Постанова

від 31.03.2015 по справі 826/542/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 березня 2015 року № 826/542/15

Суддя Окружний адміністративний суд міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТ Україна" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСТ Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ІСТ Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000012203 від 05 січня 2015року.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням, вважаючи їх протиправними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем помилково за наслідками перевірки договірних відносин з контрагентом позивача виніс податкове повідомлення - рішення про визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість, чим неправомірно переклав відповідальність за утримання та внесення податку до бюджету під час виконання договорів на сторону договору, на яку такі обов'язки, а отже, і відповідальність зазначеними договорами покладені не були.

Відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Зауважив, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а надані позивачем документи не можуть вважатись належними доказами виконання договірних відносин, що мали місце між позивачем та його контрагентом.

Суд, керуючись приписами частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

У період з 01 грудня 2014 року по 05 грудня 2014 року, на підставі наказу ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №2373 від 27 листопада 2014 року, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, працівником відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ІСТ Україна» з питань документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Торгпостачбуд» (код ЄДРПОУ 38779682) їх реальності та повноти відображення і обліку за період з 01 серпня 2014 року по 31 серпня 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 12 грудня 2014 року № 6444/26-58-22-02-18/36309155 (далі по тексту - Акт перевірки).

Під час проведення контрольного заходу працівниками податкового органу встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення статті 22, 138, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6. статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 105840 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки позивачем були подані заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких листом від 19 грудня 2014 року №28748/10/26-58-22-03-10 відповідач повідомив, що висновки акту залишені без змін, а заперечення - без задоволення.

Згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки від 12 грудня 2014 року №6444/26-58-22-02-18/36309155 за порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України позивачу визначено грошове зобовязання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 105840 грн. та 26460 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями, про що відповідачем 05 січня 2015 року винесено податкове повідомлення - рішення №0000012203.

Не погоджуючись з виявленими порушеннями та нарахованим грошовим зобов'язанням, ТОВ «ІСТ Україна» звернулось з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Так, податковим кредитом у розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу пункту 201.4. статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункту 201.6. статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.7. статті 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 січня 2014 року №10, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2014 року за №185/24926, який набрав чинності 01 березня 2014 року та діяв до 01 грудня 2014 року (далі - Порядок №10), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 названого Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В силу пункту 1 Порядку №10 податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (пункту 8 Порядку №10).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

За приписами частини 3, 4 та 5 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Отже, виходячи з аналізу зазначених норм Закону, облік господарських операцій здійснюється у регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 01 квітня 2014 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Торгпостачбуд» (виконавець) було укладено договір №01044ТПБ, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з моніторингу рухомих об'єктів замовника, а замовник зобов'язується оплачувати послуги в порядку, розмірі та строки, передбачені договором.

Пунктом 2.1 договору закріплено, що виконавець надає замовнику послуги щодо моніторингу транспортних засобів (місцях стоянки та режиму руху), які здійснюють перевезення вантажу, що належить замовнику або знаходиться в його оперативному розпорядженні з урахуванням вимог законодавства України.

Розділом 4 договору визначено, що оплата замовником послуг виконавця здійснюється на підставі виставлених рахунків в національній валюті. Вартість послуг складає 2520,00 грн. з урахуванням ПДВ за моніторинг одного транспортного засобу.

На підставі зазначеного договору ТОВ «Торгпостачбуд» виставило позивачу

На підтвердження реального виконання зазначеного договору, позивач надав копії:

рахунків - фактур №153 від 01 серпня 2014 року на суму 27270,00 грн., №153 від 04 серпня 2014 року на суму 32760,00 грн., №157 від 05 серпня 2014 року на суму 37800,00 грн., №158 від 06 серпня 2014 року на суму 22680,00 грн., №161 від 07 серпня 2014 року на суму 30240,00 грн., №163 від 08 серпня 2014 року на суму 37800,00 грн., №170 від 11 серпня 2014 року на суму 17640,00 грн., №173 від 12 серпня 2014 року на суму 32760,00 грн., №174 від 138 серпня 2014 року на суму 12600,00 грн., №176 від 14 серпня 2014 року на суму 25200,00 грн., №180 від 15 серпня 2014 року на суму 42840,00 грн., №189 від 18 серпня 2014 року на суму 22680,00 грн., №192 від 19 серпня 2014 року на суму 30240,00 грн., №193 від 20 серпня 2014 року на суму 12600,00 грн., №198 від 21 серпня 2014 року на суму 50400,00 грн., №201 від 22 серпня 2014 року на суму 40320,00 грн., №206 від 26 серпня 2014 року на суму 30240,00 грн., №207 від 27 серпня 2014 року на суму 25200,00 грн., №209 від 28 серпня 2014 року на суму 32760,00 грн., №212 від 29 серпня 2014 року на суму 25200,00 грн.;

актів здачі-приймання робіт (надання послуг) на аналогічні суми;

товарно-транспортних накладних на підтвердження здійснення перевезення, моніторинг яких проводився виконавцем;

податкових накладних;

платіжних доручень на підтвердження проведення позивачем перерахування грошових коштів за надані послуги.

Додатково позивачем надано копії про надання експедиторських послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладені з ТОВ «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна» та з Підприємством з іноземними інвестиціями «Імперіал Тобако Юкрейн», перевезення вантажів яких здійснював позивач.

Однак, суд звертає увагу, що в роздруківках номерів автомобілів, які здійснювали перевезення та моніторинг яких здійснював ТОВ «Торгпостачбуд» та товарно-транспортних накладних, виписаних позивачем як вантажовідправником, доданих на підтвердження здійснення таких перевезень зазначено різні пункти призначення.

Крім того, не на всі рейси, зазначені в роздруківках, позивачем надано товарно-транспортні накладні, що позбавляє суд можливості встановити достовірність інформації, зазначеної в актах здачі - приймання робіт (надання послуг).

Додатково суд зауважує, що позивачем не надано будь-яких пояснень щодо економічної доцільності та необхідності укладення договору про надання щодо моніторингу транспортних засобів, так само як не надано пояснень у чому саме полягали такі послуги.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт здійснення господарських операцій з отримання послуг від контрагента ТОВ «Торгбудпостач», а тому віднесення сум податку на додану вартість з вартості таких послуг до податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням - рішенням.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ Україна» (код ЄДРПОУ 36309155) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 2381,40 грн. (дві тисячі триста вісімдесят одну гривню 40 коп.).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник