Постанова

від 23.03.2015 по справі 910/24673/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2015 р. Справа№ 910/24673/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Федорчука Р.В.

Майданевича А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 23.03.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» на рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року

у справі № 910/24673/14 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна

комодітна група»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка»

про визнання правочинів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року по справі № 910/24673/14 в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» до товариства з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року - відмовлено. В частині позовних вимог про визнання недійсними видаткових накладних № 714 від 03.09.2013 року, № 730 від 16.09.2013 року, № 731 від 16.09.2013 року - провадження припинено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 21.01.2015 року, товариство з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року по справі № 910/24673/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, посилається на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для вирішення справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» у судових засіданнях 11.03.2015 року та 23.03.2015 року надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники товариства з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка» в судові засідання суду апеляційної інстанції не з'явились. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином про що, в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, заслухавши думку представника позивача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка» про дату та місце розгляду справи було повідомлене належним чином, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення. Участь в судовому засіданні 23.03.2015 року відповідача, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових письмових доказів та відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції, ухвалою апеляційного господарського суду від 11.03.2015 року було зобов'язано ТОВ «Транснаціональна комодітна група» надати Київському апеляційному господарському суду виписку з банківського рахунку щодо отримання коштів ТОВ «Транснаціональна комодітна група» за договором купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року. Крім того, ухвалою суду зобов'язано Волошину Олену Володимирівну як учасника товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» надати Київському апеляційному господарському суду письмові пояснення щодо відомих їй обставин по справі № 910/24673/14, зокрема, щодо укладеного договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року.

Так, на виконання вимог суду ТОВ «Транснаціональна комодітна група» надало апеляційному господарському суду акт звірки взаємних розрахунків станом на 18.03.2015 року між ТОВ «Деснянська кераміка» та ТОВ «Транснаціональна комодітна група» за договором купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року. Крім того, скаржник надав суду нотаріально завірену заяву (пояснення) Волошиної Олену Володимирівни як учасника товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група».

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін що з'явились у судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

05 січня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» (далі - продавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка» (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 15/2010 купівлі-продажу (далі - договір), за умовами якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

У відповідності до п.8.1 договору останній вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2012 року. Додатковою угодою № 1 до договору № 15/2010 купівлі-продажу було продовжено строк дії договору до 31.12.2013 року.

Відповідно до видаткових накладних: № 714 від 03.09.2013 року на суму 342012,83 грн., № 730 від 16.09.2013 року на суму 743499,00 грн., № 731 від 16.09.2013 року на суму 730642,92 грн. позивач передав, а відповідач прийняв товар (плитку керамічну для стін та підлоги).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема п. 5.1 статуту ТОВ «Транснаціональна комодітна група» учасниками товариства є: Величковський Володимир Петрович, якому належить частка розміром 48% статутного капіталу товариства, що складає 851927,90 грн.; Волошина Олена Володимирівна якій належить частка розміром 51% статутного капіталу товариства, що складає 905173,40 грн.; Барсуков Вадим Вікторович, якому належить частка розміром 1% статутного капіталу товариства, що складає 17748,50 грн.

Відповідно до пунктів 13.1-13.5 статуту управління товариством здійснюється відповідно до статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Учасники здійснюють свої права щодо управління товариством безпосередньо та/або через уповноважені ними органи відповідно до статуту. У товаристві створюється вищий та виконавчий органи. За рішенням вищого органу можуть бути створені і інші органи товариства. Вищим органом товариства є загальні збори учасників (збори учасників), які складаються з учасників товариства. Збори учасників правомочні приймати рішення з усіх питань діяльності товариства. У товаристві діє виконавчий орган - директор. Директором може бути учасник товариства, або особа, яка не є учасником товариства. Директор здійснює керівництво поточною діяльністю товариства на засадах єдиновладдя в межах компетенції і прав, визначених статутом товариства та рішеннями зборів учасників. Контроль за фінансовою та господарською діяльністю товариства і його філій здійснює ревізійна комісія, обрана зборами учасників.

У відповідності з п. 14.1 статуту вищим органом товариства є загальні збори учасників. Пунктом 14.5 статуту передбачено, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють в сукупності більш як 60 відсотками голосів.

В пункті 14.6 статуту ТОВ «Транснаціональна комодітна група» передбачено, що до виключної компетенції зборів учасників, серед іншого, належить погодження будь-яких правочинів (договорів, угод) про відчуження або заставу будь-якого майна товариства.

Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за виключенням тих, що належать до компетенції зборів учасників. Збори учасників можуть прийняти рішення про передачу частини своїх повноважень директору (пункт 15.2 статуту). Директор діє від імені товариства на підставі статуту (пункт 15.4 статуту).

З матеріалів справи також вбачається, що керамічна плитка для стін та підлоги, що є предметом договору купівлі-продажу належить позивачу та була майном ТОВ «Транснаціональна комодітна група» так як придбана останнім у іноземних контрагентів. Зазначене підтверджується належним чином завіреними копіями рахунками-фактури та митними деклараціями що містяться в матеріалах справи (а.с.23-46).

Як зазначає позивач збори учасників, що є вищим органом товариства не приймали рішення та не давали згоду директору на укладання спірного договору, збори з цього приводу не збирались та учасникам товариства зокрема Волошиній О.В. та Барсукову В.В., про спірний правочин відомо не було. Більш того, загальними зборами учасників було прийняте рішення (протокол № 87 від 07.10.2014 року), яким ТОВ «Транснаціональна комодітна група» не схвалило та не погодило підписані директором товариства спірні договір та видаткові накладні. Рішенням загальних зборів зобов'язано директора звернутися до суду з позовом до ТОВ «Деснянська кераміка» з метою визнання недійсним договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року та видаткових накладних. (а.с. 21-22).

Так, у листопаді 2014 року ТОВ «Транснаціональна комодітна група» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Деснянська кераміка» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року та про визнання недійсними видаткових накладних № 714 від 03.09.2013 року, № 730 від 16.09.2013 року, № 731 від 16.09.2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент вчинення договір № 15/2010 купівлі-продажу від 05.01.2011 року та видаткові накладні не відповідали вимогам закону, а саме приписам ст.ст. 92, 203, 215 ЦК України. Позивач зазначає, що в п. 14.6 статуту продавця передбачено, що до виключної компетенції зборів учасників, серед іншого, належать погодження будь-яких правочинів (договорів, угод) про відчуження або заставу будь-якого майна товариства. Питання, віднесені до виключної компетенції зборів учасників товариства, не можуть бути передані для вирішення виконавчого органу товариства. Таким чином позивач зазначає, що прийняття рішення про укладення правочинів на продаж майна, яке є власністю продавця, є виключною компетенцією загальних зборів позивача.

Так, як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року по справі № 910/24673/14 в частині позовних вимог ТОВ «Транснаціональна комодітна група» до ТОВ «Деснянська кераміка» про визнання недійсним з моменту укладання договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року - відмовлено. В частині позовних вимог про визнання недійсними видаткових накладних № 714 від 03.09.2013 року, № 730 від 16.09.2013 року, № 731 від 16.09.2013 року - провадження припинено.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представника позивача що з'явився у судове засідання, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ «Транснаціональна комодітна група» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року у справі № 910/24673/14 скасуванню частково, в частині відмови позивачу у визнанні недійсним договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року, з прийняттям нового рішення, виходячи з наступного.

Щодо висновків суду першої інстанції про припинення провадження по справі в частині позовних вимог про визнання недійсними видаткових накладних № 714 від 03.09.2013 року, № 730 від 16.09.2013 року та № 731 від 16.09.2013 року на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується.

Так, як вірно зазначив суд першої інстанції, видаткова накладна не є актом в розумінні ст. ст. 16, 21 ЦК України та ст. 20 ГК України, який може бути визнано недійсним в судовому порядку, видаткова накладна лише фіксує факт здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Доказом здійснення господарської операції є первинні документи, які містять необхідні для обліку господарської операції дані. Так, кожна поставка товару та надання послуг, здійснена в рамках зазначених договорів підтверджується рахунками, видатковими накладними, податковими накладними, підписаними уповноваженими особами.

Способи захисту прав та законних інтересів осіб передбачені ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Зокрема, згідно п. 2, 10 ч.2 ст. 16 ЦК України способом захисту може бути визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Відповідно до ч.2 ст. 20 ГК України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Як вірно вказав суд першої інстанції, у судовому порядку недійсною на підставі норм цивільного законодавства може бути визнана угода купівлі-продажу, однак не видаткова накладна, оскільки вона не є актом в розумінні ст. 12 ГПК України.

Накладна за своєю природою не відноситься до актів, які створюють або припиняють будь-які правовідносини сторін, такий спосіб захисту цивільних прав як визнання вище наведеного акту недійсним - не відповідає можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених господарським та цивільним законодавством, а тому в цій частині спір не підлягає розгляду в господарських судах України, та місцевим господарським судом правомірно припинено провадження у цій частині на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України.

Однак, що стосується висновків суду про відмову у задоволенні позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року судова колегія погодитися не може, виходячи з наступного.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними правочину і настання відповідних наслідків встановлені ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, може бути визнано недійсним повністю або в частині якщо таке не відповідає вимогам закону, вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави або суспільства, укладено учасниками господарських правовідносин з порушенням хоча б одним з них спеціальної компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Частиною 2 ст. 207 ГК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) особами, уповноваженими на це її установчими документами юридичної особи, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В силу ст.ст. 626, 628, 627 Цивільного кодексу України, зміст правочину становить визначену на розсуд сторін правочину і погоджену ними домовленість, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частиною 1 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У ст. 58 Закону України «Про господарські товариства», ст. 145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

За змістом положень ч. 1 ст. 62 Закону України «Про господарські товариства», ч. 2 ст. 145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про господарські товариства», ст. 82 ГК України, ст. 143 ЦК України товариство з обмеженою відповідальністю створюється і діє на підставі статуту.

Відповідно до п. 13.3 статуту позивача Вищим органом товариства є загальні збори учасників (збори учасників), які складаються з учасників товариства.

У п. 15.4 статуту позивача визначено повноваження виконавчого органу товариства (директора): директор без довіреності представляє інтереси товариства у всіх питаннях діяльності юридичної особи, укладає правочини з правом першого підпису, представляє товариство у відносинах з державними органами, підприємствами, організаціями та громадянами.

При прийнятті рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, місцевим господарський суд виходив з того, що зі змісту статуту позивача вбачається, що директор має необхідний обсяг повноважень для укладання від імені відповідача правочинів без отримання дозволу загальних зборів.

Однак з такими висновками суду першої інстанції, судова колегія погодитися не може, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення господарським судом міста Києва було залишено поза увагою інші положення статуту позивача де, зокрема учасниками товариства передбачено, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють в сукупності більш як 60 відсотками голосів (п. 14.5 статуту). До виключної компетенції зборів учасників, серед іншого, належить погодження будь-яких правочинів (договорів, угод) про відчуження або заставу будь-якого майна товариства (п. 14.6 статуту). Директор вирішує усі питання діяльності товариства, за виключенням тих, що належать до компетенції зборів учасників. Збори учасників можуть прийняти рішення про передачу частини своїх повноважень директору (пункт 15.2 статуту). Директор діє від імені товариства на підставі статуту (пункт 15.4 статуту).

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, вищим органом товариства - ТОВ «Транснаціональна комодітна група» (загальними зборами) не приймалося рішення та не давалася згода директору на укладання спірного договору. Збори з цього приводу не збирались.

Крім того, як вбачається із нотаріально завіреної заяви (пояснення) Волошиної Олену Володимирівни як учасника товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група», якій належить частка розміром 51% статутного капіталу товариства, що складає 905173,40 грн., яка була надана скаржником на виконання вимог суду, учасникам товариства зокрема Волошиній О.В. та Барсукову В.В., про спірний правочин відомо не було. Більш того, загальними зборами учасників було прийняте рішення (протокол № 87 від 07.10.2014 року), яким ТОВ «Транснаціональна комодітна група» не схвалило та не погодило підписані директором товариства спірні договір та видаткові накладні. Рішенням загальних зборів зобов'язано директора звернутися до суду з позовом до ТОВ «Деснянська кераміка» з метою визнання недійсним договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року та видаткових накладних. (а.с. 21-22).

До того ж, як вбачається з акту від 05.01.2011 року підписаного сторонами, на підтвердження повноважень директорів ТОВ «Транснаціональна комодітна група» та ТОВ «Деснянська кераміка» обмінялися своїми статутами товариств, свідоцтвами про державну реєстрацію та довідками з управління статистики (а.с. 17).

Отже, ТОВ «Деснянська кераміка» знало про обмеження директора ТОВ «Транснаціональна комодітна група» - Величковського В.П. які зазначені в п. 14.6 статуту, а саме, що на право підпису будь-яких правочинів має бути надана згода та погодження зборів учасників ТОВ «Транснаціональна комодітна група».

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що відповідачем не було надано суду доказів з заперечення зазначено та, зокрема, доказів того, що загальними зборами позивача, директору було надано згоду на укладення та підписання спірного договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року між ТОВ «Транснаціональна комодітна група» та ТОВ «Деснянська кераміка», у спосіб встановлений чинним законодавством та статутом товариства. Такого погодження учасниками товариства при укладанні спірного договору директор товариства не отримав.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуваним договором купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року фактично здійснено реалізацію функції розпорядження майном товариства без належного погодження зборами учасників товариства. Колегія суддів вважає, що спірний договір вчинено директором Величковським В.П. з порушенням основних принципів цивільних відносин, закріплених статтею 3 Цивільного кодексу України, які полягають у справедливості, добросовісності та розумності вчинених дій по відношенню до інтересів юридичної особи, яку він представляє, та відповідно до корпоративних прав учасників цього товариства. Директор Величковський В.П. укладаючи від імені ТОВ «Транснаціональна комодітна група» договір купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року діяв з перевищенням повноважень, наданих йому статутом товариства та чинним законодавством України, що є підставою визнання правочину недійсним.

З огляду на викладене та встановлення судом факту перевищення директором ТОВ «Транснаціональна комодітна група» повноважень на укладення спірного договору, відсутності рішення загальних зборів учасників про погодження укладення директором договору, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року, укладеного між ТОВ «Транснаціональна комодітна група» та ТОВ «Деснянська кераміка» є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Крім того, висновки суду першої інстанції про те, що за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.06.2014 року відсутні будь-які дані, щодо наявності обмежень на представництво директора - Величковським В.П. від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, судова колегія вважає передчасним, виходячи з наступного.

Пунктом 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року передбачено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.

У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: - такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); - про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Зі змісту спірного договору вбачається, що директор ТОВ «Транснаціональна комодітна група» діяв на підставі статуту, а відтак відповідач повинен був знати про обмеження, які в ньому встановлені та не може посилатись на те, що йому про такі обмеження не було відомо.

До того ж, судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що маючи намір підписати спірний договір, та на підтвердження повноважень директорів, сторони надали одна одній копії статутів, свідоцтва про державну реєстрацію та довідку з управління статистики про що підписали відповідний акт від 05.01.2011 року та засвідчили свої підписи печатками.

Тобто, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що відповідач знав про обмеження директор ТОВ «Транснаціональна комодітна група» - Величковського В.П. які зазначені в п. 14.6 статуту, а саме, що на право підпису будь-яких правочинів має бути надана згода та погодження зборів учасників ТОВ «Транснаціональна комодітна група».

Що стосується висновків суду першої інстанції, про те, що позивачем було схвалено правочин, оскільки, сторонами договору вчинялись дії, що свідчать про його виконання, а саме, відповідачем на підставі спірного правочину було поставлено, а представником позивача на підставі відповідних довіреностей прийнято товар, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з п. 3.4 Постанови № 11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Так, як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Транснаціональна комодітна група» дійсно поставило ТОВ «Деснянська кераміка» товар передбачений договором. Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції станом на 18.03.2015 року ТОВ «Деснянська кераміка» не здійснило ТОВ «Транснаціональна комодітна група» жодного платежу в розрахунок за поставлений товар за вказаним договором. Зазначене підтверджується зокрема підписаним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків від 18.03.2015 року. За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у даному випадку не можна стверджувати, про схвалення сторонами правочину вчиненими діями, оскільки, як вже зазначалося, жодної проплати по договору здійснено не було.

Щодо підписаних видаткових накладних № 714 від 03.09.2013 року, № 730 від 16.09.2013 року та № 731 від 16.09.2013 року з боку позивача, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки, останні підписані не директором ТОВ «Транснаціональна комодітна група», а менеджером з продажу - Хельменко А.П., до компетенції якого не входить схвалення правочинів, а тому і вчинені ним дії не можуть свідчити про схвалення підприємством цього правочину в розумінні ст. 241 ЦК України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом правомірно було припинено провадження в частині визнання недійсними видаткових накладних № 714 від 03.09.2013 року, № 730 від 16.09.2013 року та № 731 від 16.09.2013 року на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України. При цьому, відмовляючи у визнанні спірного договору недійсним, судом першої інстанції помилково не було враховано те, що укладаючи договір купівлі-продажу директору не була надана згода загальних зборів на підписання вказаного правочину, як це передбачено статутом ТОВ «Транснаціональна комодітна група» про обмеження якого, ТОВ «Деснянська кераміка» знало оскільки, відповідачу були передані копії установчих документів за актом приймання-передачі від 05.01.2011 року.

Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою, що керамічна плитка для стін та підлоги, що є предметом договору купівлі-продажу перебувала у власності позивача та була майном ТОВ «Транснаціональна комодітна група» на відчуження якого, як зазначалося вище необхідна згода загальних зборів товариства.

Позивачем, під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції належним чином доведене порушення його прав зі сторони відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року, прийняте після не повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» на рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року у справі № 910/24673/14 слід задовольнити частково. Рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року у справі № 910/24673/14 скасувати частково в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року, укладеного між ТОВ «Транснаціональна комодітна група» та ТОВ «Деснянська кераміка». В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов ТОВ «Транснаціональна комодітна група» до ТОВ «Деснянська кераміка» про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року задовольнити частково. Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року укладений між ТОВ «Транснаціональна комодітна група» та ТОВ «Деснянська кераміка».

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року у справі № 910/24673/14 - залишити без змін.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище та керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» на рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року у справі № 910/24673/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року у справі № 910/24673/14 скасувати частково в частині відмови у визнанні недійсним договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» та товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка».

В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» до товариства з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка» про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року задовольнити частково.

Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу № 15/2010 від 05.01.2011 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» (01135, м.Київ, вул. В'ячеслава Чорновола, буд. 33/30, кв. 117, ідентифікаційний код 25641266) та товариством з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка» (04074, м.Київ, вул. Івашкевича, буд. 3, кв. 41, ідентифікаційний код 23716741).

В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2015 року у справі № 910/24673/14 - залишити без змін.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Деснянська кераміка» (04074, м.Київ, вул. Івашкевича, буд. 3, кв. 41, ідентифікаційний код 23716741) на користь товариством з обмеженою відповідальністю «Транснаціональна комодітна група» (01135, м.Київ, вул. В'ячеслава Чорновола, буд. 33/30, кв. 117, ідентифікаційний код 25641266) 1827 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції.

4. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/24673/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді Р.В. Федорчук

А.Г. Майданевич

Дата підписання 27.03.2015 року