Постанова

від 26.03.2015 по справі 910/22285/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2015 р. справа№ 910/22285/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю

представників: позивача - Капран Р.В.

відповідача-1 - Денисенко В.М., Вітович О.Я.

відповідача-2 - не з'явився

відповідача-3 - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет»

на рішення Господарського суду м. Києва від 12.11.2014 р.

у справі № 910/22285/14 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Снек Експорт»

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет»

2. Приватного підприємства «Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту»

3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про стягнення 4 154 260,47 грн

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Снек Експорт» (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (далі - відповідач-1), Приватного підприємства «Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту» (далі - відпвідач-2) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - відповідач-3) про стягнення з відповідача 1 2 109 726,31 грн основної заборгованості, 187 136,84 грн інфляційних втрат, 27 970,33 грн 3% річних; з відповідача-2 частину заборгованості за поставлений газ у розмірі 2 000,00 грн; з відповідача-3 частину заборгованості за поставлений газ у розмірі 1 000,00 грн.

В процесі розгляду справи позивач звернувся із заявою про збільшення розміру позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача-1 3 630 084,44 грн основної заборгованості, 460 939,12 грн інфляційних втрат, 60 236,91 грн 3% річних; стягнути з відповідача-2 частину заборгованості у розмірі 2 000,00 грн; стягнути з відповідача-3 частину заборгованості у розмірі 1 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 12.11.2014 р. у справі № 910/22285/14 позов задоволено частково; провадження щодо стягнення з відповідача-2 заборгованості у розмірі 1 300,00 грн припинено; провадження щодо стягнення з відповідача-3 заборгованості за у розмірі 450,00 грн припинено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» 3 630 084,44 грн основної заборгованості, 460 939,12 грн інфляційних втрат, 60 236,91 грн 3% річних; стягнуто з Приватного підприємства «Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту» 700,00 грн забогованості; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 550,00 грн заборгованості.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 12.11.2014 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення про повну відмову у позовних вимогах до відповідача-1.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач-1 зазначає, що копії накладних, які є предметом заявленого позову, не відповідають обов'язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», зокрема, порушено вимоги обов'язковості реквізитів первинних документів стосовно дати складання видаткових накладних, не відображено зміст господарської операції, не вказані посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» прийнято до провадження у складі колегії суддів: Дикунська С.Я. (головуюча суддя), Алданова С.О., Коршун Н.М., а розгляд справи призначено на 23.12.2014 р.

08.12.2014 р. через відділ документального забезпечення від відповідача-1 надійшло клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.10.2014 р. у справі № 910/22285/14. На думку скаржника, законні та обґрунтовані підстави для застосування заходів забезпечення позову у справі були відсутні, а вжиті заходи є незаконними.

15.12.2014 р. через відділ документального забезпечення від відповідача-1 надійшло клопотання про призначення комплексної судової економічної експертизи.

22.12.2014 р. через відділ документального забезпечення від відповідача-1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/22285/14 до вирішення пов'язаної з нею справи № 904/8859/14 про визнання договору поставки № 35815 від 01.01.2014 р. недійсним.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 р. розгляд справи відкладено на 27.01.2015 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2015 р. розгляд справи відкладено на 09.02.2015 р.

В подальшому, в судових засіданнях неодноразово оголошувалися перерви.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09-52/241/15 від 27.02.2015 р. у зв`язку з перебуванням головуючої судді Дикунської С.Я. у відпустці призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/22285/14, за результатами якого її передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя), Андрієнко В.В., Шапран В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі та призначено до розгляду на 12.03.2015 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2015 р. розгляд справи було відкладено до 26.03.2015 р.

Розглянувши в судовому засіданні 26.03.2014 р., клопотання відповідача-1 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.10.2014 р. у справі № 910/22285/14, судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для його задоволення відсутні, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, заходи до забезпечення позову є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної особи та застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Як передбачено п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Вживаючи ухвалою від 17.10.2014 р. у справі № 910/22285/14 заходи забезпечення позову, суд виходив з того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, враховуючи наявність значної заборгованості перед кредиторами згідно інших судових рішень.

Враховуючи те, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення (п. 10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»).

Таким чином, на заявників покладений обов'язок довести зміну обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або наявність перешкод належному виконанню судового рішення внаслідок продовження дії заходів забезпечення позову, або наявність обставин, що свідчать про відсутність потреби у забезпеченні позову.

Всупереч обов'язку доказування, передбаченого статтею 33 ГПК України, відповідачем-1 не надано належних доказів на підтвердження зміни обставин, що зумовили застосування заходи забезпечення позову, або відсутності потреби у вжитті таких заходів. Також, відповідачем-1 не надано доказів, що вжиті заходи забезпечення позову перешкоджають належному виконанню судового рішення.

Також, розглянувши в судовому засіданні 26.03.2015 р. клопотання відповідача-1 про призначення комплексної судової економічної експертизи, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.

Вказане клопотання мотивоване тим, що для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, на думку відповідач-1, необхідно проаналізувати не лише документи, надані позивачем, а взагалі весь комплекс взаємовідносин сторін, щоб встановити баланс розрахунків не лише у даній конкретній справі і не лише за одним договором поставки, а в цілому. На думку скаржника, такі питання потребують експертного роз'яснення фахівцями, які мають спеціальні знання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас, і згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Згідно з п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 р. судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Таким чином, з урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявленого клопотання про призначення комплексної судової економічної експертизи, враховуючи, що наявні матеріали справи не потребують спеціальних знань для повного, об'єктивного розгляду справи, а питання, надані для експертизи відповідачем-1, входять до компетенції суду.

Також, розглянувши у судовому засіданні 26.03.2015 р. клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Колегія суддів зазначає, що обставини даної справи, які входять до предмету доказування, суд може встановити самостійно в межах розгляду даної справи, оскільки суд в даній ситуації жодним чином не обмежений ні своєю юрисдикцією, ні предметом позову щодо збирання та оцінки доказів.

В засідання суду, призначене на 26.03.2015 р., представники відповідача-2 та відповідача-3 повторно не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.01.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Снек Експорт» (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 35815 (далі -договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язався в порядку і в строки, встановлені договором, передати товар у власність покупця у відповідній кількості, відповідної якості і по узгодженій ціні, а останній - прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених в цьому договорі.

Згідно з п. 2.1 договору товар постачається партіями. Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару на умовах DDP Інкотермс в редакції 2010 р. Кількість, асортимент, ціна за одиницю поставленого товару вказується у видатковій накладній, складеної на підставі електронної заявки покупця.

Як передбачено п. 2.9 договору, право власності на товар та ризик його загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару на рампі складу покупця і підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін. Дата отримання товару покупцем вказується у видатковій накладній, про що покупець ставить відповідну відмітку.

У відповідності до п. 2.10 договору поставка вважається завершеною з моменту передачі партії товару покупцю у власність, що підтверджує видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін і необхідними супровідними документами, передбаченими діючим законодавством України.

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 12 місяців (п. 10.1 договору).

Обгрунтовауючи свої вимоги, позивач зазначає, що в період з 02.01.2014 р. по 05.02.2014 р. ним було здійснено поставку та передачу у власність відповідача-1 товар на загальну суму 3 633 084,44 грн, а покупцем було прийнято його, що підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, термін оплати за останньою накладною від 05.02.2014 р., з урахуванням встановленої відстрочки оплати (90 календарних днів), настав 06.05.2014 р., тому станом на 11.11.2014 р. прострочена заборгованість відповідача-1 перед позивачем складає 3 633 084,44 грн.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Як передбачено ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивачем було виконано свої зобов'язання за договором поставки у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними, зокрема: від 02.01.2014 р. (6 шт.), від 03.01.2014 р. (6 шт.), від 04.01.2014 р. (2 шт.), від 05.01.2014 р. (2 шт.), від 06.01.2014 р. (2 шт.), від 08.01.2014 р. (8 шт.), від 09.01.2014 р. (2 шт.), від 10.01.2014 р. (6 шт.), від 11.01.2014 р. (2 шт.), від 13.01.2014 р. (6 шт.), від 14.01.2014 р. (4 шт.), від 15.01.2014 р. (9 шт.), від 16.01.2014 р. (2 шт.), від 17.01.2014 р. (6 шт.), від 18.01.2014 р. (3 шт.), від 19.01.2014 р. (3 шт.), від 20.01.2014 р. (7 шт.), від 21.01.2014 р. (4 шт.), від 22.01.2014 р. (9 шт.), від 23.01.2014 р. (4 шт.), від 24.01.2014 р. (1 шт.), від 25.01.2014 р. (1 шт.), від 26.01.2014 р. (1 шт.), від 27.01.2014 р. (8 шт.), від 28.01.2014 р. (3 шт.), від 29.01.2014 р. (5 шт.), від 31.01.2014 р. (6 шт.), від 30.01.2014 р. (2 шт.), від 03.02.2014 р. (3 шт.), від 01.02.2014 р. (2 шт.), від 02.02.2014 р. (2 шт.) від 04.02.2014 р. (4 шт.), від 05.02.2014 р. (2 шт.) на загальну суму 3 633 084,44 грн.

Вказані видаткові накладні були підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені їх печатками.

Відповідач-1 не здійснив оплату за поставлений товар за період з 02.01.2014 по 05.02.2014 згідно наведених видаткових накладних, доказів протилежного останній суду не надав.

Стосовно доводів скаржника про те, що копії накладних, які є предметом заявленого позову, не відповідають обов'язковим вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», колегія зазначає наступне.

Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» видаткова накладна, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як передбачено п. п. 2.4, 2.5 Положення «Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 09.04.2013 у справі №5023/5085/12.

Встановлено, що видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження поставленого товару, є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідають вимогам Положення «Про затвердження положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку відповідача-1 для здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, позивач надав суду податкові накладні, в яких зафіксовано операцію з продажу товару за січень та лютий 2014 року відповідачу-1 за договором № 35815 від 01.01.2014 р.

Згідно з п. 3.1 договору покупець після прийняття товару і необхідних документів зобов'язаний здійснити оплату за товар шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 90 календарних днів з дня поставки.

Враховуючи наведені положення укладеного договору, за накладними від 02.01.2014 р. останнім днем оплати за поставлений товар є 02.04.2014 р., а також враховуючи, що остання поставка відбулась 05.02.2014 р., тому 90-й день припадає на 06.05.2014 р.

Таким чином, строк оплати за всіма видатковими накладними за період з 02.02.2014 р. по 05.02.2014 р. є таким, що настав.

Оскільки позивач виконав свої зобов'язання за договором поставки товару у повному обсязі, а відповідач-1 не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати товару, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у сумі 3 630 084,44 грн за договором № 35815 від 01.01.2014., що не спростовано належними та допустимими доказами.

Разом з тим, 15.01.2014 р. між ТОВ «Снек Експорт» (далі - кредитор) та ПП «Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту» (далі - поручитель-1) було укладено договір поруки (далі -договір поруки-1).

Відповідно до умов вказаного договору поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором на суму не більше ніж 2 000,00 грн за виконання ТОВ «АТБ-маркет» своїх зобов'язань за договором № 35815 від 01.01.2014 р. зі змінами та доповненнями.

Згідно з п. 4.2 договору поруки-1 строк його дії до 31.12.2015 р.

Приватне підприємство «Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту» частково сплатило заборгованість за поставлений товар, що підтверджується платіжним дорученням № 10 від 31.10.2014 р. на суму 1 300,00 грн.

Також, 15.01.2014 р. між ТОВ «Снек Експорт» (далі - кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (далі - поручитель-2) було укладено договір поруки (далі - договір поруки-2).

Відповідно до умов вказаного договору поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором на суму не більше ніж 1 000,00 грн за виконання ТОВ «АТБ-маркет» своїх зобов'язань за договором № 35815 від 01.01.2014 р. зі змінами та доповненнями.

Згідно з п. 4.2 договору поруки-2 строк його дії до 31.12.2015 р.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 також частково сплатила заборгованість за поставлений товар, що підтверджується квитанцією № 112185924 від 31.10.2014 р. на суму 450,00 грн.

Враховуючи те, що відповідачем-2 у розмірі 1 300,00 грн та відповідачем-3 у розмірі 450,00 грн було здійснено часткову сплату заборгованості після порушення провадження у справі, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що в порядку п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження в цій частині підлягає припиненню.

Як передбачено ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, враховуючи часткову оплату заборгованості відповідачем-2 та відповідачем-3, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача в частині стягнення з Приватного підприємства «Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту» заборгованості у сумі 700,00 грн та з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 заборгованості у сумі 550,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача-1 за період з 03.04.2014 р. по 11.11.2014 р. інфляційні втрати у сумі 460 939,12 грн та 3 % річних у сумі 60 236,91 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат у сумі 460 939,12 грн та 3 % річних у сумі 60 236,91 грн за період з 03.04.2014 р. по 11.11.2014 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, їх розмір перевірений судом, є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 12.11.2014 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 12.11.2014 р. у справі № 910/22285/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/22285/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран