Ухвала

від 25.03.2015 по справі 2а-13599/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" березня 2015 р. м. Київ К/9991/21209/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Дніпровському районі м. Києва (далі - Інспекція)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011

у справі № 2а-13599/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-литовське підприємство "Нафта-України" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати скасувати податкові повідомлення-рішенні від 19.07.2010 № 0000332302/0 та № 0000352302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду від 09.03.2011 у позові відмовлено з тих мотивів, що первинні документи, підписані від імені постачальника невстановленою особою, не можуть бути підставою для формування даних податкового обліку платника.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що подані платником первинні документи містять необхідні реквізити та є належним документальним підтвердженням сформованих платником валових витрат та податкового кредиту.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2007 по 31.03.2010. За результатами цієї перевірки податковим органом складено акт від 06.07.2010 № 2431/23-222-19367826 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.07.2010 № 0000332302/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 77142 грн. (у тому числі 64285 грн. з основним платежем та 12857 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 19.07.2010 № 0000352302/0, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2010 року в розмірі 51428 грн.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок Інспекції про те, що сформовані позивачем валові витрати та податковий кредит за операціями з придбання товару (сої) у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ТЦ «Тектосат» не підтверджуються документально, позаяк зазначений контрагент має ознаки фіктивності (а саме - зареєстрований на підставну особу, яка заперечує свою причетність до діяльності цього товариства та до підписання первинних документів від його імені).

На підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів, доводів учасників спору, правильного застосування положень пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог Товариства.

Так, в силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Слід зазначити, що адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм та повинен встановити, дослідити та оцінити фактичні правовідносини продавця і покупця, наявність належним чином оформлених документів, які достовірно засвідчують фактичне виконання господарської операції.

У сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка полягає у тому, що правовим захистом користуються платники, які у повному обсязі виконують свої обов'язки з правильного нарахування, утримання, повного і своєчасного перерахування до бюджету податків і зборів, а також з дотримання необхідних умов реалізації права на податкову вигоду. Особи, які недобросовісно виконують свої податкові обов'язки, не можуть мати тотожний обсяг прав, яким наділені добросовісні платники.

Про недобросовісність платника може свідчити ситуація, при якій за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створюються схеми незаконного ухилення від сплати податків, що може призвести до порушення публічних інтересів у сфері оподаткування та до порушення прав і свобод інших платників. А тому оцінка добросовісності платника передбачає аналіз здійснених ним господарських операцій, які повинні не лише формально відповідати законодавству, але й не суперечити загальній забороні зловживання правами платника.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, Товариство сформувало валові витрати та податковий кредит за операціями з поставки товариством з обмеженою відповідальністю «ТЦ «Тектосат» сої.

Виконання цих операцій оформлено складенням видаткових накладних, податкових накладних та рахунків-фактур, підписаними від імені названого постачальника ОСОБА_1, який, будучи допитаний у судовому засіданні як свідок, підтвердив викладені в акті перевірки обставини щодо непричетності до складення та підписання цих документів.

Вимоги щодо складення податкових накладних викладені у підпункті 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, первинні документи, складені з порушенням наведених законодавчих вимог, не можуть слугувати підтвердженням даних податкового обліку.

Слід зазначити, що платником не розкрито та не представлено доказів фактичних обставин виконання господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «ТЦ «Тектосат»; представники позивача не змогли зазначити осіб, з якими контактували у процесі виконання спірних операцій, не подали будь-яких доказів щодо перевірки повноважень осіб, які діяли від імені названого постачальника.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов об'єктивного висновку про невиконання платником умов щодо підтвердженості фактичних господарських відносин з товариством з обмеженою відповідальністю «ТЦ «Тектосат», у зв'язку з чим в отриманні податкової вигоди, на яку претендує платник, має бути відмовлено.

З урахуванням викладеного у апеляційного суду не було підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Дніпровському районі м. Києва задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.11.2011 у справі № 2а-13599/10/2670 скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду від 09.03.2011 у справі № 2а-13599/10/2670 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько