Ухвала

від 24.03.2015 по справі 826/8342/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.03.2015р. м. Київ К/800/50383/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року

у справі №826/8342/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкотекс-Україна» (надалі - ТОВ «Інкотекс-Україна»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (надалі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м.Києві),

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

У червні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.05.2014 року №0005062203.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції залишив позов без задоволення оскільки, на його думку, висновки акту перевірки є обґрунтованими, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного законодавства, адже, господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.05.2014 року №0005062203.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року та просить залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 30 липня 2014 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом була проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Інкотекс-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «Юрконсгруп» за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року, ТОВ «Броксид» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, про що складено акт №173/1-26-50-22-03-35077475 від 12.05.2014 року.

Під час проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 58714,00грн., в т.ч. за червень 2011 року - 6000,00грн. та березень 2012 року - 52714,00грн.

За наслідками проведеної перевірки ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м.Києві прийняла оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 23.05.2014 року №0005062203, яким ТОВ «Інкотекс-Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 71893,50грн., в т.ч. штрафні (фінансові) санкції - 13179,50грн.

Підставою для висновку про порушення позивачем приписів Податкового кодексу України відповідач вказує на те, що:

- актом ДПІ у Голосіївському районі м.Києва від 16.02.2012 року №160/3/23-40 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Юрконсгруп», щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період 01.06.2011-30.08.2011 року встановлено відсутність у ТОВ «Юрконсгруп» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань;

- актом ДПІ у Печерському районі м.Києва від 09.09.2013 року №1065/26-55-22-01/37700428 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Броксид» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.08.2011 року по 31.08.2012 року встановлено відсутність у суб'єкта господарювання основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Крім того, вироком Дарницького районного суду м.Києва від 01.02.2013 року по справі №2602/4305/12 (кримінальне провадження №1/753/293/13) було визнано винним засновника та директора ТОВ «Броксид» ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України та ч.1 ст.366 КК України .

Судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що підстави, якими відповідач обґрунтовує правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, не є належними, оскільки визначення зобов'язання лише на підставі акта перевірки контрагента, не узгоджується із законодавчими нормами, якими врегульовано порядок такого нарахування.

Так, в ході судового розгляду справи встановлено, що позивачем, у періоди що перевірялись, було укладено ряд правочинів, а саме:

- з ТОВ «Юрконсгруп» №0530 від 30.05.2011 року, про надання інформаційно-консультаційних послуг. За результатами наданих послуг контрагент позивача надає йому звіт;

- з ТОВ «Броксид» №01-03/12 від 01.03.2012 року про надання послуг. Відповідно до умов договору, контрагент позивача зобов'язувався надати послуги з програмування та встановлення пароля у відповідних лічильниках електричної енергії.

Слід звернути увагу, що в ході вирішення справи в суді апеляційної інстанції позивачем, на підтвердження належного виконання договору, укладеного з ТОВ «Юрконсгруп», було надано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкову накладу, звіт маркетингового дослідження енергетичного ринку України.

Також, на підтвердження належного виконання правочину, укладеного з ТОВ «Броксид», позивачем були надані: рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, документи щодо попередньої калькуляції вартості виробництва продукції. Також, на підтвердження оплати отриманих робіт (послуг) до матеріалів справи долучені копії банківських виписок.

Приписами п. 14.1.181. ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Порядок обчислення та формування податкового кредиту передбачено Розділом V Податкового Кодексу України.

У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту згідно приписів п. 198.6 ст. 198 ПК України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п. 201.8, п.201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, виходячи з вище викладеного, судова колегія касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що між позивачем та його контрагентами були проведені господарські операції відповідно до умов чинного законодавства, реальність зазначених правочинів підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Щодо посилання податкового органу на вирок Дарницького районного суду м.Києва від 01.02.2013 року по справі №2602/4305/12, яким було визнано винним засновника та директора ТОВ «Броксид» ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України та ч.1 ст.366 КК України , слід зазначити наступне.

Частиною 4 статті 72 КАС України передбачено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є, зокрема, вирок суду в кримінальній справі.

Обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі. Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі не є обов'язковою для адміністративного суду, тобто, висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що встановлені вироком суду у кримінальній справі обставини, що свідчать про наявність складу злочину у діяннях фізичної особи, не можуть вважатися обов`язковими для адміністративного суду під час надання ним оцінки податковій поведінці юридичної особи, працівником або представником якої була фізична особа, щодо якої ухвалено вирок.

Слід також зазначити, що контрагенти позивача на час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали дійсне Свідоцтво платника податку на додану вартість.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Вербицька

---

О.В. Муравйов