Ухвала

від 30.03.2015 по справі 2а-10047/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.03.2015р. м. Київ К/800/35268/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Котягіну А.С.

відповідача не з?явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступника Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013

у справі № 2а-10047/12/1370 (1711/13)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.12.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м.Львова Львівської області ДПС №0003722320/16082 від 01.11.2010.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена планова виїзна перевірка з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 26.10.2012 № 165/22-10/20831737.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення, зокрема, пунктів 44.1, 44.3 статті 44, підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138, пункту 153.1 статті 153, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено об'єкт оподаткування з податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року на 309512 грн., за ІV квартал 2011 року на 1186459 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 344074 грн., в тому числі в розрізі податкових періодів: ІІІ квартал 2011 року на 71188 грн., ІV квартал 2011 року на 272886 грн.

Підставою для таких висновків стало включення позивачем до складу витрат на збут у 3 кварталі 2011 року - 309512 грн. та у 4 кварталі 2011 року - 682179 грн. витрат на придбання послуг оренди нежитлового приміщення, витрат на здійснення санітарної обробки складських приміщеннях, які на думку податкового органу не підтверджені документами, які б доводили об'єм наданих послуг, їх реальну економічно обґрунтовану вартість, направленість господарських операцій на отримання прибутку в цілому, співрозмірність реального і заявленого змісту господарських операцій, а також завищення валових витрат за рахунок безпідставного декларування від'ємного значення курсових різниць за 4 квартал 2011 року у розмірі 504280 грн.

На підставі акта перевірки прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення №0003722320/16082 від 01.11.2012, яким визначено податкове зобов?язання з податку на прибуток в розмірі 344074 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для вирішення справи, та надали їм правову оцінку.

Згідно пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати за наслідками реальних господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач здійснює господарську діяльність із імпорту та подальшого гуртового та роздрібного продажу фруктів та овочів зі складів у м. Львів, м. Харків, м. Сімферополь, м. Одеса, м. Київ, м. Хмельницький, м.Дніпропетровськ, для забезпечення якої ним орендувались складські приміщення у зазначених містах.

На підтвердження понесених витрат з оплати послуг оренди нежитлових приміщень у 3 кварталі 2011 року в сумі 309512 грн. та у 4 кварталі 2011 року в сумі 265512 грн., що надані ТОВ «ВІП-КОНТАКТ», ТОВ «Б-ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ФІРМА «СВК-11», позивачем надані первинні документи, зокрема, договори суборенди, акти виконаних послуг, копії банківських виписок та квитанцій до прибуткових касових ордерів, які за своїм змістом відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Крім того, для підтвердження правового статусу та наявності у контрагентів необхідних повноважень для укладення господарських договорів, зокрема договорів суборенди, позивачем надано копії витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.11.2012, якими підтверджено їх право на здійснення діяльності з надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (КВЕД -2010).

Таким чином, реальність господарських операцій щодо надання ТОВ «ВІП-КОНТАКТ», ТОВ «Б-ТРЕЙДІНГ», ТОВ «ФІРМА «СВК-11» в оренду позивачу нежитлових приміщень з метою використання ним у своїй діяльності для зберігання власної продукції знайшла своє підтвердження та відповідачем не спростована.

01.09.2011 позивачем укладено з ПП «Трасат» договір № 010911 на виконання якого останній здійснив санітарну обробку препаратом «Хлорель» складських приміщень ТОВ «Тропік», призначених для зберігання фруктів та овочів за зазначеними в ньому адресами, які відповідають адресам складських приміщень орендованих позивачем у цих містах. Загальна сума договору склала 500000 грн., які позивачем сплачено виконавцю в повному обсязі, що підтверджується листом від 17.02.2012 філії АБ «Південний» у м. Львові, банківською випискою.

За результатами виконаних робіт сторонами підписані акти приймання-передачі, окремо по кожному об'єкту.

Вартість послуг із санітарної обробки складських приміщень, що були здійснені Приватним підприємством «Трасат» позивачем включено до складу витрат підприємства. Враховуючи види економічної діяльності позивача, - оптова торгівля фруктами й овочами, роздрібна торгівля фруктами й овочами в спеціалізованих магазинах, підтримання належного санітарно-гігієнічного стану складських приміщень, у яких зберігаються продукти харчування, відповідає меті господарської діяльності.

Щодо доводів відповідача про не підтвердження використання послуг із санітарної обробки складських приміщень у власній господарській діяльності позивача, з огляду на відсутність у ПП «Трасат» ліцензії Мінздоров?я України на проведення дезінфекційних, дезинсекційних, дератизаційних робіт, то відсутність або наявність ліцензій не впливає на визначення правомірності відображення наслідків відповідних операцій у податковому обліку.

Функції контролюючих органів визначені статтею 19-1 Податкового кодексу України, згідно із підпунктом 19-1.1.1 пункту 19-1.1 якої контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Виходячи з цього, висновки щодо завідомої суперечності правочину інтересам держави та суспільства контролюючі органи можуть робити виключно в аспекті того, чи суперечить відповідний правочин фіскальним інтересам держави, забезпечення яких покладається на контролюючі органи.

В інших випадках аналіз дотримання чинного законодавства при укладенні та/або виконанні правочинів, у тому числі на предмет порушення інтересів держави, не належить до компетенції податкових органів.

Можливе недотримання вимог інших галузей законодавства при укладенні правочинів, якими опосередковані спірні господарські операції, не свідчить про спрямованість відповідних правочинів на ухилення від оподаткування.

Жодних свідчень того, що спірний договір та/або його виконання спричинило заниження чи приховування об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, судами не встановлено. Посилання контролюючого органу на можливі порушення норм інших галузей законодавства, зокрема того, що регулює діяльність санітарної обробки рпиміщень, у розглядуваній справі не впливають на правильність ведення податкового обліку, а тому не можуть свідчити про порушення інтересів держави у фіскальній сфері.

Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідних обставин у розглядуваній справі судами встановлено не було.

До складу інших операційних витрат включаються (відповідно до підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 ПК України), зокрема, витрати за операціями в іноземній валюті, втрати від курсової різниці, визначені згідно зі статтею 153 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 153.1.2, 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 ПК України витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких витрат згідно з цим розділом, а в частині раніше проведеної оплати - за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

Визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Висновки податкового органу про завищення позивачем інших операційних витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, у 4 кварталі 2011 року на суму 504280 грн., обґрунтовуються тим, що у 4 кварталі 2011 року від'ємне значення курсових різниць згідно зі ст. 153 ПК України за даними головної книги склало 307644,17 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 3 кварталу 2011 року бухгалтерський облік на підприємстві ведеться в автоматизованій програмі « 1С: Бухгалтерія», за даними якої по рахунку 945 «Втрати від операційної курсової різниці» за 4 квартал звітного періоду 2011 року, втрати позивача від операційної курсової різниці (від'ємне значення курсових різниць) складають 610647,65 грн.

Відповідно до Додатку ІВ до рядка 06.5 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2, 3, 4 квартали 2011 року, позивачем задекларовано 1273969 грн. від'ємного значення курсових різниць, в тому числі за 2 квартал 160366,75 грн., 3 квартал - 301677,75 грн., за 4 квартал - 811923,50 грн. (включаючи суму 201275,85 грн. не задекларовану в 2-му кварталі, відповідно до даних головної книги).

З огляду на встановлене, доводи податкового органу про завищення позивачем від?ємного значення курсових різниць у 4 кварталі 2011 року не знайшло свого підтвердження.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанції, повно та правильно встановивши обставини справи, дали їм належну оцінку з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування судових рішень, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.12.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239 1 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун