Постанова

від 09.06.2015 по справі 910/22285/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року Справа № 910/22285/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е., суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л., за участю представників: позивача -Капран Р.В., відповідача-1 відповідача-2 відповідача-3 -Галкіна І.В., -не з'явились, -не з'явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "АТБ-маркет" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 у справі№910/22285/14 за позовомТОВ "Снек Експорт" до 1.ТОВ "АТБ-маркет", 2.ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту", 3.фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про стягнення 3633084,44 грн. заборгованості за поставлений товар, 460939,12 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 60236,91 грн. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 12.11.2014 (суддя Літвінова М.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 (судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.), з урахуванням заяви позивача від 12.11.2014 про збільшення розміру позовних вимог, позов задоволено частково - на підставі ст.193 ГК України та ст.ст.526,530,554,610,612,625 ЦК України стягнуто з ТОВ "АТБ-маркет" на користь ТОВ "Снек Експорт" 3630084,44 грн. заборгованості за поставлений товар, 460939,12 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 60236,91 грн. Стягнуто з ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" (поручителя) на користь ТОВ "Снек Експорт" 700 грн. заборгованості за поставлений товар. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (поручителя) на користь ТОВ "Снек Експорт" 550 грн. заборгованості за поставлений товар. В решті позовних вимог до відповідача-2 та відповідача-3 провадження у справі припинено на підставі п.1 1 ч.1 ст.80 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині позову.

ТОВ "АТБ-маркет" у поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати повністю, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.692 ЦК України, ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.п.2,4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., та ст.ст.4,22,32,33,34,43,105 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що надані позивачем 44 видаткові накладні на загальну суму 1099650 грн., які складені в період з 2 по 14 січня 2014 року, містять посилання на зовсім інший договір поставки (від 01.01.2013 №35815), стягнення заборгованості за яким може бути предметом розгляду іншого спору. При цьому, вказані видаткові накладні не відносяться до даної справи, предметом позову в якій є стягнення заборгованості за договором від 01.01.2014 №35815. На думку заявника, суди також помилково взяли до уваги долучені позивачем копії видаткових накладних, понад 50% яких не містять певних реквізитів первинних документів, а тому не є належними доказами, які б підтверджували факт поставки та отримання товару відповідачем-1.

Крім того, скаржником заявлено клопотання про повернення йому з державного бюджету надмірної суми судового збору, як помилково сплаченої в подвійному розмірі згідно платіжних доручень від 19.12.2014 №207067 та від 30.03.2015 №46469.

ТОВ "Снек Експорт" у відзиві на касаційну скаргу просить рішення та постанову залишити без змін з мотивів, наведених у відзиві.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників позивача та відповідача-1, дійшла висновку, що клопотання про повернення судового збору підлягає відхиленню, касаційна скарга - залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив того, що:

01.01.2014 р. між ТОВ "АТБ-маркет" (далі - покупець) та ТОВ "Снек Експорт" (далі - постачальник) було укладено договір поставки №35815 (далі - договір).

Згідно з п.п.1.1,2.1 договору постачальник зобов'язався в порядку і в строки, встановлені договором, передати товар у власність покупця у відповідній кількості, відповідної якості і по узгодженій ціні, а останній - прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених в цьому договорі. Товар постачається партіями. Постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару на умовах DDP Інкотермс в редакції 2010р. Кількість, асортимент, ціна за одиницю поставленого товару вказується у видатковій накладній, складеної на підставі електронної заявки покупця.

Як передбачено п.2.9 договору, право власності на товар та ризик його загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару на рампі складу покупця і підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін. Дата отримання товару покупцем вказується у видатковій накладній, про що покупець ставить відповідну відмітку.

У відповідності до п.2.10 договору поставка вважається завершеною з моменту передачі партії товару покупцю у власність, що підтверджує видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін і необхідними супровідними документами, передбаченими діючим законодавством України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що в період з 02.01.2014р. по 05.02.2014р. ним було здійснено поставку та передачу у власність відповідача-1 товару на загальну суму 3633084,44 грн., а покупцем було прийнято його, що підтверджується видатковими накладними, наявними в матеріалах справи.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, термін оплати за останньою накладною від 05.02.2014р., з урахуванням встановленої відстрочки оплати (90 календарних днів), настав 06.05.2014р., тому станом на 11.11.2014р. прострочена заборгованість відповідача-1 перед позивачем складає 3633084,44 грн.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивачем виконано свої зобов'язання за договором поставки у повному обсязі, що підтверджується видатковими накладними, зокрема: від 02.01.2014р. (6 шт.), від 03.01.2014р. (6 шт.), від 04.01.2014р. (2 шт.), від 05.01.2014р. (2 шт.), від 06.01.2014р. (2 шт.), від 08.01.2014р. (8 шт.), від 09.01.2014р. (2 шт.), від 10.01.2014р. (6 шт.), від 11.01.2014р. (2 шт.), від 13.01.2014р. (6 шт.), від 14.01.2014р. (4 шт.), від 15.01.2014р. (9 шт.), від 16.01.2014р. (2 шт.), від 17.01.2014р. (6 шт.), від 18.01.2014р. (3 шт.), від 19.01.2014р. (3 шт.), від 20.01.2014р. (7 шт.), від 21.01.2014р. (4 шт.), від 22.01.2014р. (9 шт.), від 23.01.2014р. (4 шт.), від 24.01.2014р. (1 шт.), від 25.01.2014р. (1 шт.), від 26.01.2014р. (1 шт.), від 27.01.2014р. (8 шт.), від 28.01.2014р. (3 шт.), від 29.01.2014р. (5 шт.), від 31.01.2014р. (6 шт.), від 30.01.2014р. (2 шт.), від 03.02.2014р. (3 шт.), від 01.02.2014р. (2 шт.), від 02.02.2014р. (2 шт.) від 04.02.2014р. (4 шт.), від 05.02.2014р. (2 шт.) на загальну суму 3633084,44 грн.

Вказані видаткові накладні були підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені їх печатками.

Відповідач-1 не здійснив оплату за товар, поставлений в період з 02.01.2014р. по 05.02.2014р. згідно наведених видаткових накладних, доказів протилежного до суду не надав.

Відхиляючи доводи відповідача-1 щодо невідповідності вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" копії накладних, наданих в обґрунтування заявленого позову, апеляційна інстанція зазначила наступне.

У відповідності до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як передбачено п.п.2.4,2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, судом враховано, що вимоги наведених норм чинного законодавства щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами встановлено, що надані позивачем видаткові накладні на підтвердження поставленого товару є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов'язку відповідача-1 для здійснення розрахунків за отриманий товар.

Крім того, позивач надав суду податкові накладні, в яких зафіксовано операції з продажу товару за січень-лютий 2014р. відповідачу-1 за договором №35815 від 01.01.2014.

Згідно з п.3.1 договору покупець після прийняття товару і необхідних документів зобов'язаний здійснити оплату за товар шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника протягом 90 календарних днів з дня поставки.

Враховуючи наведені положення укладеного договору, за накладними від 02.01.2014 останнім днем оплати за поставлений товар є 02.04.2014р., а також враховуючи, що остання поставка відбулась 05.02.2014р., тому 90-й день припадає на 06.05.2014р.

Таким чином, строк оплати за всіма видатковими накладними за період з 02.02.2014р. по 05.02.2014р. є таким, що настав.

Оскільки позивач виконав свої зобов'язання за договором поставки товару у повному обсязі, а відповідач-1 не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати товару, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у сумі 3630084,44 грн. за договором №35815 від 01.01.2014, що не спростовано належними та допустимими доказами.

Разом з тим, 15.01.2014р. між ТОВ "Снек Експорт" (далі - кредитор) та ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" (далі - поручитель-1) було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель-1 зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором на суму не більше ніж 2000 грн. за виконання ТОВ "АТБ-маркет" своїх зобов'язань за договором №35815 від 01.01.2014р. зі змінами та доповненнями. Строк його дії визначено до 31.12.2015р.

ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" частково сплатило заборгованість за поставлений товар, що підтверджується платіжним дорученням №10 від 31.10.2014 на суму 1300 грн.

Також 15.01.2014р. між ТОВ "Снек Експорт" (далі - кредитор) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (далі - поручитель-2) було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель-2 зобов'язався солідарно відповідати перед кредитором на суму не більше ніж 1000 грн. за виконання ТОВ "АТБ-маркет" своїх зобов'язань за договором №35815 від 01.01.2014р. зі змінами та доповненнями. строк його дії визначено до 31.12.2015р.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 частково сплатила заборгованість за поставлений товар, що підтверджується квитанцією №112185924 від 31.10.2014 на суму 450 грн.

Враховуючи те, що відповідачем-2 у розмірі 1300,00 грн. та відповідачем-3 у розмірі 450 грн. було здійснено часткову сплату заборгованості після порушення провадження у справі, апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого суду про те, що в порядку п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України провадження в цій частині підлягає припиненню.

Згідно зі ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, враховуючи часткову оплату заборгованості відповідачем-2 та відповідачем-3, апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача в частині стягнення з ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" заборгованості у сумі 700 грн. та з фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 заборгованості у сумі 550 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат у сумі 460939,12 грн. та 3% річних у сумі 60236,91 грн., нарахованих за період з 03.04.2014р. по 11.11.2014р., є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки їх розмір перевірений судом, є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі .

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази , мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки умов договору №35815 від 01.01.2014, 132 видаткових накладних (а.с.26-157 том 1), податкових накладних та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано факт виникнення у нього 3630084,44 грн. заборгованості за товар, поставлений позивачем за договором поставки від 01.01.2014 №35815, та відсутність її погашення станом на 11.11.2014р. При цьому, заперечення заявника зводяться виключно до посилань на оцінку судом неналежних доказів (видаткові накладні), однак, згідно імперативних вимог ч.2 ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З цих же підстав відхиляються доводи скаржника щодо недостовірності відомостей, вміщених у вищезгаданих видаткових накладних, через відсутність в них певних реквізитів. Тим більше, що судом апеляційної інстанції, з посиланням на наявні у справі податкові накладні, в яких зафіксовано операції з продажу товару за січень-лютий 2014р. відповідачу-1 за договором №35815 від 01.01.2014, достеменно встановлено відображення в податковому обліку сторін господарських операцій з поставки товару за цим договором.

Водночас, не заслуговують на увагу посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на недоведеність фактичних обставин поставки позивачем та отримання товару відповідачем, оскільки згідно імперативних приписів ч.2 ст.111 ГПК України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справи.

Інші наявні заперечення заявника зводяться передусім до посилань на те, що 44 видаткові накладні із 132 долучених до позовної заяви не мають жодного відношення до договору поставки №35815 від 01.01.2014р., який є підставою позову (а.с.138 том 3), а тому вимога про стягнення 1099650 грн. основного боргу за іншим договором, а саме за договором поставки №35815 від 01.01.2013р., нібито може бути предметом іншого спору в разі подання постачальником відповідного позову.

Відхиляючи зазначені заперечення відповідача-1, колегія враховує наступне.

Згідно з п.10.2 договору поставки №35815 від 01.01.2014р. сторони погодили, що з моменту підписання даного договору всі угоди та листування, що передували укладенню цього договору, втрачають юридичну силу. У випадку існування між сторонами іншого договору з таким самим предметом, як і в даному договорі, зазначений інший договір втрачає юридичну силу, тобто вважається розірваним з моменту підписання даного договору.

В свою чергу, з матеріалів справи не вбачається та відповідачем-1 не доведено як укладення з 01.01.2014р. інших договорів поставки аналогічного товару в період дії договору №35815 від 01.01.2014р., так і вчинення позивачем поставок в період з 2 по 13 січня 2014 року за іншим чинним договором.

За таких обставин, колегія суддів приймає до уваги викладені у відзиві на касаційну скаргу твердження позивача про те, що у зв'язку зі втратою з 01.01.2014р. чинності та розірванням договору №35815 від 01.01.2013, всі поставки товару за видатковими накладними, виписаними після 01.01.2014р., могли та фактично були здійснені виключно за договором №35815 від 01.01.2014.

Касаційна інстанція також враховує те, що матеріали справи не містять та скаржник не надав жодних доказів щодо позадоговірного характеру поставок, вчинених за 44 видатковими накладними (а.с.26-69 том 1).

Відтак, розглядаючи збільшені позовні вимоги, суд першої інстанції не порушував норм процесуального права та не виходив за межі заявлених предмета і підстави позову.

Як роз'яснено в абзаці 1 п.1.12 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з огляду на вимоги ч.1 ст.47 і ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Що стосується позовних вимог про стягнення 460939,12 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 60236,91 грн., нарахованих на суму основного боргу (3630084,44 грн.) на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, які мають похідний характер від вимог про стягнення з відповідача-1 основного боргу, то правильність розрахунку їх розміру не спростовано скаржником, а тому відповідні позовні вимоги також обґрунтовано задоволені місцевим господарським судом.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає правових підстав для скасування рішення та постанови.

Разом з тим, касаційна інстанція не вбачає законних підстав для задоволення клопотання ТОВ "АТБ-маркет" про повернення з державного бюджету надмірної суми судового збору, як помилково сплаченої в подвійному розмірі згідно платіжних доручень від 19.12.2014 №207067 та від 30.03.2015 №46469, з огляду на таке.

Як роз'яснено в п.п.2.21,5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга , дія) оплачується судовим збором . До нормативного врегулювання порядку повернення сплаченої суми судового збору в разі неподання заяви чи скарги до господарського суду у останнього відсутні визначені законом підстави для видачі процесуальних чи будь-яких інших документів щодо повернення з Державного бюджету України відповідних сум.

Як вбачається з доданого платіжного доручення від 30.03.2015 №46469 на суму 36540 грн., вказаний платіжний документ є належним доказом сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 у справі №910/22285/14, так як містить відповідне призначення платежу.

В свою чергу, в доданому до скарги платіжному дорученні від 19.12.2014 №207067 на суму 37453 грн. відповідачем-1 чітко не визначено необхідного призначення платежу (за подання касаційної скарги на вищевказану постанову).

Зважаючи на те, що у платіжному дорученні від 19.12.2014 №207067 не міститься відомостей про те, касаційна скарга на яку саме постанову Київського апеляційного господарського суду у даній справі оплачується судовим збором, зазначений платіжний документ об'єктивно не може підтверджувати сплату заздалегідь судового збору саме за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 у справі №910/22285/14, оскільки згадана постанова станом на 19.12.2014р. ще не була прийнята, тобто предмет касаційного оскарження на той час взагалі був відсутній.

Колегія також враховує, що платіжне доручення від 19.12.2014 №207067 не може бути доказом сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2014 у справі №910/22285/14, якою було залишено без змін ухвалу господарського суду м.Києва від 17.10.2014 про забезпечення позову, оскільки стосовно постанови від 15.12.2014 належним доказом сплати судового збору в сумі 1278,9 грн. є наявне у справі платіжне доручення від 25.12.2014 №210185. При цьому, з матеріалів справи вбачається відсутність прийняття Київським апеляційним господарським судом будь-якої іншої постанови, за подання касаційної скарги на яку заявником могло бути сплачено судовий збір згідно платіжного доручення від 19.12.2014 №207067.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111 5 ,111 7 -111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2015 у справі №910/22285/14 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "АТБ-маркет" - без задоволення.

Клопотання ТОВ "АТБ-маркет" про повернення з державного бюджету надмірної суми судового збору, як помилково сплаченої в подвійному розмірі згідно платіжних доручень від 19.12.2014 №207067 та від 30.03.2015 №46469, залишити без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун