Рішення

від 30.03.2015 по справі 909/48/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2015 р. Справа № 909/48/15

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В., при секретарі судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Тегра Групп", бульвар Кольцова, 19, м.Київ, 03194

адреса для листування: вул.Підвальна, 2а, м.Калуш, Івано-Франківська область, 77304

вул.Димитрова, 35, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50027

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Саррентотехнолоджі", вул.Короля Данила, 16В, м.Івано-Франківськ, 76000

про стягнення 1190000,00 грн.,

за зустрічним позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Саррентотехнолоджі", вул.Короля Данила, 16В, м.Івано-Франківськ, 76000

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Тегра Групп", бульвар Кольцова, 19, м.Київ, 03194, адреса для листування: вул.Підвальна, 2а, м.Калуш, Івано-Франківська область, 77304

вул.Димитрова, 35, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50027

про визнання недійсним договору купівлі-продажу устаткування №07/01 від 22.01.14

за участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився,

від відповідача: Кудиба З.І. - представник, (довіреність №1 від 15.07.14).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тегра Групп" звернулось в суд із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Саррентотехнолоджі" про стягнення 1190000,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу в частині оплати отриманого товару.

Позивач своїм конституційним правом на захист прав і охоронюваних законом інтересів не скористався, явки в судове засідання уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, ухвалами суду від 16.01.15 (вих.№371-372 від 17.01.15), від 05.02.15 (вих.№1331-333 від 06.02.15), від 24.02.15 (вих.№2074-079 від 26.02.15), від 10.03.15 (вих.№2744-749 від 11.03.15) та від 24.03.15 (вих.№3322-324 від 25.03.15), направленими відповідачу рекомендованою кореспонденцією, які вручені йому 15.02.15 та 18.03.15, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.3 ст.22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходи до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України 26.12.11. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зі змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду №3 від 23.03.12., у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови. Згідно з п.3.9.1 зазначеної постанови, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду направлялись позивачу на всі адреси зазначені в позовній заяві, а також в матеріалах справи, які повернулись на адресу господарського суду з відміткою пошти "за терміном зберігання".

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення позивача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 75 ГПК України.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позов від 04.02.15 вх.№1667/15 від 05.02.15, де зазначив, що установки з очищення та збагачення металургійного шлаку відповідачем не отримано, а документи щодо придбання вказаного обладнання є фіктивними та виготовленими виключно з метою створення заборгованості ТзОВ "Саррентотехнолоджі" для рейдерського захоплення і заволодіння його майном. З даного приводу директор товариства вже звернувся із заявою про порушення кримінального провадження стосовно дій Луців Н.Д., Надточія В.В., Гунька О.Ю. за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 ст.190, ст.366, ч.3 ст.364 Кримінального Кодексу України. Також вказує, що для унеможливлення встановлення факту передачі установки до документів на придбання установки умисно внесені положення щодо фіктивної передачі майна на території окупованої АР Крим.

На день винесення судом рішення, заяв та клопотань від позивача не надходило.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір №07/01 від 22.01.14 купівлі-продажу устаткування, відповідно до якого продавець зобов"язався в порядку, в строки та на умовах, визначених договором передати у власність покупця товар, який був у використанні, зазначений у п.1.2 цього договору, а покупець прийняти та оплатити його вартість (п.1.1. договору).

Відповідно до п.1.2 даного договору, продавець зобов"язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити вартість обладнання : установки з очищення та збагачення металургійного шлаку вартістю 1190000,00 грн., в т.ч. ПДВ -198333,33 грн.

Пунктом п.1.5 договору продавець гарантує, що є власником товару, який поставляє за даним договором. Товар у будь-який спосіб не відчужений, не закладений, не перебуває під арештом, прав щодо нього в третіх осіб немає.

Пунктом 2.2. спірного договору сторони погодили, що при передачі товару продавець зобов"язаний одночасно з товаром передати покупцеві та скласти відповідні документи, зокрема, технічну документацію на товар та, у разі наявності , документи, які підтверджують якість товару відповідно до діючого законодавства України.

Згідно розділу 3 даного договору "Ціна (вартість) товару та умови оплати товару", оплата вартості товару здійснюється покупцем в національній валюті України безготівково шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця. Оплата вартості товару здійснюється покупцем на умовах післяоплати 100% вартості товару протягом 3(трьох) банківських днів з моменту підписання обома сторонами акта прийому- передачі, але не пізніше 01.03.14.

Пунктом 8.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з дати його укладення (підписання) сторонами і діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов"язань за цим договором.

Спір у справі виник у зв'язку із невиконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов'язання по оплаті отриманого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 1190000,00 грн.

Договір за своєю природою є договором купівлі- продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як стверджує позивач у позовній заяві, на виконання умов вищезазначеного договору, ним передано відповідачу установку з очищення та збагачення металургійного шлаку, що підтверджується рахунком фактурою №СФ-0003.2 від 27.01.14, видатковою накладною №РН-0005.1 від 27.01.14 та актом приймання-передачі устаткування №1 від 27.01.14, копії яких долучено до матеріалів справи, однак суд не може розцінити ці документи як належні та допустимі докази, оскільки вони не завірені у встановленому порядку, а оригінали на вимогу суду позивачем протягом розгляду справи не подано.

Для встановлення наявності права власності на спірне обладнання, факту передачі устаткування та прийняття його відповідачем згідно акта приймання-передачі устаткування №1 від 27.01.14, суд в порядку ст.38 ГПК України витребовував від позивача та податкових органів: документи, що підтверджують право власності ТзОВ "Тегра Групп" на установку з очищення металургійного шлаку; товаро-транспортні документи (договір, замовлення, заявка, товаро-транспортна накладна), на підставі яких ТзОВ "Тегра Групп" здійснило перевезення установки з очищення металургійного шлаку від продавця до місця передачі ТзОВ "Саррентотехнолоджі" (АРК, м. Джанкой, пром. майданчик), податкову накладну по договору купівлі-продажу устаткування №07/01 від 22.01.14.

Позивачем не долучено жодних документів, які б підтвердили право власності ТзОВ "Тегра Групп" на установку з очищення та збагачення металургійного шлаку та супровідні документи на товар для здійснення перевезення даного обладнання. Жодних письмових пояснень щодо наявності чи відсутності вищевказаних документів не надано. Також, інформації від податкового органу судом не отримано.

Здійснюючи господарську діяльність суб"єкти господарювання керуються, зокрема Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ст. 1 якого, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Статтею 11 даного закону встановлено, що фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Згідно ст. 14 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України. Підприємства (крім бюджетних установ) зобов'язані подавати (надсилати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, фінансову звітність про господарську діяльність у складі балансу і звіту про річні фінансові результати.

В заперечення факту отримання товару від позивача відповідачем подано фінансові звіти за 2014 рік, з яких не вбачається збільшення основних засобів за рахунок придбання обладнання. Крім того, згідно балансу товариства за 2013 рік відсутні грошові кошти для здійснення операції купівлі-продажу на суму 1190000,00 грн., також згідно балансу товариства за 2013 - 2014 роки та реєстру кредиторів, кредиторська заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю "Саррентотехнолоджі" перед позивачем не рахується.

Виходячи із системного аналізу норм цивільного законодавства суд не може прийти до висновку, що мав місце факт передачі майна від продавця до покупця.

Крім того, відповідачем повідомлено суд про звернення у правоохоронні органи з заявою про виявлення факту вчинення кримінального правопорушення керівником товариства з обмеженою відповідальністю "Саррентотехнолоджі" Луців Н.Д. при укладенні договору купівлі-продажу установки з очищення та збагачення металургійного шлаку, що підтверджується витягом з Реєстру кримінального провадження №12014090010003013 та повідомленням про початок досудового розслідування від 25.09.14.

Приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Отже, предметом доказування є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду. Позивачем не подано жодних документальних доказів, які б підтвердили факт отримання відповідачем товару.

Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними є докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

За таких обставин, позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту передачі устаткування, а тому у суду відсутні підстави для задоволення позову.

05.02.15 до суду надійшла зустрічна позовна заява (вх.№1275/15 від 05.02.15) товариства з обмеженою відповідальністю "Саррентотехнолоджі" до товариства з обмеженою відповідальністю "Тегра Групп" про визнання договору купівлі-продажу устаткування №07/01 від 22.01.14 недійсним, яка відповідно до ст.60 ГПК України ухвалою господарського суду від 05.02.15 прийнята для спільного розгляду з первісним позовом.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір від імені покупця підписаний Луців Н.Д., яка на момент його укладення не володіла достатнім обсягом дієздатності, а тому даний договір є недійсним. Зазначає, що відповідно до другого речення частини 1 та підпункту "е" пункту 11.6. статуту товариства в редакції затвердженій загальними зборами учасників ТзОВ "Саррентотехнолоджі" 12.10.12, до компетенції загальних зборів товариства відноситься погодження операцій щодо розпорядження (в тому числі продаж, обмін, передача в заставу, оренду тощо) рухомим та нерухомим майном товариства, придбання майна, оформлення кредитних договорів та інших правочинів, пов"язаних з господарською діяльністю товариства. Відповідно до п.п.12.1. та 12.2 статуту товариства, в товаристві створюється одноособовий виконавчий орган в особі генерального директора, який вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства. Рішення про придбання ТзОВ "Саррентотехнолоджі" установки з очищення та збагачення металургійного шлаку загальними зборами товариства не виносились, жодного іншого рішення щодо погодження придбання обладнання не приймалось.

Представник відповідача в судовому засіданні зустрічні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Позивач заперечень проти зустрічних позовних вимог не подав.

Розглянувши матеріали зустрічної позовної заяви, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються зустрічні позовні вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд не вбачає підстав для його задоволення.

22.01.14 між ТзОВ "Тегра Групп" як покупцем та ТзОВ "Саррентотехнолоджі" як продавцем укладено договір купівлі-продажу устаткування №07/01.

Як вбачається із тексту договору він підписаний із боку продавця - директором Надточієм В.В., який діє на підставі статуту, підпис якого скріплений печаткою ТзОВ "Тегра Групп" та з боку покупця - генеральним директором Луців Н.Д., яка діє на підставі статуту, підпис якої також скріплено печаткою ТзОВ "Саррентотехнолоджі".

Із матеріалів справи, вбачається, що Специфікація №1 від 22.01.14 та Акт приймання - передачі устаткування №1 від 27.01.14 від імені відповідача також підписані Луців Н.Д. та скріплені печаткою товариства.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 зазначеного вище кодексу встановлює, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. В частині 2 цієї норми передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.

Згідно статті 6 даного кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст.626, ст. 627, п.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Правовідносини, що виникають між юридичною особою та її органом, є представництвом, яке частиною 1 ст. 237 Цивільного кодексу України визначено як обов"язок або право однієї сторони вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

В силу статті 207 (ч. 2 п.2) Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями частин 1, 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст.97 ЦК України). Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (ч.1 ст.99 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.143 ЦК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який має містити відомості про склад та компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень.

Частиною 2 статті 62 Закону України "Про господарські товариства" встановлено, що у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Зі змісту статуту відповідача (п.12.1, п.12.2. ), в редакції на час укладення спірного договору, вбачається, що виконавчим органом товариства є Генеральний директор, який вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства.

Відповідно до п.11.7 статуту до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належить: а) визначення основних напрямків діяльності Товариства і затвердження його планів і звітів про їх виконання; б) внесення змін та доповнень до Статуту Товариства, зміна розміру його Статутного капіталу; в) створення, обрання (призначення) та відкликання членів виконавчого органу і Ревізійної комісії; г) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення доважень відповідних контролюючих органів; д) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподілу прибутку та збитків товариства, його дочірніх підприємств, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії; ї) прийняття рішення про припинення діяльності Товариства шляхом ліквідації, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу; к) встановлення розміру, форми і порядку внесення Учасниками додаткових внесків; л) вирішення питання про придбання Товариством частки учасника; м) прийняття та виключення учасника з Товариства.

З врахуванням наведеного, судом встановлено, що договір купівлі-продажу устаткування №07/01 від 22.01.14 підписаний уповноваженою особою зі сторони відповідача - генеральним директором Луців Н.Д. в межах своїх повноважень, визначених статутом товариства. Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.01.14, день укладення договору, керівником ТзОВ "Саррентотехнолоджі" була Луців Н.Д. Суду не подано інших доказів щодо повноважень генерального директора Луців Н.Д.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона у справі повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подають сторонами в письмовій формі.

Всупереч вищезазначеної норми позивачем не доведено факту підписання спірного договору не уповноваженою особою.

За таких обставин підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним згідно ч.2 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України відсутні, а тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

З огляду на викладене, господарський суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні як первісного так і зустрічного позовів.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати залишити за сторонами.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України "Про господарські товариства", керуючись ст.ст.11, 15, 16, 92, 97, 99, 143, 203, 207, 215,237, 626, 629, 655, 662, Цивільного кодексу України, ст.173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 22, 32, 33, 34, 38, ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Тегра Групп"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Саррентотехнолоджі" про стягнення

1190000,00 грн. відмовити.

В задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю "Саррентотехнолоджі" до товариства з обмеженою відповідальністю "Тегра Групп" про визнання недійсним договору купівлі-продажу устаткування №07/01 від 22.01.14 відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.04.15

Суддя Максимів Т. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"