Ухвала

від 18.02.2015 по справі 2а-1670/5056/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.02.2015р. м. Київ К/9991/74813/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року

у справі № 2а-1670/5056/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавметпром»

до Державної податкової інспекції у місті Полтаві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Полтавметпром» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Полтаві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03 червня 2011 року № 0000662310.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 03 червня 2011 року № 0000662310. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Полтавметпром» витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Полтаві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У відповідності до положень частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - ДПІ у м. Полтаві його правонаступником - ДПІ у м. Полтаві ГУ Міндоходів у Полтавській області, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АВ № 596894 від 05 червня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Полтаві провела невиїзну документальну перевірку ТОВ «Полтавметпром з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам за СГД-ФО ОСОБА_1, СГД-ФО ОСОБА_2 та СГД-ФО ОСОБА_3 за період 01 січня 2009 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 4350/23-5/30668320 від 18 травня 2011 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у загальній сумі 93309,36 грн., в тому числі по періодах: за жовтень 2009 року в сумі 38005,60 грн. та за серпень 2010 року в сумі 55303,76 грн.; частини 1, 5 статті203, пунктів 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, відображених у жовтні 2009 року операції з СГД-ФО ОСОБА_1 на загальну суму 228033,60 грн. в тому числі податок на додану вартість у сумі 38005,60 грн., у серпні 2010 року здійснювало операції з СГД-ФО ОСОБА_2 на загальну суму 97415,28 грн. в тому числі податок на додану вартість 16235,88 грн., з СГД-ФО ОСОБА_3 на загальну суму 147168,72 грн. в тому числі податок на додану вартість у сумі 24528,12 грн., які укладені в порушення частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, їх зміст суперечить зокрема інтересам держави і суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що одними з основних постачальників товарно-матеріальних цінностей позивача у періоді, який перевірявся, були СГД-ФО ОСОБА_1, СГД-ФО ОСОБА_2 та СГД-ФО ОСОБА_3, які є посередниками, постачальником є ТОВ «ОПТДЕВАЙС», яке згідно акту перевірки № 4943/23-20/36900457 від 26 листопада 2010 року відсутнє за місцезнаходженням та не має первинних бухгалтерських документів, а всі операції купівлі-продажу товарів у ТОВ «Оптдевайс» не спричиняють реального настання правових наслідків. Також встановлено, що у СГД-ФО ОСОБА_1, СГД-ФО ОСОБА_2 та СГД-ФО ОСОБА_3 відсутні необхідні умови для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, що свідчить про те, що укладені з іншими суб'єктами господарювання угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

03 червня 2011 року ДПІ у м. Полтаві на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000662310, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, частини 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, визначила ТОВ «Полтавметпром» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 116636,10 грн., у тому числі: 93309,36 грн. - за основним платежем, 23327,34 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення є безпідставним, оскільки порушення контрагентами постачальників позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не є підставою для позбавлення позивача права на отримання податкової вигоди у зв'язку з відсутністю доказів недобросовісності такого платника, з урахуванням того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції між позивачем та СГД-ФО ОСОБА_1, СГД-ФО ОСОБА_2 та СГД-ФО ОСОБА_3, мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, актами придбання-передачі, товарно-транспортними накладними, рахунком-фактурою (арк. справи 39-40, 42-43, 46-47, 50-53, 55-56, 59-60, 62-63 ), з урахуванням того, що факт виконання сторонами зобов'язань за договорами органом державної податкової служби не заперечувався.

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету усіма контрагентами позивача у ланцюгу постачання правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент у ланцюгу постачання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

При цьому, колегія суддів вказує, що при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, тоді як доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вироків у кримінальних справах щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним сторонами оспорюваного договору матеріали справи не містять. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

Г.К. Голубєва

---

Т.М. Шипуліна