-заготівельне об'єднання визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру; ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 27.02.2002 юридичну особу банкрута Болехівське виробниче торгово-заготівельне об'єднання (Болехівське ВТЗО) ліквідовано та виключено з ЄДРПОУ, а дані про його правонаступників відсутні; 03.07.2002 виконавчий комітет Болехівської міської ради Івано-Франківської області розпорядженням № 300-р на підставі вищевказаної ухвали скасував державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичну особу банкрута Болехівське виробниче торгово-заготівельне об'єднання. Тобто, на момент видачі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ІФ № 000812 існували юридичні особи як Болехівське ВТЗО, так і Колективне підприємство "Болехівський ринок", в той час, як Болехівською міською радою рішення про передачу в постійне користування земельних ділянок, де розміщені великий та малі ринки, Колективному підприємству "Болехівський ринок" не приймались, а рішення Болехівської міської ради від 6 серпня 1997 року, 30 грудня 1997 року та 19 травня 1998 року щодо надання земельних ділянок Болехівському ОПП та Болехівському ВТЗО у зв'язку із банкрутством Болехівського ВТЗО втратили свою чинність.

29.04.2014 Болехівська міська рада прийняла рішення № 01-38/14 "Про втрату чинності рішень Болехівської міської ради", яким: визнала такими, що втратили чинність, рішення Болехівської міської ради від 6 серпня 1997 року, 30 грудня 1997 року та 19 травня 1998 року щодо надання в користування Болехівському ОПП та Болехівському ВТЗО земельних ділянок по вул. Котляревського (великий ринок) та площі І. Франка (малий ринок); доручила міському голові З. Макоті звернутись до суду з позовом про визнання незаконним (недійсним) державного акта на право постійного користування землею серія І-ІФ № 000812 від 03.10.2000, виданого на ім'я колективного підприємства "Болехівський ринок".

Таким чином, враховуючи викладені вище обставини справи, а також положення законодавства про правонаступництва та підстави виникнення права на користування земельною ділянкою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для виникнення у відповідача у встановленому порядку права на земельну ділянку, посвідченого спірним Державним актом.

Також суд апеляційної інстанції вказав на неправильне застосування місцевим господарським судом положень про позовну давність за встановлених місцевим судом обставинах справи щодо відсутності порушень прав позивача зі сторони відповідача; разом з тим, вказав, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах слід обчислювати з квітня 2014 року, оскільки до цього моменту позивачу не було відомо про безпідставність видачі державного акта та невірність внесених до акта даних.

Судова колегія зазначає, що за змістом статей 3, 4 Земельного кодексу Української РСР (на час видачі спірного державного акта) усі землі, крім переданих до колективної чи приватної власності, належали до земель державної власності, якими розпоряджались відповідні ради народних депутатів у межах своєї компетенції. відповідно до статей 10, 19 цього Кодексу земельні ділянки в межах міста надаються в користування за рішенням міської ради підприємствам, установам, організаціям, громадянам, тобто, особам, які є право-та дієздатними відповідно до глави 2 Цивільного кодексу Української РСР.

Статтею 10 Земельного кодексу України передбачалось, що до компетенції сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин належить, зокрема передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; за статтею 23 Земельного кодексу Української РСР (на час видачі спірного державного акта) державний акт на право постійного користування є документом, який посвідчує відповідне право користування земельною ділянкою.

Права землекористувачів, визначені статтею 39 Земельного кодексу України, не передбачали правомочностей особи, якій земельну ділянку було надано у постійне користування, самостійно розпоряджатися такою земельною ділянкою шляхом передачі права постійного користування на неї іншій особі.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що наявні матеріали справи не містять доказів, з яких вбачалось би набуття відповідачем права на земельну ділянку, посвідченого спірним Державним актом, у встановленому законодавством порядку; доводи касаційної скарги щодо оскарження в судовому порядку рішення позивача, на виконання якого подано позов у даній справі, зазначеного вище жодним чином не спростовують, а наслідки оскарження цього рішення на зміст правового титулу відповідача не впливають.

Припинення правовідношення щодо права на земельну ділянку можливе шляхом припинення дії такого титулу, як підстави виникнення такого права, яким, у даному випадку за відсутності інших передбачених законодавчо підстав, є спірний державний акт; саме з чинністю державного акта відповідач пов'язує правомірність свого землекористування.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що 01.01.2004 набрав чинності Цивільний кодекс України відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; статтею 71 Цивільного кодексу Української РСР встановлювався трирічний загальний строк позовної давності на захист права особи, яке порушено.

За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушили; стаття 76 Цивільного кодексу Української РСР пов'язувала виникнення права на позов з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Вказуючи, що Болехівській міській раді було невідомо до квітня 2014 року саме про безпідставність видачі державного акту на право постійного користування землею серії І-ІФ № 000812 від 03.10.2000 на ім'я Колективного підприємства "Болехівський ринок", без прийняття рішення Болехівською міською радою, яке б встановлювало право користування на земельну ділянку за відповідачем, оскільки відповідальність за внесення даних ніс територіальний орган Держкомзему України, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою наведені вище положення законодавства, зміст права позивача, на захист якого подавався позов, а також підстави поданого позову. Суд апеляційної інстанції не врахував, що позов подано не у зв'язку з формальними порушеннями уповноваженого органу при заповненні спірного державного акта, та не до відповідного уповноваженого органу, як відповідача, а до землекористувача у зв'язку з неправомірним землекористуванням; не дослідив та не обґрунтував, чи було відомо (або чому не могло чи не повинно бути відомо) позивачу у разі належного виконання ним покладених на нього функцій та повноважень про використання належної позивачу земельної ділянки, на якій розташовано ринок, а також про те, чи було його відповідне волевиявлення для розпорядження земельною ділянкою в межах міста, оформлене належним чином, на користь відповідача.

Відтак, висновки суду апеляційної інстанції щодо початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах є помилковими та не відповідають змісту порушеного права, на захист якого подано позов, та підставам поданого позову; дійсних обставин справи, що визначали б момент виникнення права на позов, судом не встановлено.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За змістом статей 4-7, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України господарські суди приймають рішення за результатами обговорення всіх обставин справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, викладаючи у рішенні та постанові як обставини справи, встановлені судом, так і докази, які взяли до уваги господарські суди, приймаючи рішення, мотиви, з яких було відхилено доводи та докази сторони, подані клопотання чи заяви.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності відповідно до підстав поданого позову; не дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого його висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги не є законними та обґрунтованими.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України, постанову у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111 5 , 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 11 , 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Колективного підприємства "Болехівський ринок" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 у справі № 909/529/14 Господарського суду Івано-Франківської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач