Рішення

від 02.04.2015 по справі 523/9062/14-ц

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/9062/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"02" квітня 2015 р. Суворовський районний суд м. Одеси у складі :

головуючого судді - Аліна С.С.

при секретарі - Присяжний А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ПАТ СК «Кардіф» про визнання договору про надання споживчого кредиту №2008652850 від 22.04.2014 року таким, що припинив свою дію з 29.04.2014 року, про стягнення моральної шкоди, про визнання недійсним договору добровільного страхування держателя кредитної картки №06/08/2008652850 від 22.04.2014 року з моменту його укладення з 22.04.2014 року, -

Встановив:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк», ПАТ СК «Кардіф» про визнання договору про надання споживчого кредиту №2008652850 від 22.04.2014 року таким, що припинив свою дію з 29.04.2014 року, про стягнення моральної шкоди з ПАТ «ОТП Банк» в розмірі 5000 гривень, про визнання недійсним договору добровільного страхування держателя кредитної картки №06/08/2008652850 від 22.04.2014 року з моменту його укладення з 22.04.2014 року.

Обґрунтовує свої вимоги тим, що 22.04.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір №2008652850 у розмірі 6401 гривень 15 копійок.

Відповідно до умов вказаного кредитного договору, ПАТ «ОТП Банк» надав ОСОБА_1 кредит в сумі 5 162 гривень 22 копійки на придбання товару у ФОП ОСОБА_2; на придбання послуг зі страхування в ПАТ СК «Кардіф» у розмірі 1 238 гривень 93 копійки, а всього загальну суму в розмірв 6 401 гривень 15 копійок.

Позивач ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит в повному обсязі в порядку, передбаченому Договором, та сплатити відсотки передбачені договором.

Також, 22.04.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ СК «Кардіф» було укладено договір добровільного страхування держателя кредитної картки №06/08/2008652850.

22.04.2014 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір індивідуального номеру замовлення DL-27L.

Позивач просить визнати кредитний договір недійсним, оскільки він був укладений з порушенням чинного законодавства, а саме: кредитодавець не ознайомив та не роз'яснив позичальнику умови договору; на примірниках позивачки відсутній її підпис; в кредитному договорі не зазначено порядок нарахування процентів та абсолютне значення подорожчання кредиту; неправомірне обмеження конкуренції та примушення до укладення договору;спірний кредитний договір містить істотний дисбаланс між правами та обов'язками сторін; порушено право позивачки на відзив згоди на укладення договорів, передбачене ч.6 ст.11 Закону України « Про банки та банківську діяльність».

Також, позивачка просить визнати недійсним договір добровільного страхування держателя кредитної картки №06/08/2008652850 від 22.04.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ СК «Кардіф», так як позивачку не ознайомили з умовами договору та не роз'яснили її право відмовитися від укладення вказаного договору; на примірниках договорах позивачки відсутній її підпис; порушено право позивачки на відзив згоди на укладення договорів, передбачене ч.6 ст.11 Закону України « Про банки та банківську діяльність»; договір підписано посадовими особами відповідача, які не мають право на укладення та підписання вказаного договору; ПАТ СК «Кардіф» не має ліцензії на здійснення страхової діяльності; позивачка не укладала жодного договору з ПАТ СК «Уніка життя».

Позивач вважає, що оскільки спірні договори не відповідають вимогам чинного законодавства, вони є недійсними. Відповідачі суттєво порушили права позивачки, у зв'язку з чим вона понесла моральну шкоду, розмір якої вона визначила у сумі 5 000 гривень.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов з наведених у ньому підстав.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили (а.с.325,326).

У зв'язку з викладеним, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідачів, які були повідомлені належним чином про час і місце розгляду справи, так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224-226 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, про те, що позов є не обґрунтованим, є не доказаним, тому не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 03.12.2014 року, позовні вимоги в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору індивідуального номеру замовлення DJ-27L від 22.04.2014 року з моменту їх укладання, з 22.04.2014 року та про стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 2 500 гривень залишено без розгляду (а.с.313);

Судом встановлено, про те, що відповідно до кредитного договору №2008652850 від 22.04.2014р., укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк», банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 5 162 гривень 22 копійки на придбання товару у ФОП ОСОБА_2; на придбання послуг зі страхування в ПАТ СК «Кардіф» у розмірі 1 238 гривень 93 копійки, а всього загальну суму в розмірв 6 401 гривень 15 копійок.

Позивач ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит в повному обсязі в порядку, передбаченому Договором, та сплатити відсотки передбачені договором (а.с.12-15);

22.04.2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ СК «Кардіф» було укладено договір добровільного страхування держателя кредитної картки №06/08/2008652850 (а.с. 14);

22.04.2014 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір індивідуального номеру замовлення DL-27L (а.с.16);

Позивач ОСОБА_1 неодноразово зверталася до відповідача ПАТ «ОТП банк» з листами про неправомірність дій відповідача при укладенні кредитного договору № 2008652850 від 22.04.2014р., договору індивідуального номеру замовлення DL-27L від 22.04.2014 року та договору добровільного страхування держателя кредитної картки №06/08/2008652850 від 22.04.2014 року ( а.с.17,19,39,41,42);

Відповідно до листів ПАТ «ОТП банк» №77-77-10-68-2-1/6316 від 27.05.2014 року, №77-77-10-68-2-1/9064 від 01.08.2014 року, №77-77-10-68-2-1/10772 від 17.09.2014 року ОСОБА_1 роз'яснено, що спірні договори відповідають діючому законодавству України та роз'яснено порядок відкликання згоди на укладення договору, яким позивачка не скористалася по невідомим причинам (а.с.21,73,74);

Відповідно до квитанцій Банк «Національний кредит», 18.06.2014 року ОСОБА_1 сплатила грошові кошти за користування кредитом (а.с.26);

Відповідно до меморіального ордеру №3246365 від 07.05.2014 року ФОП ОСОБА_2 перераховані кошти в розмірі 4 852 гривень 49 копійок, призначення платежу: споживчий кредит ОСОБА_1, рахунок-фактура27 від 22.04.2014 року, кредитний договір № 2008652850 від 22.04.2014р. (а.с.75);

Відповідно до меморіального ордеру №3246076 від 07.05.2014 року ПрАТ СК «УНІКА життя» перераховані кошти у розмірі 1 238 гривень 93 копійок, призначення платежу: страховий платіж по договору страхування №04/01/02/2008652580 від 22.04.2014 року ОСОБА_1. (а.с.76);

02.09.2008 року керівником ЗАТ «СК Кардіф» підписано правила добровільного страхування фінансових ризиків» з подальшими змінами та доповненнями (а.с.154-181);

01.09.2010 року керівником ЗАТ «СК Кардіф» підписано правила добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби» з подальшими змінами та доповненнями (а.с.182-209);

01.09.2010 року, керівником ЗАТ «СК Кардіф» підписано правила добровільного страхування від нещасних випадків» з подальшими змінами та доповненнями (а.с.210-228);

Відповідно до договору №46 від 01 липня 2010 року, ПАТ «ОТП банк» надає ПАТ СК «Кардіф» посередницькі послуги у сфері страхування у якості страхового агента (а.с.229-240);

Регламентом до додаткових угод, встановлено взаємодію ПАТ «ОТП банк» та ПАТ СК «Кардіф» при реалізації програм страхування держателів кредитних карток» (а.с.254-273)

В матеріалах справи є ксерокопія бланку додаткової угоди №1 до договору про надання споживчого кредиту №2008652850 від 22.04.2014 року про розірвання кредитного договору. Однак вказана угода не підписана сторонами (а.с.40);

Також, в матеріалах справи є ксерокопія бланку додаткової угоди №1 до договору добровільного страхування держателя кредитної картки №06/08/2008652850 від 22.04.2014 року. Однак вказана угода не підписана сторонами (а.с.40);

Відповідно до ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України договір кредиту складений в простій письмовій формі, у відповідності із законом.

Частиною 2 ст. ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Частиною 1 ст. 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 654 ЦК України встановленою, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 09.11.2009 року та ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши договір кредиту, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору.

Суд вважає, що вимоги позивачки відносно того, що умови кредитного договору не відповідають положенням чинного законодавства, оскільки порушують Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023- ХІІ не відповідають дійсності.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

В даному випадку посилання позивача на порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а саме відсутність у споживача інформації, не приймається судом до уваги, виходячи з наступного.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року по справі № 1-26/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) - в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХП з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями ч.4 статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. У п. 23 ст. 1 цього ж Закону зазначено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною другою цієї статті встановлено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Таким чином, за ненадання споживачу інформації, передбаченої статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», може наставати відповідальність, яка встановлена виключно статями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», положення яких не передбачають визнання кредитного договору недійсним.

Пунктом 3.4 рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року по справі № 1-26/2011 визначається, що під час укладення кредитного договору позивальник (споживач) протягом певного терміну має право відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснень причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

Як вбачається з тексту оспорюваного договору кредитодавець повідомив споживачеві до укладення договору споживчого кредиту всі його умови, про що в кредитному договорі міститься згода позичальника щодо узгодження усіх істотних умов та відображає повне розуміння предмету та інших питань, зазначених у договорі.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 16 Постанови №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності).

Твердження позивача про недотримання вимог, встановлених Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 № 168, оскільки кредитний договір не містить даних про сукупну вартість кредиту.

Згідно п. 3.1 Правил зобов'язано банки в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача зазначивши таке:

значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного баком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку;

перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості,

розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо;

перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

З наведеного змісту вбачається, що Правила надають свободу банкам щодо форми закріплення детального розпису сукупної вартості кредиту, головним критерієм є обов'язковість врахування в Кредитному договорі всіх сплачуваних платежів та методики їх розрахунку.

Крім цього, доводи позовної заяви про те, що кредитним договором встановлено монопольне право банку визначати страхову компанію, яка буде проводити страхування майна та життя позивача, а тому вона не може самостійно обрати страхову компанію і змушена погоджуватися на умови банку, і її воля при укладенні такого договору страхування не була вільною, безпідставні. Таке положення договору не суперечить закону і при укладенні договору сторони погодилися з такою умовою.

Також, суду не надані належні та допустимі докази того що, кредитний договір суперечить діючому законодавству України.

Щодо позовних вимог про визнання договору страхування недійсним, суд також вважає вказані вимоги безпідставними.

Діяльність страхових агентів в Україні регламентована постановою КМУ від 18 грудня 1996 р. № 1523 «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками».

п. 2 вказаного порядку передбачено, що у разі коли договір страхування укладається при посередництві страхового агента, суб'єкти цивільно-правових відносин повинні дотримуватися таких вимог:

страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика протягом двох робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, а також оформити договір страхування не пізніше одного робочого дня з моменту отримання страхового платежу;

страховий агент зобов'язаний щодекадно подавати страховику відомості про укладені договори страхування та розміри отриманих платежів;

у разі несвоєчасного перерахування страховим агентом страхових платежів або порушення ним терміну оформлення договорів страхування без поважних причин страховик зобов'язаний призупинити дію агентської угоди не менше ніж на три місяці.

Неналежний контроль страховика за діяльністю його страхових агентів кваліфікується як порушення страхового законодавства.

В силу ст. 15 Закону України «Про страхування», страховим агентом є фізичні особи або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладення договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування), тобто представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Суд розглянув справу в межах позовних вимог, створивши учасникам процесу усі необхідні умови для надання, витребування доказів, користуючись принципом змагальності сторін.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до правил ст.64 ЦПК України письмовими доказами є будь - які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, про те що позивачка не надала суду письмових доказів в підтвердження заявлених позовних вимог.

Також , суд вважає, що позивачка не довела суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, тому враховуючи викладене позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При таких обставинах позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 64, 209, 212-215,224-226 ЦПК України, ст.ст.203, 215, 598, 615, 526, 627, 629, 638, 654, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.6, 29,Закону України «Про страхування», ст.10, 11, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023- ХІІ, Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 09.11.2009 року , суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ПАТ СК «Кардіф» про визнання договору про надання споживчого кредиту №2008652850 від 22.04.2014 року таким, що припинив свою дію з 29.04.2014 року, про стягнення моральної шкоди, про визнання недійсним договору добровільного страхування держателя кредитної картки №06/08/2008652850 від 22.04.2014 року з моменту його укладення з 22.04.2014 року - відмовити.

Копію заочного рішення направити відповідачам по справі - для відома.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня отримання рішення.

Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Аліна С.С.