Ухвала

від 31.03.2015 по справі 815/4688/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4688/13-а

Категорія: 5.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Мадюді В.В.,

за участю представника відповідача Бачерікової Д.О., прокурора Вербовщука С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інтеркрайк» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року по справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Інтеркрайк» до Південної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (третя особа Державна казначейська служба України) за участю прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення надмірно сплачених до бюджету коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2013 року Приватне підприємство «Інтеркрайк» (далі ПП «Інтеркрайк») звернулось до суду з позовом до Південної митниці Міндоходів (далі Південна митниця) та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі ГУ ДКСУ в Одеській області) про визнання протиправною бездіяльності Південної митниці щодо надання відповідей на заяви ПП «Інтеркрайк» від 16.03.2011 року № 16-03/1, від 14.10.2011 року № 14-10/2, від 10.04.2012 року № 10-04/3, від 13.08.2012 року № 13-08/4 та стягнення з Державного бюджету України надмірно сплаченого підприємством мита у розмірі 1405825 грн. 04 коп. та податку на додану вартість у розмірі 8469020 грн. 87 коп..

В обґрунтування позову зазначалось, що позивачем з метою оформлення митного товару, поставленого ПП «Інтеркрайк» компаніями «RIVERBERG VENTURES LLP», «FEDMAX LIMITED», «ANTECH TRADE ELECTRONICS LIMITED» за контрактами від 15 серпня 2005 року № KA-15/2005, від 15 серпня 2007 року № IN-RIV/07, від 28 листопада 2007 року № P-1R/07, від 15 травня 2008 року № FL-INT/02, до Південної митниці протягом березня - липня 2008 року були подані вантажні митні декларації (далі - ВМД) у кількості 307 штук, в яких була заявлена митна вартість товару на загальну суму 15692743 грн. 09 коп., визначена за першим методом (ціною договору щодо товару, який імпортується), але відповідачем митну вартість визнано не правильною та усно відмовлено у прийняті митних декларацій, у зв'язку з чим декларантом були заповнені та подані ВМД, в яких митна вартість товару була визначена за третім та шостим методом, та згідно граф 45 митних декларацій склала 56632021 грн. 97 коп., що призвело до необґрунтованого завищення мита на суму 1405825 грн. 04 коп. та податку на додану вартість на суму 8469020 грн. 87 коп.. На думку позивача, Південною митницею порушено норми Митного кодексу України щодо поняття митної вартості товарів та методів її визначення, оскільки у підприємства відсутні обмеження в застосуванні ним першого методу визначення митної вартості за ціною товару та надано всі необхідні документи щодо зазначеної ціни, проте митним органом не проконтрольовано, що платежі до бюджету сплачені з митної вартості за шостим методом, яка документально та нормативно не підтверджена, а вразі якщо митним органом визначено митну вартість за резервним методом (шостим), останній повинен письмово проінформувати про митну вартість товару, чого зроблено не було. Крім того, позивач зазначав, що неодноразово звертався до Південної митниці із заявами про повернення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість від 16.03.2011 року № 16-03/1, від 14.10.2011 року № 14-10/2, від 10.04.2012 року № 10-04/3, від 13.08.2012 року № 13-08/4, але на зазначені заяви відповідей не отримав.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року у задоволенні адміністративного позову ПП «Інтеркрайк» відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник ПП «Інтеркрайк» в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, і, крім того, судом при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не правильно застосовано положення Митного кодексу України, а також інших нормативно-правових актів, що підлягають застосуванню при визначені митної вартості товару та поверненні надміру сплачених до бюджету платежів. На думку апелянта, Південною митницею не доведено правильність обчислення митної вартості товарів за третім та шостим методами, а також неможливість застосування попередніх методів. При цьому позивачем надані необхідні документи для обчислення митної вартості товару за першим методом. Крім того, судом не враховано, що підприємством на адресу Південної митниці були направлені заяви про повернення надмірно сплаченого мита та податку на додану вартість з відповідним обґрунтуванням, однак Південною митницею не було здійснено будь-яких дій щодо повернення коштів. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи представника відповідача (Південної митниці) та прокурора про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що ПП «Інтеркрайк» зареєстровано виконавчим комітетом Іллічівської міської ради Одеської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію від 21 червня 2002 року серії АОО № 274559 (т. 5 а. с. 101). Підприємство обліковується у Південній митниці як суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності.

15 серпня 2005 року між позивачем (Покупець) та Компанією «ANTECH TRADE ELECTRONICS LIMITED» (Продавець) укладено Контракт за № KA-15/2005, відповідно до якого «Продавець» зобов'язується поставляти, а «Покупець» приймати й оплачувати товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта платежу - долари США або Євро (п. 3.2 контракту). Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки - СIP, СIF, DDU, DAF, CPT кордон України (в редакції ІNCOTERMS-90) (п. 4.4 контракту) (т. 5 а. с. 85-93).

Також, між позивачем (Покупець) та Компанією «RIVERBERG VENTURES LLP» (Продавець) укладені контракти від 15 серпня 2007 року за № IN-RIV/07 та від 28 листопада 2007 року за № P-1R/07, відповідно до яких «Продавець» зобов'язується поставляти, а «Покупець» приймати й оплачувати товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Валюта платежу - долари США або Євро (п. 3.2 контрактів). Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки - СIP, СIF, DDU, DAF, CPT кордон України (в редакції ІNCOTERMS-90) (п. 4.4 контрактів) (т. 5 а. с. 58-75).

Крім того, 15 травня 2008 року між позивачем (Покупець) та Компанією «FEDMAX LIMITED» (Продавець) укладено Контракт за № FL-INT/02, відповідно до якого «Продавець» зобов'язується поставляти, а «Покупець» приймати й оплачувати товар відповідно до інвойсів. Валюта платежу - долари США або Євро (п. 3.2 контракту). Ціна товару визначається для кожної партії та зазначається в інвойсах на конкретну поставку. Умови поставки - СIP, СIF, DDU, DAF, CPT кордон України (в редакції ІNCOTERMS-90) (п. 4.4 контракту) (т. 5 а. с. 76-79).

На виконання умов зазначених контрактів компаніями «RIVERBERG VENTURES LLP», «FEDMAX LIMITED» та «ANTECH TRADE ELECTRONICS LIMITED» на підставі відповідних інвойсів протягом березня - липня 2008 року було поставлено на митну територію України для ПП «Інтеркрайк» товарів на загальну суму 15692743 грн. 09 коп., з приводу митного оформлення яких декларантом складались та в установленому законодавством порядку подавались для митного оформлення вантажні митні декларації у загальній кількості 307 штук (т. 1 а. с. 13-250, т. 2 а. с. 1 - 250, т. 3 а. с. 1 - 250, т. 4 а. с. 1-250, т. 5 а. с. 1-57).

В зазначених ВМД митна вартість товарів самостійно визначена позивачем за другим (за ціною договору щодо ідентичних товарів), третім (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) та шостим (резервним) методами із зазначенням даних щодо вартості товару за інвойсами у рядках 22, 42 в загальній сумі 15692743 грн. 09 коп., а з урахуванням коригування ціни товару у графі 45 визначено митну вартість в загальній сумі 56632021 грн. 97 коп..

Подані ПП «Інтеркрайк» ВМД було прийнято Південною митницею до оформлення без зауважень та здійснено митне оформлення товару. Позивачем до Державного бюджету України сплачені мито та податок на додану вартість у загальній сумі 13654866 грн. 28 коп., про що містяться відмітки Південної митниці на вищезазначених ВМД.

Згідно наданого позивачем до суду реєстру, ПП «Інтеркрайк» надмірно сплачено до бюджету платежів у розмірі 9874845 грн. 91 коп., з яких мита на суму 1405825 грн. 04 коп. та податку на додану вартість на суму 8469020 грн. 87 коп. (т. 5 а. с. 94-99).

ПП «Інтеркрайк» звернулось до Південної митниці із заявами від 16.03.2011 року № 16-03/1, від 14.10.2011 року № 14-10/2, від 10.04.2012 року № 10-04/3 та від 13.08.2012 року № 13-08/4 про повернення надмірно сплаченого мита на суму 1405825 грн. 04 коп. та ПДВ на суму 8469020 грн. 87 коп. (т. 5 а. с. 113-126).

Листом від 16.08.2012 року за №8/42-02/17895 митним органом було надано відповідь на заяву позивача від 13.08.2012 року № 13-08/4 (т. 5 а. с. 138).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповідей на заяви позивача про повернення надмірно сплачених коштів, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що не встановлено факт отримання митним органом зазначених заяв ПП «Інтеркрайк», крім заяви від 13.08.2012 року № 13-08/4, на яку Південною митницею надано відповідь.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно частинам 1 та 2 ст. 71 названого Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено матеріалами справи, під час розгляду справи позивачем до суду першої інстанції надано заяви на адресу Південної митниці про повернення надмірно сплачених коштів від 16.03.2011 року № 16-03/1, від 14.10.2011 року № 14-10/2, від 10.04.2012 року № 10-04/3 разом з квитанціями про відправку поштових відправлень Ф.-1 від 16.03.2011 року № 37, від 14.10.2011 року № 31 та від 10.04.2012 року № 14 (т. 5 а. с. 113-126).

Проте, доказів про отримання зазначених вище заяв Південною митницею позивачем до суду не надано.

Згідно службової записки заступника начальника управління - начальника відділу контролю за правильністю визначення митної вартості, класифікації товарів та заходів регулювання ЗЕД від 26 вересня 2013 року № 9.1\927 факти надходження названих вище заяв позивача до Південної митниці не виявлені (т. 6 а. с. 50).

Крім того, з листа Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» вбачається, що квитанції про відправлення поштової кореспонденції Ф.-1 від 16.03.2011 року № 37, від 14.10.2011 року № 31 та від 10.04.2012 року № 14 були видані з порушеннями, а саме без зазначення номеру штрихкоду, з нечітким календарним штемпелем, без зазначення прізвища оператора, що унеможливлює встановити місце приймання кореспонденції, а також відслідкувати проходження та вручення поштових відправлень (т. 5 а. с. 199).

У названому листі Одеської дирекції УДППЗ «Укрпошта» також зазначено, що поштове відправлення від 13.08.2012 року № 6588809812943 отримано Південною митницею 14.08.2012 року та вручено уповноваженій особі.

Листом від 16.08.2012 року за № 8/42-02/17895 Південною митницею надано відповідь позивачу на зазначену вище заяву, в якій повідомлялось про те, що митна вартість товарів за другорядними методами визначення митної вартості самостійно визначена декларантом (позивачем). Одночасно запропоновано ПП «Інтеркрайк» надати копії карток відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів через митний кордон України, а також рішень митного органу про визначення митної вартості за ВМД, по яких надмірно сплачено мито та податок на додану вартість (т. 6 а. с. 47).

Зазначений лист-відповідь митним органом направлено рекомендованим листом на юридичну адресу позивача, однак поштове відправлення повернуто на адресу відправника без вручення підприємству з відміткою «за зазначеною адресою не зареєстровано» (т. 6 а. с. 48).

Із врахуванням наведених обставин, правильно встановлених судом першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність позивачем фактів отримання митним органом заяв від 16.03.2011 року № 37, від 14.10.2011 року № 31 та від 10.04.2012 року № 14, а також доведення відповідачем факту надання відповіді ПП «Інтеркрайк» на заяву останнього від 13.08.2012 року № 13-08/4, що виключає можливість задоволення позовних вимог підприємства про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповідей на заяви позивача про повернення надмірно сплачених коштів.

Всупереч доводам апелянта, правильним є і висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ПП «Інтеркрайк» в частині стягнення з Державного бюджету України сплаченого підприємством мита у розмірі 1405825 грн. 04 коп. та податку на додану вартість у розмірі 8469020 грн. 87 коп..

Так, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПП «Інтеркрайк» в цій частині, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що декларантом (позивачем) самостійно обрано другорядні методи визначення митної вартості товарів, поставлених протягом березня - липня 2008 року компаніями «RIVERBERG VENTURES LLP», «FEDMAX LIMITED», «ANTECH TRADE ELECTRONICS LIMITED», що свідчить про відсутність порушення прав та інтересів позивача зі сторони відповідача.

На момент виникнення спірних правовідносин засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України було врегульовано Митним кодексом України 2002 року (далі МК України).

Відповідно до ст. 81 МК України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Перелік товарів, що підлягають обов'язковому декларуванню, встановлюється цим Кодексом та актами Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 86 названого Кодексу митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставленням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу. З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення. Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

На підставі ст. 259 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Частиною 1 статті 260 Кодексу встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до ст. 262 МК України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Згідно ст. 265 Кодексу митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів, також має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду (ч. 8 ст. 264 МК України).

Аналізуючи наведені норми права, апеляційний суд приходить до висновку, що декларант має право оскаржити до митного органу вищого рівня та/або до суду рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України. Якщо ж митний орган самостійно не приймав рішення про визначення митної вартості товарів і погодився з митною вартістю, визначеною декларантом, та методом її визначення, який застосував декларант, відсутні підстави вважати дії митного органу такими, що вчинені всупереч вимогам МК України, що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав визнавати сплачені суми митних платежів чи їх частину помилково та/або надміру сплаченими.

Аналогічний висновок щодо застосування наведених вище норм права міститься в постанові Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі № 21-338а14. Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України такий висновок Верховного Суду України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як встановлено матеріалами справи, протягом березня - липня 2008 року для митного оформлення товарів, що надійшли позивачу на виконання умов контрактів, укладених з компаніями «RIVERBERG VENTURES LLP», «FEDMAX LIMITED» та «ANTECH TRADE ELECTRONICS LIMITED», декларантом складались та в установленому законодавством порядку подавались до митного органу вантажні митні декларації у загальній кількості 307 штук (т. 1 а. с. 13-250, т. 2 а. с. 1 - 250, т. 3 а. с. 1 - 250, т. 4 а. с. 1-250, т. 5 а. с. 1-57).

В зазначених ВМД митна вартість товарів самостійно визначена позивачем за другим, третім та шостим (резервним) методами.

Подані ПП «Інтеркрайк» ВМД було прийнято Південною митницею до оформлення без зауважень та здійснено митне оформлення товару. Позивачем до Державного бюджету України сплачені мито та податок на додану вартість у загальній сумі 13654866 грн. 28 коп., про що містяться відмітки Південної митниці на вищезазначених ВМД.

При цьому, як встановлено в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, Південною митницею не приймались рішення про визначення митної вартості товару, що підтверджується ВМД, в яких відсутні відомості щодо рішення митниці про визначення митної вартості товару.

Всупереч доводам апелянта, декларантом самостійно застосовано методи визначення митної вартості товарів та самостійно визначено у наданих до митного органу ВМД митну вартість товарів, що ввозяться на територію України.

За таких обставин апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності фактів усної відмови Південної митниці в офіційному порядку прийняти декларації та погодити митну вартість товарів або надати картку відмови, оскільки така відмова не ґрунтується на наведеному вище встановленому законодавством порядку декларування та митного оформлення товарів, а також суперечить матеріалам справи, в яких відсутні будь-які дані, що підтверджують факти відмови митного органу в прийнятті митних декларацій позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до пункту 2 Порядку оформлення та використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 12 грудня 2005 року № 1227 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2005 року за № 1562/11842), чинного на момент виникнення спірних правовідносин, у всіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Отже, чинним законодавством не передбачено усної відмови митного органу в прийнятті митної декларації.

Оскільки, всупереч доводам позивача, останнім самостійно застосовано методи визначення митної вартості товарів та самостійно визначено у наданих до митного органу ВМД митну вартість товарів, що ввозяться на територію України, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність порушення Південною митницею прав та інтересів ПП «Інтеркрайк», що згідно ч. 1 ст. 2 КАС України виключає можливість задоволення вимог позивача.

На підставі викладеного, із врахуванням наведених вище положень чинного законодавства, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення з Державного бюджету України на користь ПП «Інтеркрайк» мита у розмірі 1405825 грн. 04 коп. та податку на додану вартість у розмірі 8469020 грн. 87 коп., є правильним.

Враховуючи, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інтеркрайк» залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали складено 03 квітня 2015 року.

Головуючий:

Судді: