Постанова

від 02.04.2015 по справі 826/17505/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17505/14 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О. П.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 квітня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Грибан І. О., Губської О. А.

за участю секретаря: Тур В. В.

представників позивача Негоди О. Г., Ковальчук А. О., Соломки Г. В., представника відповідача Івченко Я. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БМТС" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БМТС" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002402204 та № 0002412204 від 11.06.2014 р.,-

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «БМТС» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002402204 та № 0002412204 від 11.06.2014 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 р. позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ДФЗ» (код за ЄДРПОУ 31237762), ТОВ «Центус» (код за ЄДРПОУ 32775845), ТОВ «Центус Медікал» (код за ЄДРПОУ 32921761), ТОВ «Вітапак» (код за ЄДРПОУ 35042107) за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р.

Перевіркою встановлено порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 статті 138., п.п. 139.1.9. п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 484213,00 грн., в тому числі по періодам: 2-4 квартали 2011 р. - 108944,00 грн., 2012 рік - 375269,00 грн.; п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4, п. 201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 452132 грн., в тому числі, за листопад 2011 р. - в сумі 2041 грн., за грудень 2011 р. - в сумі 92693 грн., за січень 2012 р. в сумі - 21670 грн., за лютий 2012 р. - в сумі 1185 грн., за березень 2012 р. - в сумі 69611 грн., за квітень 2012 р. - в сумі 49544 грн., за травень 2012 р. - в сумі 40458 грн., за червень 2012 р. - в сумі 42999грн., за липень 2012 р. - в сумі 49808 грн., за серпень 2012 р. - в сумі 32757 грн., за вересень 2012 р. - в сумі 30505 грн., за жовтень 2012 р. - в сумі 686 грн., за листопад 2012 р. - в сумі 16823 грн., за грудень 2012 р. - в сумі 1351 грн.

За результатами перевірки складено акт від 25.05.2014 р. № 247/26-57-22-04-10/31234462 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення №0002412204 від 11.06.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на загальну суму 565163,75 грн., у тому числі, за основним платежем - 452 131,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 113032,75 грн. та № 0002402204 від 11.06.2014 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток на загальну суму 578 030,25 грн. у тому числі, за основним платежем - 484 213,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 93817,25 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи в частині взаємовідносин позивача з контрагентами-резидентами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Приписами п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат та сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України, який зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (покупець), з одного боку, та товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський фармацевтичний завад» (постачальник), з іншого боку, було укладено договір № 20/02П12 від 12.06.2012 р.

У відповідності до пункту 1.1 та пункту 1.3 Договору №20/02П12, постачальник зобов'язаний поставити та передати у власність покупцеві товари згідно з заявками покупця в асортименті та за цінами, зазначеними у специфікації (додаток № 1 до договору) у кількості, що відповідає заявці покупця, та вказується у видаткових накладних на партію товару, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором.

Згідно пунктів 3.1-3.5 вищезазначеного договору поставка товару здійснюється силами та за рахунок постачальника в аптечні заклади, що використовують знак для товарів і послуг „Watsons" протягом трьох (3) робочих днів з моменту подання покупцем заявки в порядку, передбаченому п.1.4. цього договору або згідно узгоджених графіків поставки.

Адреса поставки вказується покупцем в заявці на партію товару. На кожну поставку товарів постачальник повинен оформити 3 (три) примірники товарної накладної без зазначення цін товару.

Під час приймання товару експедитор постачальника подає представнику покупця товарну накладну без зазначення цін, якій буде призначено відповідний номер приймання товарів та яку після цього буде повернуто назад експедитору.

В підтвердження виконання умов договору позивачем надано специфікацію товарів, що поставляється (додаток №1 до договору) від 12.06.2012 р., додаткову угоду від 11.03.2013 р., видаткову накладну № ДФ-0000138 від 22.06.2012 р., довіреність на отримання товару від 12.06.2012 р. за вих. №3611, видаткову накладну № ДФ-0000138 від 22.06.2012 р., податкову накладну від 22.06.2011 р. № 147, банківську виписку.

Також, між позивачем (покупець), з одного боку, та товариством з обмеженою відповідальністю «Вітапак» (постачальник - виробник), з іншого боку, було укладено ряд договір: №07/09П від 04.04.2009 р. з додатковою угодою від 24.12.2010 р.; № 04/01П12 від 03.01.2012 р.

В підтвердження виконання умов договорів, позивачем надано суду наступні документи: специфікація від 03.01.2012 р.; сертифікати відповідності, видаткову накладну № ВП-0000367 від 29.02.2012 р., довіреність на отримання товару від 03.01.2012 р. № 0634; податкову накладну від 29.02.2012 р. №363, банківську виписку.

Крім того, між позивачем (покупець) та ТОВ «Центус Медікал» (постачальник) укладено договір № 21/06П від 30.06.2009 р.

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ «Центус» (постачальник) укладено договір № 22/06П від 30.06.2009 р.

У відповідності до пунктів 1.1 - 1.6 вищезазначених договорів постачальник зобов'язаний поставити та передати у власність покупцеві товари згідно з заявками покупця в асортименті та по цінам, зазначеними у специфікації (додаток № 1 до договору) в кількості, що відповідає заявці покупця, та вказується в видаткових накладних на партію товару, а покупець зобов'язується прийнята та оплатити товар на умовах, визначених цим Договором.

Введення нових товарних позицій в перелік товарів, що поставляється постачальником покупцю здійснюється виключно шляхом підписання сторонами додаткової угоди про внесення змін до специфікації.

Поставка товару проводиться у відповідності до заявок, які подаються покупцем.

Згідно пункту 3.2 - пункту 3.7 вищезазначених договорів, поставка товару здійснюється силами та за рахунок постачальника в аптечні заклади, що використовують торговий знак „ДЦ" в місті Києві протягом 3 (трьох) робочих днів, в аптечні заклади, що використовують торговий знак „ДЦ'' за межами міста Києва протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту подання покупцем заявки в порядку передбаченому п. 1.4. цього Договору.

Адреса поставки вказується покупцем в заявці на партію товару.

Товар передається представником постачальника уповноваженій особі покупця за кількістю, що вказана у відповідній товарній накладній, яка в момент передачі товару підписується обома сторонами наступним чином: від покупця «Прийняв» від постачальника «Передав».

На кожну поставку товарів постачальник повинен оформити 3 (три) примірники товарно-транспортної накладної без зазначення цін товару. Під час приймання товару експедитор постачальника передає представнику покупця товарно-транспортну накладну, якій призначається відповідний номер приймання товарів та яка в момент прийому товару повертається назад експедитору.

В підтвердження виконання умов зазначених договорів в матеріалах справи наявні додаткові угоди, специфікації, довіреності на отримання товару, видаткові накладні, банківські виписки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підтвердженням отриманих послуг є заявки, видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару, проте, в матеріалах справи відсутні рахунки-фактури, заявки, специфікації до кожної додаткової угоди, а позивачем надано суду лише частково первинну документацію, зокрема по декілька податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, в той час, як обов'язковим для поставки товару є замовлення, які взагалі відсутні в матеріалах справи, товарно-транспортні накладні, які б підтверджували поставку товару.

З даного приводу колегія суддів зауважує, що в акті перевірки відповідача є детальні посилання на первинну документацію та жодних зауважень до її змісту, з огляду на що колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відсутність первинної документації, що не була надана до суду першої інстанції передчасними.

В свою чергу, до суду апеляційної інстанції, з огляду на посилання суду першої інстанції в мотивувальній частині рішення на відсутність відповідних замовлень (заявок), позивачем було надано по кілька примірників заявок з відображенням замовлених товарів у певних періодах по кожному з контрагентів.

В судовому засіданні 02.04.2015 р. представник позивача пояснив про фізичну неможливість позивача самостійно контролювати процес поставки товару з огляду на існування у спірний період у розпорядженні позивача 24 аптечних закладів.

В процесі дослідження матеріалів справи, колегією суддів було встановлено, що позивач, укладаючи договори, контролював процес поставки шляхом оплати поставленого товару та отримання податкових накладних від постачальників.

Так в судовому засіданні 02.04.2015 р. представники позивача зазначили, що видаткові накладні передавалися представниками аптек в бухгалтерію позивача для здійснення оплати.

Придбаний позивачем товар реалізовувався роздрібним способом в мережах аптек "Watsons" та попит споживачів фактично формував потребу торгівельної мережі у товарі, що закінчувався.

Саме з огляду на це, договори потребували певних коригувань в частині специфікацій, що визначали асортимент товару, що, на думку колегії суддів, є цілком логічним.

Зазначаючи про відсутність товарно - транспортних накладних, суд першої інстанції не звернув уваги, що у відповідності до умов вищеперелічених договорів навантаження, розвантаження та поставка товару забезпечувалась виключно силами контрагентів позивача, а вартість зазначених робіт була включена в ціну товару згідно специфікацій.

Маючи сумнів у тому, що вартість товару включала в себе певні види робіт, суд першої інстанції у контрагентів позивача калькуляції ціни товару не витребував, а відповідач в акті перевірки цих доводів в якості доказів відсутності реальності господарських операцій не відобразив, з огляду на що колегія суддів не вважає за потребу витребовувати ці докази у контрагента позивача.

Такий висновок суду апеляційної інстанції обумовлюється тим, що за умовами договорів, товарно - транспортні накладні лише підписувалися представниками позивача, після чого поверталися експедитору.

Крім того, відсутність участі позивача у перевезенні товару, виключає необхідність вимагати у останнього ТТН у зв'язку з відсутністю у нього взаємовідносин з третіми особами щодо перевезення товару.

Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості в межах предмету позовних вимог перевіряти реальність господарських відносин між контрагентами позивача (вантажовідправниками) та контрагентами цих контрагентів (автоперевізниками) в частині реальності господарських відносин щодо перевезення товару на користь позивача.

В цей же час, відповідач, компетенція якого поширюється на вказані правовідносини, не надав до суду апеляційної інстанції жодного акту перевірки контрагентів позивача, якими встановлена відсутність реальності господарських операцій з перевезення відповідних товарів.

Більше того, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції не врахував, що відносини позивача з ТОВ "Центус" вже були предметом справи № 826/11445/13-а.

Так у вказаній справі ТОВ «Центус» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012 року № 0014652204 та № 0014662204, прийнятих за результатами перевірки вказаного платника податку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р., в тому числі, по взаємовідносинам з ТОВ «БМТС».

За результатами розгляду вказаної справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2013 р., залишеною без змін ухвалою КААС від 23.10.2013 р., позов ТОВ «Центус» задоволено у повному обсязі.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.06.2014 р., залишаючи без змін вищезазначені рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що підставою для прийняття ППР став висновок податкового органу щодо фіктивності та нікчемності правочинів позивача з його контрагентами.

Рішеннями у вказаній справі судами першої, апеляційної та касаційної інстанції було встановлено правомірність формування податкового кредиту ТОВ «Центус» по взаємовідносинах з позивачем за липень 2012 р., що заперечувалось податковим органом у акті перевірки.

В свою чергу, інших порушень податкового законодавства у взаємовідносинах ТОВ «Центус» з ТОВ «БМТС» за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р. податковим органом встановлено не було.

В силу положень ст. 255 КАС України, зазначені рішення набрали законної сили та є обов'язковими до виконання, а для суду апеляційної інстанції у даній справі, обставини, що ними встановлені, - такими, що не потребують доказування в розумінні ч. 1 ст. 72 КАС України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У справі, що розглядається, період перевірки взаємовідносин позивача з цим контрагентом становить 01.10.2011 р. - 31.12.2012 р., що поглинає період відносин, які були предметом дослідження у справі № 826/11445/13-а.

З огляду на це, висновок суду першої інстанції про відсутність реальності господарських відносин позивача з ТОВ «Центус» за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р. не відповідає висновку судів, викладеному в рішеннях, що набрали законної сили.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача спростовують позицію суду першої інстанції та апеляційним судом приймаються в якості належних.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПО С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БМТС" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БМТС" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002402204 та № 0002412204 від 11.06.2014 р. задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "БМТС" задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення від 11.06.2014 р. № 0002402204 та № 0002412204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "БМТС" (ЄДРПОУ: 31237762) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2923 грн. 20 коп. (дві тисячі дев'ятсот двадцять три гривні 20 копійки).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя О. О. Беспалов Суддя І. О. Грибан Суддя О. А. Губська (Повний текст постанови виготовлено 06.04.2015 р.)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: