Ухвала

від 21.02.2012 по справі 2270/12273/11

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/12273/11

Головуючий у 1-й інстанції: Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2012 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Матохнюка Д.Б.

Мельник-Томенко Ж.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Явір", третя особа на стороні позивача приватне підприємство "Нафта Центр" до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Явір" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Явір" задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач направив до суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судове засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог частини 4 статті 196 КАС України.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач товариство з обмеженою відповідальністю "Явір" є юридичною особою, зареєстровано як платник податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 29.07.2002 року.

Основним видом діяльності позивача є лісописльне та стругальне виробництво, просочування деревини, виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів, лісівництво та лісозаготівлі.

В травні 2011 року відповідачем було проведено планову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Явір" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 06.06.2011 року про що складено відповідний акт №324/23/32065053 від 06.06.2011 року.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податковІ повідомлення-рішення від 21.06.2011 року № 0000262301 про нарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 29187,0 грн. та штрафних санкцій на суму 7297,0 грн. та рішення № 0000272301 від 21.06.2011 року про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 22412,0 грн. та штрафних санкцій на саму 5567,0 грн.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив обґрунтованості та правомірності позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Явір", а відтак наявності правових підстав для задоволення адміністративного позову.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Основним аргументом яким обґрунтовує свою позицію податковий орган є те, що правочин укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Явір" та ПП "Нафта Центр" не спричинив реального настання правових наслідків, а тому відповідно до ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України такі правочини є недійсними, а відтак суперечить моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними (ст.228 ЦК України).

До вказаних тверджень колегія суддів ставиться критично з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 ст.203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів).

Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.

Зокрема, відповідно до положень ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Проаналізувавши вказані норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Дана позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи не містять жодних відомостей, з яких можна було б дійти висновку про нікчемність правочину укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Явір" та ПП "Нафта Центр".

Суд апеляційної інстанції зауважує, що господарські операції позивача з вищевказаним контрагентом не суперечать актам цивільного законодавства, не встановлено фактів, які свідчили б про те, що проведення таких операцій не відповідає дійсним намірам сторін і, що спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами.

Крім того, матеріали справи не містять доказів відсутності повноважень у посадових осіб позивача та його контрагента на здійснення господарських операцій, притягнення їх до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків та зборів тощо.

Оскільки, фінансово-господарські операції товариства з обмеженою відповідальністю "Явір" та ПП "Нафта Центр" документально підтверджені відповідними первинними документами, сплачено у зв'язку з цим відповідні суми податків за цей період, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання скаржника про нікчемність таких операцій.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту п. 11.2. ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару, або документи, що підтверджують отримання товару. При цьому, п.5.11 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Відтак, враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на рахунки ПП "Нафта Центр" є платою за надані нафтопродукти, а також наявність документального підтвердження виконання вищезазначених операцій, наданими суду первинними документами, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат на придбання нафтопродуктів отриманих від ПП "Нафта Центр".

Беручи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції критично ставиться до посилань податкового органу про необхідність збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 22412,0 грн. та штрафних санкцій на саму 5567,0 грн.

Так як виявлені актом перевірки порушення позивачем вимог Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємства", що на думку податкового органу зумовило безпідставне включення до валових витрат витрати на отримання товарів, у зв'язку із безтоварністю операцій, позбавили позивача правових підстав на збільшення податкового кредиту за проведеними операціями, тому наступний висновок суду першої інстанції про завищення товариством з обмеженою відповідальністю "Явір" податкового кредиту з ПДВ і порушенню положень Закону України "Про податок на додану вартість" теж є безпідставним.

Податковий кредит згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 тієї ж статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

А вимоги до податкової накладної визначені у п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ.

Таким чином Закон України "Про податок на додану вартість" визначає лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Будь-яких інших беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність включення підприємством відповідних сум до складу валових витрат та формування податкового кредиту в матеріалах справи не міститься та відповідачем не надано, а згідно ч. 2 ст. 71 КАС України саме на нього покладено обов'язок по доведенню правомірності прийнятого ним рішення.

Матеріали справи містять копії первинних документів на підтвердження реальності господарських операцій товариства з обмеженою відповідальністю "Явір" та ПП "Нафта Центр" (договори, товаро-транспортні накладні, податкові накладні, розрахунки).

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В силу частини 2 статті 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Славутської об'єднаної державної податкової інспекції в Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 29 листопада 2011 року, -без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий суддя Совгира Д. І.

Судді Матохнюк Д.Б.

Мельник-Томенко Ж. М.