Постанова

від 06.04.2015 по справі 826/1934/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 квітня 2015 року 09:00 № 826/1934/15

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., за участю секретаря судового засідання Дмитрієвої В.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Електронікс» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Електронікс» (надалі - Позивач/ТОВ «Стар-Електронікс») до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення:

ь №146626552208 від 27.10.2014 p., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 229 497,00 грн. - за основним платежем та 57 374,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, загальна сума - 286 871,00 грн.;

ь №146726552208 від 27.10.2014 p., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) у розмірі 254 996,00 грн. - за основним платежем та 63 749,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, загальна сума - 318 745,00 грн.;

ь №146826552208 від 27.10.2014 p., яким Позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 51 109,00 грн.;

ь №157126552204 від 23.11.2014 p., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 312 216,00 грн. - за основним платежем та 156 108,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, загальна сума - 468 324,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2015 р. провадження у справі було відкрите та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити із підстав, викладених в адміністративному позові, зокрема, зазначив про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час прийняття податкових повідомлень-рішень №146626552208, №146726552208, №146826552208 від 27.10.2014 p. та №157126552204 від 23.11.2014 p.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив в задоволенні позову відмовити із підстав, викладених в письмових запереченнях, мотивуючи тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом правомірно, оскільки Позивачем порушені норми ПК України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 р. (надалі - Закон №996) та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88).

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається у порядку письмового провадженні на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Розглянувши наявні в матеріалах докази та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Стар-Електронікс» (код ЄДРОПУ 37401740) зареєстроване 08.11.2010 р. Головним управлінням юстиції у м. Києві, з 09.11.2010 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірок перебувало на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Основним видом діяльності Позивача згідно із витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ №222299 є оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення.

Поряд із цим, у період з 18.09.2014 р. по 24.09.2014 р. на підставі направлення №1931/26-55-22-08 від 17.09.2014 р. та наказу №2717 від 17.09.2014 р., виданих ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Стар-Електронікс» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Альтис Трейд» за період з 01.01.2014 р. по 31.08.2014 р., за результатами якої був складений акт №906/26-55-22-08/37401740 від 01.10.2014 р. «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Стар-Електронікс» (код ЄДРОПУ 37401740) з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Альтис Трейд» (код ЄДРПОУ 38977139) за період з 01.01.2014 р. по 31.08.2014 р.» (надалі - Акт перевірки №906), в якому зазначено про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема:

ь ст.134, пп.138.1.1 п.138.1 та п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування (збитки) за І кв. 2014 р. на 51 109,00 грн. та занижено податок на прибуток на загальну суму 229 497,00 грн., у т.ч.: за I кв. 2014 р. - у розмірі 220 297,00 грн.; за півріччя 2014 р. - у розмірі 229 497,00 грн.;

ь п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет (ряд.25 Декларації) на загальну суму 254 996,00 грн., у т.ч.: за лютий 2014 р. - на суму 39 241,00 грн.; за березень 2014 р. - на суму 178 691,00 грн.; за квітень 2014 р. - на суму 9 356,00 грн.; за травень 2014 р. - на суму 27 708,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними вище висновками Відповідача, ТОВ «Стар-Електронікс» подало до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення за вих. №20/10/14-1 від 20.10.2014 р., за результатом розгляду якого рішенням податкового органу №52512/10/26-55-22-08-10 від 23.10.2014 р. «Надання відповіді на заперечення до акту перевірки» залишені без змін викладені в Акті перевірки №906 висновки, а вказане заперечення - без задоволення.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №906 ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві були прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.10.2014 р., а саме:

ь за формою «П» №146826552208, яким Позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 51 109,00 грн. за І кв. 2014 р.;

ь за формою «Р» №146726552208, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 318 745,00 грн. (з яких 254 996,00 грн. - за основним платежем та 63 749,00 грн. - за штрафними санкціями);

ь за формою «Р» №146626552208, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток, на загальну суму 286 871,00 грн. (з яких 229 497,00 грн. - за основним платежем та 57 374,00 грн. - за штрафними санкціями).

Крім того, у період з 10.10.2014 р. по 16.10.2014 р. на підставі повідомлення №728/26-55-22-09 від 10.10.2014 р. про початок перевірки та наказу №2948 від 10.10.2014 р., виданих ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.4 та пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 ПК України Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Стар-Електронікс» з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р., за результатами якої був складений акт №1005/26-55-22-09/37401740 від 23.10.2014 р. «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Стар-Електронікс» (код ЄДРОПУ 37401740) з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Укрінтермаш» (код ЄДРПОУ 37507765), ТОВ «Тек-Комерс» (код ЄДРПОУ 38968908) та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» (код ЄДРПОУ 38455231) за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р.» (надалі - Акт перевірки №1005), в якому зазначено про виявлені порушення вимог законодавства, а саме: п.198.1 та п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого Позивачем занижено суму ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 312 216,00 грн., у т.ч.: за липень 2014 р. - на суму 312 216,00 грн.

Не погоджуючись із такими висновками Відповідача, ТОВ «Стар-Електронікс» подало до ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві заперечення за вих. №03/11/14-1 від 03.11.2014 р., за результатом розгляду якого рішенням податкового органу №55504/10/26-55-22-09 від 10.11.2014 р. «Про результати розгляду заперечення на Акт перевірки №1005» залишені без змін викладені в Акті перевірки №1005 висновки, а вказане заперечення - без задоволення.

Згідно із зазначеним, на підставі Акту перевірки №1005 ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було прийняте податкове повідомлення-рішення за формою «Р» №157126552209 від 13.11.2014 р., яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ на загальну суму 468 324,00 грн. (з яких 312 216,00 грн. - за основним платежем та 156 108,00 грн. - за штрафними санкціями).

В той же час, за результатами адміністративного оскарження, рішеннями ГУ ДФС у м. Києві №2511/10/26-15-10-05-15 від 16.12.2014 р. та №3179/10/26-15-10-05-15 від 26.12.2014 р. «Про результати розгляду первинної скарги» були залишені без змін прийняті ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві податкові повідомлення-рішення №146826552208, №146726552208, №146626552208 від 27.10.2014 р. та №157126552209 від 13.11.2014 р., а первинні скарги Позивача за вих. №07/11/14-1 від 07.11.2014 р. та №21/11/14-1 від 21.11.2014 р. - без задоволення.

Проте, вважаючи, що Відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ «Стар-Електронікс» під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Позивач оскаржив їх у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Водночас, під час здійснення податковим органом перевірок було встановлено, що у період з 01.02.2014 р. по 31.07.2014 р. Позивач здійснював свою господарську діяльність, пов'язану із торгівлею побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворення звуку й зображення, на підставі укладених тотожних Договорів поставки із контрагентами-продавцями, згідно із якими ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» (Продавці) зобов'язуються передати у власність ТОВ «Стар-Електронікс» (Покупець), а Покупець зобов'язується прийняти аудіо-, відео-, побутову техніку, кондиціонер не обладнання, а також пристрої та устаткування для автомобілів (товар) і сплатити за нього на умовах цих Договорів, таких як: із ТОВ «Альтис Трейд» - Договір №81 від 03.02.2014 р.; із ТОВ «Тек-Комерс» - Договір №05052014 від 05.05.2014 р.; із ТОВ «Укрінтермаш» - Договір №107 від 01.07.2014 р.; із ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» - Договір №125 від 01.07.2014 р.

Відповідно до п.1.2 укладених Договорів поставки кількість, асортимент та ціна товару визначається товарними накладними, що є невід'ємними частинами даних Договорів.

Так, на виконання вказаних вище вимог Продавцями на адресу ТОВ «Стар-Електронікс» були виписані видаткові накладні, а також рахунки на оплату до кожного із Договорів поставки, а саме: від ТОВ «Альтис Трейд» - на загальну суму 1 529 974,84 грн. (в т.ч. ПДВ - 254 995,81 грн.) за лютий та березень 2014 р. (том І, а.с.47-56, 86-97); від ТОВ «Тек-Комерс» - на загальну суму 250 003,59 грн. (в т.ч. ПДВ - 41 667,26 грн.) за липень 2014 р. (том І, а.с.200-203, 207-209); від ТОВ «Укрінтермаш» - на загальну суму 1 503 257,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 250 542,85 грн.) за липень 2014 р. (том І, а.с.216-218, 222-225); від ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» - на загальну суму 120 034,56 грн. (в т.ч. ПДВ - 20 005,76 грн.) за липень 2014 р. (том І, а.с.194,195).

Поряд із цим, з огляду на наявні в матеріалах справи документи встановлено, що розрахунки Покупцем проведено у безготівковій формі із його контрагентом-продавцем ТОВ «Альтис Трейд», про що свідчать надані до суду банківські виписки (том ІІ, а.с.131-134), з іншими Продавцями розрахунки не проводились.

Водночас, відповідно до положень п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При цьому, у п.201.10 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як вбачається з Актів перевірок №906 та №1005, при проведенні податковим органом аналізу податкової звітності ТОВ «Стар-Електронікс» встановлено відображення Позивачем у реєстрах отриманих податкових накладних суми ПДВ та включення їх до складу податкового кредиту, а саме:

- за період лютий-квітень 2014 р. включено суму ПДВ у загальному розмірі 254 996,00 грн. на підставі отриманих податкових накладних: від ТОВ «Альтис Трейд» - сума ПДВ становить 254 996,00 грн. (том І, а.с.98-111);

- за період липень 2014 р. включено суму ПДВ у загальному розмірі 312 216,00 грн. на підставі отриманих податкових накладних: від ТОВ «Тек-Комерс» - сума ПДВ становить 41 667,26 грн. (том І, а.с.204-205, 210-211); від ТОВ «Укрінтермаш» - сума ПДВ становить 250 542,85 грн. (том І, а.с.219-220,226-227); від ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» - сума ПДВ становить 20 005,76 грн. (том І, а.с.228-229).

Поряд із цим, відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з р.V цього Кодексу.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України; з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

В пп.«б» п.187.1 ст.187 ПК України визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше, зокрема: дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, згідно із пп.«а» п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В абз.2 п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Поряд із цим, як вбачається з Акту перевірки №906, перевіркою визначення задекларованого ТОВ «Стар-Електронікс» податкового кредиту з ПДВ за період з 01.01.2014 р. по 31.08.2014 р. за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Альтис Трейд» Відповідачем встановлено його завищення на загальну суму 254 996,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на 254 996,00 грн., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду.

Крім того, з огляду на зміст Акту перевірки №1005 судом встановлено, що за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р. Позивачем задекларовано суму податкового кредиту з ПДВ за господарськими взаємовідносинами із ТОВ «Тек-Комерс», ТОВ «Укрінтермаш» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» у загальному розмірі 312 216,00 грн., яка, за висновками податкового органу, сформована ТОВ «Стар-Електронікс» безпідставно, що призвело до заниження суми ПДВ на 312 216,00 грн., яка підлягає сплаті в бюджет.

В той же час, в ході аналізу податкової звітності з податку на прибуток податковим органом встановлено, що також не заперечується представниками Позивача, що ТОВ «Стар-Електронікс» включено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та відображено у декларації з податку на прибуток підприємств за І кв.2014 р., витрати на загальну суму 1 274 979,00 грн., понесені від ТОВ «Альтис Трейд».

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, згідно із пп.14.1.228 п.14.1 ст.14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

У пп.134.1.1 п.134 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу;

Положенням п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6 - 138.9, пп.пп.138.10.2 - 138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.пп.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Згідно із абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р.II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому, п.138.8 ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.01.2014 р. по 31.08.2014 р. Позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включені понесені витрати за господарськими операціями із ТОВ «Альтис Трейд» на загальну суму 1 274 979,00 грн., однак, перевіркою повноти їх визначення Відповідачем встановлено завищення витрат на суму 1 274 979,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 229 497,00 грн. та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування (збитки) на 51 109,00 грн.

В той же час, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом №996. Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення №88 передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Поряд із цим, суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р., зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі п.1 ч.2 ст.110, ст.114 КАС України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Згідно із зазначеним, ухвалою від 12.02.2015 р. судом витребовувались від Позивача документи по справі, які мають засвідчувати мету здійснення господарських операцій та зв'язок між фактом придання товарів із господарською діяльністю ТОВ «Стар-Електронікс», зокрема: документи, які мають значення для вирішення справи по суті та які підтверджують реальність господарських операцій.

В свою чергу, суд акцентує увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом встановлено, що за результатами перевірки Позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між Позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28 за позовом ТОВ «Метпромсервіс» до ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, в якій зазначено про те, що задовольняючи позов, суди виходили тільки з наявності у позивача податкових накладних продавців, проте, не взяли до уваги того, що позивач протягом тривалого часу набував через посередників сировину у осіб, які систематично не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємства, за юридичною адресою не знаходилися, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їхньої діяльності, а також, що позивач, продавці та їхні постачальники працювали в одному сегменті ринку, у якому існують налагоджені стабільні зв'язки й часники якого обізнані стосовно один одного.

Водночас, на виконання вимог ухвали суду та на підтвердження реальності господарських взаємовідносин, здійснених ТОВ «Стар-Електронікс» із ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» Позивачем були надані документи, з огляду на які судом встановлено наступне.

Відповідно до п.2.3 Договорів поставки, укладених Позивачем із ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА», поставка визначається умовами DDP (згідно із правилами Інкотермс-2010).

Так, за змістом правил Інкотермс-2010 термін DDP «Поставка з оплатою мита» означає, що продавець вважається тим, хто виконав свої обов'язки з моменту надання товару в узгодженому пункті в країні ввезення. Продавець несе всі ризики і витрати, пов'язані з ввезенням товару, включаючи оплату податків, мита та інших зборів, які справляються при ввезенні товарів. У той час як термін «З заводу» покладає на продавця мінімальні обов'язки, термін «Поставка з оплатою мита» припускає максимальні обов'язки продавця. Даний термін може застосовуватися незалежно від способу перевезення товару.

Поряд із цим, у п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп.«б» і «в» цього пункту); місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Разом із тим, суд приймає до уваги пояснення Позивача про те, що поставка за укладеними Договорами поставки та виставлення рахунків на оплату здійснювалось Продавцями на підставі попередньо поданих ТОВ «Стар-Електронікс» замовлень на поставку із визначенням найменувань товару та його кількості, на підтвердження чого суду надані відповідні заявки на поставку до кожного із Договору (том І, а.с.57-63, 193, 199, 206, 215, 221), в яких також зазначено адресу місця поставок, а саме: Київська область, смт. Глеваха, вул. Новий Шлях, 40-А.

При цьому, на підтвердження наявності у Позивача складського приміщення, розташованого за вказаною у заявках адресою місця поставки, суду наданий договір №23 від 01.02.2013 р. оренди частини нежитлового приміщення (том ІІ, а.с.127-130), укладений між ТОВ «Стар-Електронікс» (Орендар) та ПП «Юнікс» (Орендодавець), за яким Орендар прийняв у тимчасове платне користування частину нежитлового приміщення для здійснення своєї уставної діяльності, що розташоване за адресою: Київська область, смт. Глеваха, вул. Новий Шлях, 40-А.

Крім того, в матеріалах справи наявні банківські виписки, які підтверджують здійснення Позивачем орендної плати за користування вказаним вище приміщенням у період здійснення спірних господарських операцій.

Між тим, як вбачається з Актів перевірок №906 та №1005, податковим органом було встановлено використання ТОВ «Стар-Електронікс» у своїй господарській діяльності орендованого у ПП «Юнікс» на підставі договору №23 від 01.02.2013 р. виробничого (торгівельного, складського) приміщення за відповідною адресою.

В той же час, про наявність фізичних, технічних та технологічних можливостей у Позивача свідчать наявні в матеріалах справи укладені ТОВ «Стар-Електронікс» із фізичними особами договори найму (оренди) транспортних засобів (том ІІ, а.с.113-126), за допомогою яких придбаний у Продавців товар за Договорами поставок реалізовувався кінцевим споживачам, що посвідчується наданими до суду товарно-транспортними накладними (том ІІ, а.с.147-162), в яких, в свою чергу, відображені дані орендованих Позивачем автомобілів.

Разом із тим, як зазначено у постанові Верховного Суду України від 08.09.2009 р. у справі №21-737во09, про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів.

Таким чином, під час розгляду даної справи судом встановлено наявність у Позивача матеріально-технічної бази, які ТОВ «Стар-Електронікс» використовує у своїй господарській діяльності, та які свідчать про подальшу реалізацію придбаного Позивачем товару за спірними господарськими операціями, що також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Проте, за твердженнями Відповідача, відсутність у ТОВ «Стар-Електронікс» товарно-транспортних накладних, що підтверджують факт перевезення товару на адресу Позивача свідчить про відсутність фактичного здійснення спірних господарських операцій із ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» з поставки товару, мотивуючи тим, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Натомість, суд звертає увагу, що умовами DDP «Поставка з оплатою мита» відповідно до правил Інкотермс-2010 всі обов'язки щодо транспортування та всіх інших витрат до моменту передачі товару Покупцю покладаються на Продавця, як наслідок, оскільки поставка товару за Договорами поставки здійснювалась на таких узгоджених сторонами умовах, відповідно, обов'язок щодо його транспортування зі складів Продавців покладався на самих Продавців.

Поряд із цим, на виконання Закону України «Про автомобільний транспорт» і Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, постановою Кабінету Міністрів України №207 від 25.02.2009 р. затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені.

Так, згідно із п.2 вищезазначеного Переліку встановлено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідно мати, а саме: накладну або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наявність товарно-транспортної накладної не є обов'язковою умовою для водіїв юридичних осіб, що здійснюють перевезення для власних потреб.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.01.2014 р. №К/800/31054/13.

Крім того, відповідно до умов укладених Договорів поставки право власності товару переходить від Продавців до Покупця з моменту підписання Покупцем товарної накладної або документів перевізника. Продавці зобов'язані представити товар у розпорядження Покупця разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цих Договорів.

З огляду на викладене, оскільки за Договорами поставки не встановлено обов'язку складення Продавцями товарно-транспортних накладних, як наслідок, при здійсненні Продавцями перевезень товару автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені не зобов'язані виписувати товарно-транспортні накладні на поставку кожної партії товару, відповідно, суд вважає безпідставними посилання Відповідача на відсутність транспортних документів, як на доказ відсутності реального виконання умов зазначених Договорів поставки.

Водночас, судом не приймаються до уваги посилання податкового органу на відсутність у видаткових накладних посади та прізвища уповноваженої особи ТОВ «Стар-Електронікс», відповідальної за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення, якою отримувався товар від ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА», оскільки нечітке відображення вказаних реквізитів у копіях відповідних видаткових накладних не може свідчити про їх відсутність, адже у більшості наданих до суду копіях видаткових накладних зафіксовані реквізити підписантів, зокрема, товар приймався безпосередньо директором ТОВ «Стар-Електронікс» - ОСОБА_2

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАС України від 16.04.2014 р. у справі №К/800/5826/13.

Натомість, інших суттєвих відхилень податковим органом не встановлено, як і не встановлено порушень порядку заповнення податкових декларацій та податкових накладних. Крім того, не встановлено включення Позивачем до складу податкового кредиту та витрат за перевіряємий період податкових накладних, незареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, що також не спростовується представником Відповідача, Позивачем до своїх заперечень до Актів перевірок №906 та №1005 надавались копії видаткових накладних, в яких було чітко відображено посаду та прізвище особи, що отримувала поставлений контрагентами товар за спірними правочинами, а також копії заявок на поставку, якими встановлено місце відповідних поставок.

При цьому, за аналізом отриманих від ТОВ «Стар-Електронікс» документів суд зазначає, що Позивачем надано до суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов Договорів поставки, що надає Позивачу право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з вказаними вище контрагентами-продавцями.

Згідно із зазначеним, суд вважає, що на підтвердження реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Стар-Електронікс» та ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» за укладеними Договорами поставки Позивачем при проведенні податковим органом перевірки та під час розгляду справи були надані всі належні та встановлені умовами цих Договорів докази.

Разом із тим, суд вважає безпідставними доводи податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту на суму 312 216,00 грн., посилаючись в Акті перевірки №1005 на те, що згідно із наданими Позивачем до перевірки картками рахунку 631 ТОВ «Стар-Електронікс» має кредиторську заборгованість перед ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА», оскільки така заборгованість не є безнадійною або сумнівною (простроченою). Більше того, вимогами укладених Договорів поставки передбачено здійснення розрахунку на умовах відстрочки платежу (п.4.3 Договорів поставки).

В той же час, з огляду на зміст Актів перевірок №906 та №1005 встановлено, що заявлені Позивачем суми податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за перевіряємі періоди, за висновками податкового органу, сформовані безпідставно, оскільки Договори поставки, укладені ТОВ «Стар-Електронікс» із ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, а виписані ними первинні документи на адресу Позивача не мають відношення до господарської діяльності та не можуть бути відображені у складі даних податкового та бухгалтерського обліках.

Водночас, підставою для висновку податкового органу про наявність порушень з боку Позивача, що також підтверджується представником Відповідача, стали матеріали щодо контрагентів ТОВ «Стар-Електронікс», які були використані при перевірці (том ІІ, а.с.9-106), а саме: дані інформаційної бази АІС «Податковий блок»; протокол допиту свідка ОСОБА_3 (директора ТОВ «Альтис Трейд») від 08.05.2014 р.; акти ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №421/3-26-50-22-03-38977139 від 28.05.2014 р. та №683/3-26-50-22-03-38977139 від 29.07.2014 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альтис Трейд», №848/3-22-08/38455231 від 03.09.2014 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА», №876/3-26-50-22-03-38968908 від 10.09.2014 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тек-Комерс»; акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №2687/26-55-22-13/37507765 від 02.09.2014 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Укрінтермаш», якими встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання контрагентами товарів (послуг) у підприємств-постачальників, відсутність фактичного місцезнаходження контрагентів, а також виявлено відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Таким чином, податковий орган на підставі вищенаведеної інформації прийшов до висновку про те, що фактично ТОВ «Стар-Електронікс» не придбавало у ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» товари з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності, а лише отримувало податкові накладні з метою «штучного» формування податкового кредиту та витрат, рух активів за спірними господарськими операціями задекларований лише на папері, а тому у Позивача відсутні підстави для формування даних податкового обліку за спірними господарськими операцій.

В свою чергу, суд звертає увагу, що листом Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р. також визначено, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу змісту договірних відносин контрагентів-продавців з іншими суб'єктами господарської діяльності не є належними доказами порушення Позивачем податкового законодавства, оскільки результати аналізу другого ланцюга постачання відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються ТОВ «Стар-Електронікс».

Крім того, відповідно до вимог ст.183 ПК України право платника податку на податковий кредит і виписку податкових накладних виникає після добровільної реєстрації особи як платника податку або особи, яка відповідає вимогам, визначеним пп.6 п.180.1 ст.180 цього Кодексу та з початком податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником податку.

Отже, для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагента Позивача в стані, власне, платника ПДВ, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Дана правова позиція викладена у вищезгаданому листі Вищого адміністративного суду України №742/11/13-11 від 02.06.2011 р., відповідно до якого підлягає встановленню статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушення податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника податку щодо дефекту у правовому статусі його контрагентів. Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, контрагент був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведеного у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід ураховувати вимоги ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Проте, Відповідачем не надано суду доказів припинення ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» (скасування державної реєстрації, виключення його з ЄДРПОУ) внесення недостовірної інформації до ЄДРПОУ, тощо, під час взаємовідносин із Позивачем.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних, контрагенти Позивача - ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» були зареєстровані як платники ПДВ у встановленому законодавством порядку, що також не спростовується Відповідачем.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що не спростовано Відповідачем в порядку передбаченому ч.2 ст.71 КАС України, що ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії. Податкові накладні за своєю формою та змістом відповідають ст.9 Закону №996, зокрема, містять такі обов'язкові реквізити як порядковий номер податкової накладної та дату її виписки, точне найменування юридичних осіб, їх індивідуальні податкові номери, назву товару, його ціну та вартість, а також включені до Єдиного реєстру податкових накладних.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товарів мали реальний характер, відповідні факти оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними Договорами поставок за перевіряємі періоди, підтверджуються з урахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності матеріально-технічних ресурсів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

Слід також зауважити, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Таким чином, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податку.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару та надання послуг входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 р. у справі №К-12509/08.

Крім того, суд наголошує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2013 р. по справі № 2а-6067/11/1470.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 р., заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 р., заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Між тим, Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди.

При цьому, податковим органом також не надано суду будь-яких обвинувальних вироків та судових рішень, що набрали законної сили, які б встановлювали відповідні юридичні факти.

В свою чергу, надані Позивачем суду докази (договори, рахунки на оплату, товарно-транспортні накладні, заявки на поставку, видаткові накладні та інші) дають підстав для висновку, що вчинені ТОВ «Стар-Електронікс» із ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА» господарські операції є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

При цьому, Відповідач, вказуючи в Актах перевірок №906 та №1005 на відсутність реальності здійснення господарської операції за зазначеними вище Договорами поставки, не обґрунтовує, у чому саме полягає дефектність документів, наданих Позивачем. Не заперечує Відповідач і правомірність видачі та правильність оформлення податкових накладних, на підставі яких Позивачем було сформовано та витрати та податковий кредит за рахунок ПДВ, та які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Наведені обставини свідчать, що податковий орган формально підійшов до встановлення правомірності формування Позивачем даних податкового обліку, висновки, викладені в Актах перевірок №906 та №1005 не ґрунтуються на дослідженні Договорів поставки, укладених між Позивачем та його контрагентами-постачальниками.

З огляду на викладене, за вказаними вище та відображеними в Актах перевірок №906 та №1005 порушеннями, допущеними начебто Позивачем при взаємовідносинах із контрагентами ТОВ «Альтис Трейд», ТОВ «Укрінтермаш», ТОВ «Тек-Комерс» та ТОВ «Юридична компанія «Фенікс ЮА», податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що Позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємством було одержання Позивачем податкової вигоди, що свідчить про необґрунтованість зроблених Відповідачем висновків та протиправність прийнятих із зазначених підстав податкових повідомлень-рішень №146626552208, №146726552208, №146826552208 від 27.10.2014 p. та №157126552204 від 23.11.2014 p., які, в свою чергу, підлягають скасуванню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Водночас, згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Крім того, відповідно до ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає відшкодуванню Позивачу в розмірі 487,20 грн.

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Електронікс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №146626552208, №146726552208, №146826552208 від 27.10.2014 p. та №157126552204 від 23.11.2014 p., прийняте Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Електронікс» (код ЄДРПОУ 37401740, адреса: 01130, м. Київ, Залізничне шосе, 47) витрати зі сплати судового збору у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп. із Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін