Ухвала

від 16.06.2016 по справі 826/542/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2016 року м. Київ К/800/24873/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІСТ Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ІСТ Україна» (далі - позивач, ТОВ «ІСТ Україна») звернулось до суду з позовом в якому просило Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ) № 0000012203 від 05.01.2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 березня 2015 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено факт здійснення господарських операцій з отримання послуг від контрагента ТОВ «Торгбудпостач», а тому віднесення сум податку на додану вартість з вартості таких послуг до податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням - рішенням.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Торгбудпостач», а доводи податкового органу про порушення контрагентом податкового законодавства жодним чином не впливають на правомірність формування позивачем податкового кредиту.

У поданій касаційній скарзі відповідач заявив вимоги про скасування рішення суду апеляційної інстанції, як такого, що постановлене із порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі, як скасованого помилково. У доводах касаційної скарги, відповідач зазначає, що позивачем порушено вимоги п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

У період з 01.12.2014 року по 05.12.2014 року, на підставі наказу ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 2373 від 27.11.2014 року, згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ІСТ Україна» з питань документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Торгпостачбуд» (код ЄДРПОУ 38779682) їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року.

За результатами перевірки складено акт № 6444/26-58-22-02-18/36309155 від 12.12.2014 року, в якому відповідачем зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст.ст. 22, 138, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 105840 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки за порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012203 від 05.01.2015 року, яким позивачу визначене грошове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 105840 грн. та 26460 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Торгбудпостач».

01.04.2014 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Торгпостачбуд» (виконавець) було укладено договір № 01044ТПБ, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з моніторингу рухомих об'єктів замовника, а замовник зобов'язується оплачувати послуги в порядку, розмірі та строки, передбачені договором.

Пунктом 22.1 Договору закріплено, що виконавець надає замовнику послуги щодо моніторингу транспортних засобів (місця стоянки та режим руху), які здійснюють перевезення вантажу, що належить замовнику або знаходиться в його оперативному розпорядженні з урахуванням вимог законодавства України.

Розділом 4 Договору визначено, що оплата замовником послуг виконавця здійснюється на підставі виставлених рахунків в національній валюті. Вартість послуг складає 2520,00 грн. з урахуванням ПДВ за моніторинг одного транспортного засобу.

На підтвердження реального виконання зазначеного договору позивач надав копії: договорів, рахунків фактур, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), товарно-транспортних накладних, податкових накладних, платіжних доручень.

Додатково позивачем надано витяги щодо здійснення ТОВ «Торгбудпостач» моніторингу перевезень, що здійснювались позивачем.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають необхідні реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Позивач здійснював оплату за отримані послуги/виконані роботи шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент ТОВ «Торгбудпостач» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Торгбудпостач».

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з «Торгбудпостач», оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача.

Крім того, суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагента позивача, якою встановлено його відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання `суб'єктами договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори, була належним чином зареєстрована.

Також, відповідачем не доведено, що укладені між позивачем і ТОВ «Торгбудпостач» договори і первинні документи до них підписані не уповноваженими на те особами.

Доводи відповідача про порушення контрагентом позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення. При цьому, не спростовано належної обачності позивача при укладанні господарських договорів та не встановлено залучення до схем з ухилення від сплати податків та його обізнаність у цьому.

Відповідачем також не доведено, що контрагенту позивача визначались суми податкових зобов'язань у зв'язку із порушенням вимог податкового законодавства по вказаним господарським операціям.

Згідно правової позиції висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі № 826/542/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко