Ухвала

від 23.07.2015 по справі 2а-7737/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-7737/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

23 липня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГубської О.А. суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О. при секретарі судового засіданняНечай Ю.О. за участю: представника позивачаКопанець М.Б. представника відповідачаГайдай В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Прем'єра Нивки" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень рішень від 09.02.2012 року № 0003452380, від 21.12.2011 року № 0003442380.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.08.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.03.2015 рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи власне рішення тим, що судами не досліджено можливостей контрагента позивача ТОВ "ЧОСО" щодо виконання укладеного з позивачем договору, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів, що придбані платником податку; не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом; не досліджувалось питання щодо правомірності формування валових витрат позивача в спірному періоді в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із вказаним контрагентом та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача.

Поряд з іншим, суд касаційної інстанції в контексті спірних правовідносин звернув увагу судів, що встановлені в ході досудового слідства у кримінальній справі обставини та факти не є підставою для звільнення від доказування, перелік яких міститься у ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з ч. 4 ст. 72 цього Кодексу підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили та який є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

За результатом нового судового розгляду справи постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2015 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, та ухвалити постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

В судове засідання з'явився представник відповідача, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду - без змін з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України від 02.11.2011 року про призначення позапланової перевірки ДП "Прем'єра Нивки" щодо взаємовідносин з ТОВ "ЧОСО" (ЄДРПОУ 33654415) в межах кримінальної справи N 49-3296, за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України та згідно з пп. 78.1.11. п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва у період з 16 січня 2012 року по 17 січня 2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Дочірнього підприємства "Прем'єра Нивки" (код за ЄДРПОУ 25400901) щодо фінансово-господарських взаємовідносин з Приватним підприємством "ЧОСО" (код за ЄДРПОУ 33654415) (згідно даних Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 309635 під ідентифікаційним кодом юридичної особи 33654415 значиться Товариство з обмеженою відповідальністю "ЧОСО") (далі по тексту -ТОВ "ЧОСО") за період з 30 жовтня 2008 року по 01 січня 2011 року, за результатами якої складено Акт № 56/23-12/25400901 від 19 січня 2012 року.

Згідно з висновками даного акта контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" при визначенні суми податку на додану вартість, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість 23 890,28 грн., та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 29 863,00 грн.

Власну позицію відповідач мотивував посилаючись на матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 49-3296, за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України, у зв'язку із чим контролюючий орган прийшов до висновку про відсутність у контрагента позивача (ТОВ «ЧОСО») адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг), та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність у вказаного суб'єкта господарювання створення правових наслідків, та нікчемність укладених ним угод.

За таких обставин, контролюючий орган, за наслідками перевірки, прийшов до висновку, що позивачем завищено суму податкового кредиту на загальну суму ПДВ 23 890,28 грн. та занижено суми податку на прибуток на загальну суму 29 863,00 грн., оскільки господарські операції позивача з ТОВ «ЧОСО» не мали реального характеру у зв'язку з відсутністю факту реального здійснення господарської діяльності цим суб'єктом господарювання.

На підставі результатів проведеної перевірки, 09.02.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0000782312 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22 635 грн., в т.ч.: 18 108 грн. основного платежу та 4 527 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№ 0000792312 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 37 329 грн., в т.ч.: 29 863 грн. основного платежу та 7 466 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами оскарження вказаних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін, а скарги позивача відповідно залишено без задоволення.

Вважаючи вищеназвані податкові повідомлення-рішення незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача з огляду на те, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти заявленого позову, не надано суду, в порядку встановленому саме КАС України, жодних належних і допустимих доказів на підтвердження обставин порушення позивачем податкової дисципліни, на які він посилається в акті перевірки, тому прийняті на підставі таких висновків контролюючого органу оскаржувані рішення, прийняті ним протиправно.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, судова колегія виходить з такого.

Так, в силу приписів п. 2.1. ст. 2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону визначено, що валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону).

Згідно п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Згідно п 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 вказаного Закону, особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

В силу п. 1.3 ст. 1 Закону платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

У відповідності до вимог п.п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 даного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.2.6. п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У відповідно до пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями , а також, що у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи з аналізу наведених вище положень, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, підставою є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

З наведених законодавчих положень випливає, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже в даному випадку правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень повинен довести відповідач як суб'єкт владних повноважень.

В той же час, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника , адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Отже, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку з'ясуванню підлягають: реальність задекларованих господарських операцій; наявність ділової мети у розглядуваних операціях; об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; добросовісність позивача, якщо його контрагент має дефекти правового статусу; дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

При цьому, судова колегія виходить з того, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Судом попередньої інстанції правильно встановлено, що спірні суми податкового кредиту та витрат сформовані ДП "Прем'єра Нивки" за наслідками господарських відносин із постачальником - TOB «ЧОСО».

Так, за умовами укладеного між названими суб'єктами господарювання договору поставки від 10.06.2008 №10/06-08, постачальник (TOB «ЧОСО») зобов'язується передати (поставити) у визначені договором строки (строк) другій стороні - покупцеві продукти харчування (товари), а покупець (ДП "Прем'єра Нивки") зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (п. 1.1 Договору).

Поставка здійснюється на умовах СРТ, місце - склад покупця, який розташовано за адресою: м. Київ, вул. Туполєва, 24. (п.2.1 Договору).

Відповідно до пункту 3.1 Договору сторони погодили, що загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 7.2 Договору ціна товару, яка входить у партію поставки. Остаточно узгоджується та вказується сторонами у видатково-прибутковій накладній на поставку товару

Відповідно до пунктів 8.1-8.3 Договору покупець повинен сплатити за поставлений товар не пізніше 14 календарних днів з дати поставки товару постачальником. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника. Оплата здійснюється на підставі цього Договору та рахунку-фактури, виставленої на вартість поставленої партії товару.

На підтвердження реального руху активів у процесі виконання умов цього договору, позивачем надано документи, в тому числі, первинного бухгалтерського обліку, зокрема: : податкові, видаткові накладні, платіжні доручення, згідно з якими позивачеві поставлено товар - продукти харчування, на загальну суму 143 341,68 грн., з врахуванням ПДВ 23 890,28 грн.

Досліджуючи обставини використання придбаного позивачем товару у власній господарській діяльності, судова колегія враховує, що згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (47.11), діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (46.19).

Так, позивачем надано суду докази його спеціальної правосуб'єктності, зокрема дозвіл Шевченківської РДА на розміщення об'єкта торгівлі, копії ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Стосовно обставин подальшого руху активів, у матеріалах справи наявні акти приходу товару, товарні звіти на товарно матеріальні цінності, реєстри оприбуткованих товарно-матеріальних цінностей, акти переоцінки товарів, квитанції прибуткових касових ордерів про надходження грошових коштів за реалізований товар.

Також надано копію договору оренди нежитлового приміщення від 01.04.2002, згідно з яким позивач прийняв у орендне користування нежиле приміщення площею 1100 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Туполєва, 24, та акт здачі прийняття майна до цього договору.

Поряд з іншим, позивачем надано копії декларацій з ПДВ та податку на прибуток за 2009-2010 роки, в свою чергу відповідач не заперечує стосовно правильності відображення позивачем господарських операцій із ТОВ «ЧОСО» у бухгалтерському обліку.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність належним чином оформлених первинних документів не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування валових витрат підприємства чи правомірність включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій із TOB «ЧОСО» документи, копії яких містяться у матеріалах, колегія суддів вважає, що вони повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій та складені і підписані сторонами у відповідності із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не мають дефектів форми, змісту або походження чи інших недоліків.

При цьому, перевіркою не встановлено і в акті не зазначено про відсутність документів первинного бухгалтерського і податкового обліку, необхідних для підтвердження нарахування ПДВ по операціям із TOB «ЧОСО» за період стосовно якого здійснювалася податкова перевірка позивача, обов'язок ведення і зберігання яких покладено на нього. Також, перевіркою не встановлено порушень в оформленні наданих фінансово-господарських документів вимогам чинного законодавства.

Крім того, відповідачем не заперечується, що зміст господарських зобов'язань що виникають з наведених вище договорів не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об'єкт і базу оподаткування ПДВ та відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача, а також доказів на підтвердження факту анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача на момент укладення договорів та видачі податкових накладних.

Водночас, судом встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Чосо" (ЄДРПОУ 33654415) на момент видачі податкових накладних було зареєстровано як юридична особа.

В даному випадку, податковий орган, в основу обґрунтування власних доводів щодо «безтоварності» операцій позивача та відсутності у зв'язку із цим підстав для формування податкового кредиту з ПДВ та сум витрат за наслідками правовідносин із ТОВ «ЧОСО» посилався на матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 49-3296, за обвинуваченням ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України, у зв'язку із чим контролюючий орган прийшов до висновку про відсутність у контрагента позивача (ТОВ «ЧОСО») адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг), та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що свідчить про відсутність у вказаного суб'єкта господарювання створення правових наслідків, та нікчемність укладених ним угод.

Водночас, колегія суддів зауважує, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Неможливість підтвердити відображення контрагентами сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань згідно даних актів перевірок інших суб'єктів господарювання, порушення кримінальної справи щодо посадової особи контрагента не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім того, Вищий адміністративний суд України у даній справі звертав увагу судів, що встановлені в ході досудового слідства у кримінальній справі обставини та факти не є підставою для звільнення від доказування, перелік яких міститься у ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з ч. 4 ст. 72 цього Кодексу підставою для звільнення від доказування є лише вирок суду у кримінальній справі, який набрав законної сили та який є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

За таких обставин, враховуючи, що вирок суду за наслідками розгляду вищеназваної кримінальної справи відповідачем не надано, колегія суддів критично оцінює посилання контролюючого органу на матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 49-3296, оскільки доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пп.7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" при визначенні суми податку на додану вартість, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму податку на додану вартість 23 890,28 грн., та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження суми податку на прибуток на загальну суму 29 863,00 грн. не зайшли свого підтвердження та не були доведені контролюючим органом, водночас, надані позивачем докази свідчать про реальність спірних господарських операцій та правомірне формування платником сум податкового кредиту з ПДВ та витрат за наслідками їх здійснення.

Крім іншого, суд першої інстанції звернув увагу, що документальна позапланова невиїзна перевірка позивача була призначена та проведена контролюючим органом на підставі постанови слідчого з особливо важливих справ Генеральної прокуратури України від 02.11.2011 року про призначення позапланової перевірки ДП "Прем'єра Нивки" щодо взаємовідносин з ТОВ "ЧОСО" (ЄДРПОУ 33654415) в межах кримінальної справи N 49-3296 та частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України та згідно з пп. 78.1.11. п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 цієї статті документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється, зокрема, у випадку, коли отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Згідно п. 78.4. ст. 78 ПК, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Відповідно до п.п 79.1., 79.2 ст 79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Матеріалами справи не підтверджуються обставини прийняття наказу керівником органу державної податкової служби наказу на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача. Відомості щодо цього відсутні як в акті перевірки, складеному за наслідками її проведення, так і не доведені відповідачем під час розгляду даної справи.

Верховний Суд України у постанові від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) дійшов правового висновку, що нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог зокрема пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої .

Також з матеріалів справи слідує, що перевірку Дочірнього підприємства "Прем'єра Нивки" призначено відповідно до кримінально-процесуального закону.

Згідно з вимогами пункту 86.9 статті 86 ПК (у редакції чинній на момент винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Таким чином, матеріали перевірки та висновки органу державної податкової служби, викладені в акті документальної позапланової виїзної перевірки від 19.01.2012 р., що призначена на виконання постанови слідчого Генеральної прокуратури України відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням у кримінальній справі, можуть бути оцінені як докази виключно у рамках розслідування та розгляду такої кримінальної справи і не можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення платникові податків розрахованого за результатами такої перевірки грошового зобов'язання.

Відповідно до пункту 58.4 статті 58 ПК України, у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

З цього приводу, Верховний Суд України у постанові від 27.01.2015 (справа № 21-494а14) зазначив, що системний та буквальний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що матеріали документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого, можуть бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення лише після винесення судом обвинувального вироку, що набрав законної сили, або винесення рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, представник податкового органу про наявність вироку суду у кримінальній справі в рамках якої призначено перевірку підприємства позивача, не повідомив, будь - яких пояснень щодо підстав прийняття оскаржуваних рішень не надав.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Прем'єра Нивки" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2015 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Судді Повний текст ухвали виготовлено 27 липня 2015 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.