Ухвала

від 10.03.2015 по справі 826/661/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.03.2015р. м. Київ К/800/34263/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представників сторін:

позивача - Сов'яка В.Б., Таліпова В.В.

відповідача - Перепелюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014

у справі № 826/661/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортзон»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфортзон» звернулось до суду з позовом про визнання неправомірними дій Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві при складанні акту перевірки № 1981/26-56-22-03-09/36335185 від 18.11.2013 та податкових повідомлень-рішень від 06.12.2013 № 0005132203 та № 0005142203; скасування податкових повідомлень-рішень 06.12.2013 № 0005132203 та № 0005142203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2014 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 постанову суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Комфортзон» по взаємовідносинах з ТОВ «ЛІГРАН» за січень, березень, квітень, травень, червень, грудень 2012 року; з ПП «Рембудкомплект-Плюс» за квітень, червень 2012 року; з ТОВ «Промтехгруп ЛТД» за лютий, квітень 2013 року; з ТОВ «Будбізнеспром-Т» за грудень 2012 року; з ТОВ «Супутник» за вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року; з ТОВ «Шоковіта» за вересень, жовтень, листопад, грудень 2012 року; з ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» за січень, лютий, березень, квітень, травень, липень 2012 року; з ТОВ «Єврогрупса» за січень, лютий 2012 року, складено акт № 1981/26-56-22-03-09/36335185 від 18.11.2013, в якому зафіксовані порушення: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 137.1 ст. 137, п. п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на прибуток на загальну суму 845 098 грн.; п. 22.1 ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 198.2 ст. 198, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість на загальну суму 900 299 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 06.12.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0005132203 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1 056 373 грн., 845 098 грн. основного платежу та 211 275 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005142203 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість 1 125 374 грн., в т.ч.: 900 299 грн. основного платежу та 225 075 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення апеляційного адміністративного суду фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, слід зазначити наступне.

Донараховуючи грошові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, податковий орган виходив з безтоварності господарських операцій між ТОВ «Комфортзон» та його контрагентами (ТОВ «ЛІГРАН», ПП «Рембудкомплект-Плюс», ТОВ «Промтехгруп ЛТД», ТОВ «Будбізнеспром-Т», ТОВ «Супутник», ТОВ «Шоковіта», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ТОВ «Єврогрупса»).

Матеріалами справи встановлено, що ТОВ «Комфортзон» та ТОВ «ЛІГРАН» укладено договір купівлі-продажу № 18/11 від 18.11.2011.

15.04.2012 ТОВ «Комфортзон» та ПП «Рембудкомлект-Плюс» укладено договір № 15/04, згідно якого виконавець зобов'язується надавати замовнику, а замовник зобов'язується приймати і оплачувати послуги порізки, кромкування, фрезерування та ін.

Також, між позивачем та ТОВ «Промтехгруп ЛТД» укладено договори № 04/02 від 04.02.2013 та № 04/04 від 04.04.2013 про надання послуг.

12.11.2012 між позивачем та ТОВ «Будбізнеспром-Т» укладено договір № 12/11, за умовами якого позивач зобов'язується приймати і оплачувати послуги з прокату і зберіганню меблів та супутні (в подальшому «послуга») вказані в рахунках-фактурах.

Між позивачем та ТОВ «Супутник» укладено договір купівлі-продажу № 04/09 від 04.09.2012 та договір про надання послуг № 10/09 від 10.09.2012.

Позивачем та ТОВ «Шоковіта» укладено договір № 24/09 від 24.09.2012, на підставі якого позивач зобов'язався приймати і оплачувати послуги порізки, кромкування, фрезерування, монтажу.

Між позивачем та ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» укладено договір № 0901/2 від 09.01.2012, за умовами якого позивач зобов'язався приймати і оплачувати надані послуги вказані в рахунках-фактурах, № 0901/2 від 09.01.2012, згідно якого позивач зобов'язався оплатити фурнітуру для меблів та договір № 2001/2 від 20.01.2012, згідно якого вказаний контрагент позивача зобов'язався використовуючи власні матеріали, засоби і устаткування, і в межах загальної вартості робіт, виконати ремонтні роботи на об'єкті замовника.

Також, між позивачем та ТОВ «Єврогрупса» було укладено договір № 03/30 від 31.01.2012, згідно якого вказаний контрагент зобов'язався передати у власність позивача товар.

Факт виконання умов зазначених договорів в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: рахунками-фактури, актами виконаних робіт, податковими та видатковими накладними.

В акті перевірки № 1981/26-56-22-03-09/36335185 від 18.11.2013 відповідач посилається на акти перевірок контрагентів позивача, які були скасовані за результатами розгляду судових справ.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у замовника (позивача) первинних документів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, зокрема, укладених договорів, податкових накладних, не є безумовною підставою для віднесення до валових витрат та податкового кредиту витрат на придбання послуг, оскільки податковий орган довів, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності; господарські операції з постачання товарів фактично не мали реального характеру, постачання оформлене лише документально та не спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що первинні документи, складені на виконання господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами відповідають вимогам чинного податкового законодавства та відображають операції, які були здійснені; контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком апеляційного адміністративного суду, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, що в даному випадку встановлено судом апеляційної інстанції з підтвердженням матеріалами справи.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно положень п. п. 201.1, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку встановлено матеріалами справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «ЛІГРАН», ПП «Рембудкомплект-Плюс», ТОВ «Промтехгруп ЛТД», ТОВ «Будбізнеспром-Т», ТОВ «Супутник», ТОВ «Шоковіта», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс», ТОВ «Єврогрупса», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат спірного періоду за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Враховуючи викладене, межі перегляду, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний