Ухвала

від 25.03.2015 по справі 2270/12273/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/9991/18068/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області (далі - Інспекція)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.11.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012

у справі № 2270/12273/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Явір" (далі - ТОВ «Явір»)

до Славутської ОДПІ ,

за участю третьої особи - приватного підприємства "Явір",

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року ТОВ «Явір» звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.06.2011 № 0000262301 в частині нарахування ТОВ «Явір» податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 11400 грн. (у тому числі 9120 грн. за основним платежем та 2280 грн. за штрафними санкціями) та податкове повідомлення-рішення від 21.06.2011 № 0000272301 в частині зобов'язання позивача сплатити 14250 грн. з податку на прибуток (у тому числі 11 400 грн. за основним платежем та 2850 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.11.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012, позов задоволено з тих мотивів, що господарські операції позивача з придбання нафтопродуктів у приватного підприємства «Нафта Центр» (далі - ПП «Нафта Центр») відображені у податковому обліку ТОВ «Явір» відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів, тоді як Інспекцією не доведено обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог відповідач посилається, зокрема, на фіктивний характер правовідносин ТОВ «Явір» із названим контрагентом, які не опосередковувалися реальним виконанням.

Позивачем у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якій ТОВ «Явір» зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій і просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для оспорюваних донарахувань став висновок податкового органу про неправомірне формування ТОВ «Явір» податкового кредиту та валових витрат за операціями з ПП «Нафта Центр», викладений в акті від 06.06.2011 № 324/23/32065053 про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Явір» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011.

Даний висновок Інспекція мотивувала тим, що взаємовідносини позивача з названим постачальником мали фіктивний характер, а подані платником первинні документи спрямовані на штучне створення документального підтвердження факту виконання взаємних зобов'язань між господарюючими суб'єктами і формальне дотримання податкового законодавства, оскільки ПП «Нафта Центр» не перебуває за місцезнаходженням, не має матеріальних, трудових та інших ресурсів для фактичного виконання поставок палива, перераховував до бюджету незначні суми податків.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час виконання спірних господарських операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

На підставі наведених правових норм суди обох попередніх інстанцій цілком обґрунтовано сформували правову позицію, відповідно до якої податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів (у тому числі податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Керуючись наведеними правилами оподаткування та визнаючи позицію Інспекції по справі помилковою, суди виходили з того, що у своїй сукупності та взаємозв'язку зібрані зі справи докази (а саме - договір поставки від 07.12.2010 № 0712/10-1, видаткові накладні, сертифікати відповідності на поставлене дизельне паливо та бензин, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, видані платником уповноваженій особі, виписки з банківського рахунку ТОВ «Явір», якими засвідчено оплату придбаної продукції тощо) спростовують висновки Інспекції та підтверджують реальність виконання спірних операцій.

При цьому суди об'єктивно не погодилися з доводами податкового органу про те, що платник не мав фактичної (реальної) господарської діяльності з ПП «Нафта Центр» з огляду на відсутність у останнього трудових ресурсів, виробничих активів, основних фондів, складських приміщень, оскільки податковим органом не доведено зв'язок цього факту з неможливістю виконати цим контрагентом договірних зобов'язань перед позивачем.

Посилання Інспекції на відсутність спірного контрагента за юридичною адресою також не є доказом недобросовісності платника податку - покупця, позаяк дана обставина свідчить лише про недотримання контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, втім не доводить того, що даний постачальник не поставляв товар платникові. Адреса, вказана у первинних документах як місцезнаходження контрагента, співпадає з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що відповідає вимогам щодо порядку оформлення первинних документів, установлених, зокрема, частиною другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Вважаючи визначення ПП «Нафта Центр» у податковій звітності мінімальних значень для сплати до бюджету при значних оборотах обставиною, яка свідчить про його недобросовісну поведінку у сфері оподаткування, відповідач не врахував, що ця обставина сама по собі не є ознакою мінімізації податків у світлі розглядуваних правовідносин. Інспекцією не представлено аналізу отриманих відомостей з урахуванням положень статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 3, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в силу яких навіть при істотних кількісних показниках операцій з реалізації товарів (робіт, послуг) та витрат, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, не виключається нарахування для сплати до бюджету незначних сум податків.

Відповідач не надав суду будь-яких доказів, що свідчили б про наявність у діях самого позивача ознак недобросовісності, а також про узгодженість дій ТОВ «Явір» та задекларованого постачальника, спрямованих на ухилення від оподаткування та збагачення за рахунок бюджетних коштів.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком об'єктивно зазначили про незаконність оспорюваних донарахувань та правомірно задовольнили позов.

У зв'язку з цим підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області відхилити.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29.11.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 у справі № 2270/12273/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько