Ухвала

від 19.02.2015 по справі 33/210

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2015 року м. Київ К/800/32685/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Господарського суду м. Києва від 20 лютого 2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

у справі № 33/210

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрвторчормет»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Технокорн»,

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду м. Києва від 20 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, позов Публічного акціонерного товариства «Укрвторчормет» (далі - ПАТ «Укрвторчормет»; позивач) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; відповідач) задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000202601/0 від 18 березня 2005 року. Стягнуто з ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на користь ПАТ «Укрвторчормет» державне мито в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 20 лютого 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову документальну перевірку ПАТ «Укрвторчормет» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість за період з 01 березня 2004 року по 01 серпня 2004 року, за результатами якої складено акт № 17/26-062/00191483 від 16 березня 2005 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000202601/0 від 18 березня 2005 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 322 017,09 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Технокорн».

Обґрунтовуючи свою правову позицію, контролюючий орган вказував на визнання недійсним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 27 серпня 2004 року у справі № 2-5050 свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Технокорн».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За правилами пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин був факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як з'ясовано судами, на підтвердження реального характеру господарських операцій з придбання у ТОВ «Технокорн» брухту чорних та кольорових металів позивачем долучено до матеріалів справи належним чином оформлені податкові накладні, довідки, акти приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, накладні, приймально-здавальні акти, платіжні доручення.

Податковими органом, крім того, не заперечується, що понесені ПАТ «Укрвторчормет» витрати безпосередньо пов'язані з його господарською діяльністю, а розглядувані операції здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

При цьому слід враховувати, що визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію контрагента в якості платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення виданих ним за господарськими операціями податкових накладних до прийняття відповідного судового рішення.

З огляду на викладене та враховуючи те, що на момент виконання спірних поставок (березень - липень 2004 року) постачальник позивача мав статус платника податку на додану вартість, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного акту індивідуальної дії.

Більш того, судовими інстанціями встановлено, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 27 серпня 2004 року у справі № 2-5050 скасовано за нововиявленими обставинами та за результатами повторного розгляду справи рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 06 лютого 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2006 року, в задоволенні позову Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Технокорн» відмовлено.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Господарського суду м. Києва від 20 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Господарського суду м. Києва від 20 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Маринчак Н.Є.