Ухвала

від 10.11.2015 по справі 826/17505/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2015 року м. Київ К/800/18436/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря : Іванова Д.О.

представників:

позивача: Соломко Г.В., Негоди О.Г.

відповідача : Івченко Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року

у справі № 826/17505/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БМТС»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БМТС» (далі по тексту - позивач, ТОВ «БМТС») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 року. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «БМТС», посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «БМТС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дніпропетровський фармацевтичний завад», ТОВ «Центус», ТОВ «Центус Медікал», ТОВ «Вітапак» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.05.2014 року № 247/26-57-22-04-10/31234462.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), пункту 9.1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 щодо заниження податку на прибуток в сумі 484 213,00 грн., пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України з підстав заниження податку на додану вартість в сумі 452 132,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення: від 11.06.2014 року № 0002412204, яким ТОВ «БМТС» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 452 131,00 грн., за штрафними санкціями в розмірі 113 032,75 грн., № 0002402204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 484 213,00 грн. та штрафними санкціями 93 817,25 грн.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «БМТС» (покупець) та ТОВ «Дніпропетровський фармацевтичний завад» (постачальник) укладено договір від 12.06.2012 року № 20/02П12, за умовами якого постачальник зобов'язаний поставити та передати у власність покупцеві товари, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором. Поставка товару здійснюється силами та за рахунок постачальника.

Крім того, між ТОВ «БМТС» (покупець) та ТОВ «Центус Медікал» (постачальник), ТОВ «Центус» (постачальник) укладено договори від 30.06.2009 року № 21/06П, від 30.06.2009 року № 22/06П, відповідно до умов яких постачальник зобов'язаний поставити та передати у власність покупцеві товари, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Також, між позивачем (покупець) та ТОВ «Вітапак» (постачальник) укладено договори від 04.04.2009 року № 07/09П (додаткова угода від 24.12.2010 року), від 03.01.2012 року № 04/01П12.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, довіреності на отримання товару, банківськими виписками, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи, а саме - реалізація придбаної продукції здійснено роздрібним способом в мережах аптек «Watsons».

Крім того, що судом апеляційної інстанції встановлено, що вищевказані контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.08.2013 року у справі № 826/11445/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.06.2014 року, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.12.2012 року № 0014652204, № 0014662204, прийняті за результатами перевірки ТОВ «Центус» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «БМТС».

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до частини 2 статті 255 КАС України обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд апеляційної інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак Ю.І. Цвіркун