Ухвала

від 17.03.2015 по справі 2а-7737/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" березня 2015 р. м. Київ К/800/35019/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Прем'єра Нивки»

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2012

у справі № 2а-7737/12/2670

за позовом Дочірнього підприємства «Прем'єра Нивки»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Прем'єра Нивки» звернулось до суду з позовом про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби від 09.02.2012 № 0000782312, № 0000792312.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ДП «Прем'єра Нивки» щодо фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «ЧОСО» за період з 30.10.2008 по 01.01.2011, складено акт № 56/23-12/25400901 від 19.01.2012, в якому зафіксовані порушення: пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при визначенні суми податку на додану вартість, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість 23 890,28 грн. та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , що призвело до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 29 863 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 09.02.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000782312 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22 635 грн., в т.ч.: 18 108 грн. основного платежу та 4 527 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000792312 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 37 329 грн., в т.ч.: 29 863 грн. основного платежу та 7 466 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про неправомірність формування податкової звітності з податку на прибуток та з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ПП «ЧОСО», оскільки господарські операції по вказаному контрагенту мають ознаки фіктивності, що підтверджується кримінальною справа № 49-3296 за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України, в рамках якої була здійснена перевірка позивача.

Також судами встановлено, що між позивачем (покупець) та ПП «ЧОСО» (постачальник) укладено договір поставки від 10.06.2008 № 10/06-08, за умовами якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у визначені договором строки (строк) другій стороні - покупцеві продукти харчування (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження виконання вказаного договору, позивачем надано первинні документи, а саме: податкові, видаткові накладні, платіжні доручення на загальну суму 143 341,68 грн., з врахуванням податку на додану вартість 23 890,28 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне здійснення господарської операції відсутнє, а відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийняття податкових повідомлень-рішень є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Слід зазначити, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій посилались на докази, які є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та ПП «ЧОСО», а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладеного з позивачем договору, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів, що придбані платником податку; не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Для вирішення спору важливе значення має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента платника податку в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Також, судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання щодо правомірності формування валових витрат позивача в спірному періоді в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із вказаним контрагентом та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суди залишили поза увагою, що встановлені в ході досудового слідства у кримінальній справі обставини та факти не є підставою для звільнення від доказування, перелік яких міститься у ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з ч. 4 ст. 72 цього Кодексу підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили та який є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Таким чином, суд касаційної інстанції не може визнати висновки судів попередніх інстанцій обґрунтованими, оскільки вони не підтверджені достатніми, належними доказами, ґрунтуються виключно на матеріалах кримінальної справи, які як доказ не мають для суду наперед встановленої сили і повинні оцінюватися судом за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного суду України разом з іншими доказами в їх сукупності.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Прем'єра Нивки» задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2012 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний