Ухвала

від 30.03.2015 по справі 911/2454/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

30 березня 2015 року Справа № 911/2454/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кочерової Н.О., суддів:Губенко Н.М., Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І., Самусенко С.С.,

перевіривши заявутовариства з додатковою відповідальністю "Пересувна механізована колона 19" про перегляд Верховним Судом України постановиВищого господарського суду України від 24.12.2014 у справі№ 911/2454/13 за позовомтовариства з додатковою відповідальністю "Пересувна механізована колона 19" дорегіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Васильківська міська рада за участюВасильківського міжрайонного прокурора Київської області провизнання права власності на нерухоме майно

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 30.05.2014 у справі № 911/2454/13 позов задоволено повністю; визнано право власності за товариством з додатковою відповідальністю "Пересувна механізована колона 19" на нерухоме майно, а саме на гуртожиток "Васильок", що знаходиться за адресою: вул. Володимирська, 45, м. Васильків, Київська область, та на гуртожиток, що знаходиться за адресою: вул. Володимирська, 64 м. Васильків, Київська область.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 у справі № 911/2454/13 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014 у справі № 911/2454/13 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Товариством з додатковою відповідальністю "Пересувна механізована колона 19" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.12.2014 у справі № 911/2454/13, у якій просить вказану постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від 22.08.2012 у справі № 11/111, від 18.07.2012 у справі № 5008/1511/2011, від 27.04.2011 у справі № 10-11/148-09-4417, від 21.04.2011 у справі № 19/020-10/7, від 19.04.2011 у справі № 6/120/10, від 25.01.2011 у справі № ПР30/224-10, від 06.04.2010 у справі № ПР7/46(34/35-08)-09, від 24.07.2008 у справі № 60/19-05/5-07, а також на ухвалу Вищого господарського суду України від 19.04.2011 у справі № ПР30/224-10 та на постанови Верховного Суду України від 22.10.2012 у справі № 7/21/5022-288/2011(18/140-2421), від 08.05.2012 у справі № 5002-22/2599.1-2011, від 10.10.2011 у справі № 8/25д/09, від 10.10.2011 у справі № 27/167/10-4/16/10-27/189/10, від 03.10.2011 у справі № 10-11/148-09-4417, від 03.10.2011 у справі № 8/233-09 та від 20.06.2011 у справі № 7/232-09, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в допуску даної справи до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 частини першої цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У постанові від 24.12.2014 у справі № 911/2454/13, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права власності на нерухоме майно (гуртожитки), виходячи із встановлених апеляційним судом обставин справи про те, що у позивача немає жодних законних підстав для набуття права власності на спірні гуртожитки, оскільки: вказані гуртожитки вже були предметом спору у іншій справі № 5/503-07, з результатами розгляду якої рішенням господарського суду (залишеним без змін постановами апеляційної та касаційної інстанцій), яке має приюдиційне значення для даної справи, встановлено, що спірні гуртожитки не входять до складу цілісного майнового комплексу позивача, адже згідно плану приватизації та інвентаризаційного опису в суму вартості державного житлового фонду, яка визначена в плані приватизації, не входить сума їх вартості, відтак гуртожитки не може бути включено до статутного фонду новоствореного акціонерного товариства (позивача). Крім того, суд касаційної інстанції виходив із встановлених апеляційним судом обставин справи про те, що доповнення до переліку нерухомого майна, переданого до статутного фонду позивача (яке визнано новою підставою для позову, яка не розглядалась у справі № 5/503-07), було відкликано на підставі протесту прокурора; рішенням міської ради було надано згоду на передачу в комунальну власність спірних гуртожитків, доручено здійснити заходи для прийняття гуртожитків у комунальну власність, у зв'язку з чим спірні гуртожитки прийнято в комунальну власність.

Водночас у постанові від 22.08.2012 у справі № 11/111 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання права державної власності на базу відпочинку, виходячи з того, що відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 29.12.1993 відбувся безоплатний перехід спірного об'єкту у власність відповідача в порядку пільгової приватизації, шляхом передачі цього об'єкту в складі цілісного майнового комплексу згідно з умовами договору купівлі-продажу державного майна; судом касаційної інстанції зазначено, що ці пільги поширювались на викуп державного майна орендними підприємствами.

У постанові від 18.07.2012 у справі № 5008/1511/2011 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині визнання права державної власності на нерухоме майно (профілакторій), виходячи з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що спірний об'єкт було приватизовано на пільгових умовах відповідно до чинного на той час законодавства шляхом безоплатної передачі відповідачу з вилученням вартості цього об'єкта з загальної вартості цілісного майнового комплексу, як об'єкту викупу, оскільки це майно передавалось покупцю безоплатно.

З постанов від 27.04.2011 у справі № 10-11/148-09-4417 та від 21.04.2011 у справі № 19/020-10/7 вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу державного майна та, відповідно, про визнання за державою права власності на спірне нерухоме майно (гуртожиток), виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що включення спірного гуртожитку до складу державного майна цілісного майнового комплексу під час його приватизації здійснено у відповідності до чинного на той час законодавства.

У постанові від 19.04.2011 у справі № 6/120/10 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання права державної власності на гуртожиток, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи про те, що акти, на підставі яких відповідач отримав у власність спірне майно, незаконними не визнавались і не скасовувались, зокрема, акти органів приватизації.

У постанові від 25.01.2011 у справі № ПР30/224-10 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання права державної власності на нерухоме майно, виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справі про те, що відповідач правомірно набув спірне майно у власність в процесі корпоратизації та приватизації внаслідок передання його позивачем до статутного фонду товариства згідно з Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств"; правомірність набуття відповідачем права власності не спростовано позивачем.

З постанови від 06.04.2010 у справі № ПР7/46(34/35-08)-09 вбачається, що суд касаційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову щодо визнання права власності на нерухоме майно, що виникло у процесі приватизації орендного підприємства, з огляду на встановлені місцевим судом обставини справи про те, що: спірне майно перебувало в орендному користуванні позивача до здійснення приватизації; відсутні застереження у приватизаційних документах щодо спірного майна, як такого, що не підлягає приватизації, підлягає приватизації в окремому порядку чи вилучається з переліку майна, що підлягає приватизації; планом приватизації орендного підприємства (позивача) надані пільги приватизації.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин, залежно від яких суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Колегією суддів не приймається до уваги в якості доказу неоднакового застосування норм матеріального права постанова Вищого господарського суду України від 24.07.2008 у справі № 60/19-05/5-07, оскільки зазначена постанова була скасована постановою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.10.2008, а отже на даний час є нечинною, і на неї не може здійснюватись посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

До кола судових рішень, на які може бути здійснене посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 111 16 ГПК України, належать виключно рішення суду касаційної інстанції, ухвалені в порядку розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, а тому на ухвалу Вищого господарського суду України від 19.04.2011 у справі № ПР30/224-10 та на постанови Верховного Суду України від 22.10.2012 у справі № 7/21/5022-288/2011(18/140-2421), від 08.05.2012 у справі № 5002-22/2599.1-2011, від 10.10.2011 у справі № 8/25д/09, від 10.10.2011 у справі № 27/167/10-4/16/10-27/189/10, від 03.10.2011 у справі № 10-11/148-09-4417, від 03.10.2011 у справі № 8/233-09 та від 20.06.2011 у справі № 7/232-09 не може бути здійснене посилання, оскільки останні прийнято згідно з розділом ХІІ 2 ГПК України, яким встановлено порядок перегляду судових рішень Верховним Судом України після їх перегляду в касаційному порядку.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 111 16 - 111 21 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити товариству з додатковою відповідальністю "Пересувна механізована колона 19" у допуску справи № 911/2454/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяН. Кочерова Судді:Н. Губенко Н. Дунаєвська Н. Мележик С. Самусенко