Ухвала

від 10.03.2015 по справі 820/11167/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2015 року м. Київ К/800/22500/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2014

у справі № 820/11167/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Курганський бройлер»

до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Курганський бройлер» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0001122200 від 07.10.2013.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення, з мотивів протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Курганський бройлер» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з підприємствами - постачальниками ПП «Хімсервіс-Арго» за період з 01.06 по 31.12.2012 та ТОВ «ВАГРО ПЛЮС» за період з 01.05 по 31.05.2012, їх реальності та повноти відображення в обліку, складено акт № 179/20-01-22-47/30773272 від 13.09.2013, в якому встановлено порушення: ст. 185 , п. п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України , що спричинило завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року на суму 1 556 202 грн.

07.10.2013 Державною податковою інспекцією у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001122200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 556 202 грн.

Підставою для зменшення позивачу від'ємного значення податку на додану вартість став висновок податкового органу про неправомірне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ «ВАГРО ПЛЮС», ПП «Хімсервіс-Арго» у травні-грудні 2012 року, які, на думку податкового органу, не мали реального характеру і були нікчемними по ланцюгу постачання до вигодонабувача.

Дані висновки ґрунтуються на відомостях, викладених в довідці Західно-Донбаської ОДПІ Міндоходів у Дніпропетровській області від 31.05.2013 № 121/22/-5-32838349 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Хімсервіс-Агро» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.06.2012 по 31.12.2012» та довідці ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 17.06.2013 № 147/22/35606473 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ВАГРО ПЛЮС» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків та зборів за період з 01.05.2012 по 31.05.2012».

Матеріалами справи встановлено, що 30.05.2012 № 12-125/КБ-Ю між позивачем (покупець) та ПП «Хімсервіс-Агро» (продавець) укладено договір поставки соєвої макухи. Виконання вказаного договору підтверджується податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями.

На підставі договору № 12-1175/КБ-Ю від 15.06.2012 позивач придбав у ТОВ «ВАГРО ПЛЮС» соєву макуху.

Поставка товару здійснена на умовах DDR. Термін DDR, згідно правил ІНКОТЕРМС означає, що постачальник здійснює поставку покупцю товару без розвантаження з прибулого транспортного засобу в названому місці призначення та несе всі витрати і ризики, пов'язані з доставкою товару до складу покупця.

Факт виконання договору в судовому порядку встановлено на підставі рахунків-фактур, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Перевезення товару здійснено постачальниками до складських приміщень за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, вул. Привокзальна, 46, про що свідчать товарно-транспорті накладні.

За адресою поставки знаходяться ТОВ «Комплекс Агромарс» (філія Бориспільський комбікормовий завод), яке на підставі договору з позивачем від 01.01.2010 № 10-468/БФ-Ю (та додаткової угоди №1 про пролонгацію) виготовила з відповідної соєвої макухи комбікорм марки ПК -6-5 та ПК-6-6 .

Виготовлений комбікорм переданий позивачу шляхом перевезення транспортом ТОВ «Комплекс Агромарс» (філія Бориспільський комбікормовий завод), що підтверджується товарно-транспортними накладними.

З отриманої соєвої макухи, в подальшому було виготовлено комбікорм, який позивачем використано у власній господарській діяльності, що підтверджується звітами руху ТМЦ по складам та цехам позивача, актами списання та картками відповідних бухгалтерських рахунків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічних звірок чи перевірок даних суб'єктів господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків чи проведення перевірок по ланцюгу контрагентів.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки чи перевірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою та відсутністю в нього основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.04.2014 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний