Постанова

від 01.04.2015 по справі 910/22944/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2015 року Справа № 910/22944/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсів" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 у справі № 910/22944/14 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Арсів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" провизнання договору поставки недійсним

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаКучер В.М. - - відповідачаГоловатенко О.М.

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Арсів" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс", в якій просило суд визнати договір поставки № ТК-0000827 від 05.02.2013 недійсним та стягнути з відповідача на свою користь судові витрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2014 (суддя Любченко М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 (у складі головуючого Станіка С.Р., суддів: Власова Ю.Л., Самсіна Р.І.) в позові відмовлено повністю. Судові рішення мотивовані недоведеністю підстав для визнання договору поставки недійсним.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 17.12.2014 судовий збір покладено на позивача.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арсів" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111 2 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 05.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсів" (Покупцем; позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" (Постачальником; відповідачем у справі) укладено договір поставки № ТК-0000827, за умовами якого, постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, поставляти Покупцю товар, а Покупець зобов'язався приймати і оплачувати товар (т.1, а.с.34).

За умовами пунктів 1.2., 4.1., 10.1. цього договору поставка товару здійснюється окремими партіями. Партія товару, яку повинен поставити постачальник, визначається погодженими між сторонами замовленнями. Постачальник поставляє товар за цінами, узгодженими з покупцем у специфікаціях та/або первинних документах. Строк дії договору встановлюється з 05.02.2013 до моменту укладення сторонами нового договору або розірвання даного правочину.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсів" про визнання недійсним договору поставки № ТК-0000827 заявлений одночасно з декількох підстав. На думку позивача, цей договір підписано не уповноваженою відповідачем особою, без необхідного обсягу цивільної дієздатності, а волевиявлення відповідача, як учасника правочину, не відповідало його внутрішній волі. Позивач зазначає, що на спірному договорі міститься факсимільний підпис генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" Дорошенко Я.О., тоді як сторонами можливість застосування механічного відбитку підпису при укладанні спірного правочину погоджено не було. На його думку, вказані обставини свідчать про порушення вимог чинного законодавства України під час укладання договору, а отже і наявність підстав для визнання його недійсним у судовому порядку.

Матеріально-правовою підставою позову позивач визначив частини другу, третю статті 203, статтю 215 Цивільного кодексу України та статтю 207 Господарського кодексу України.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові достатньо обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною першою та третьою статті 92 названого кодексу передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У статті 58 Закону України "Про господарські товариства" та статті 145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

За змістом положень частини першої статті 62 Закону України "Про господарські товариства", частини другої статті 145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Зі змісту пунктів 8.12, 8.13 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" (т.1, а.с.132) вбачається, що виконавчим органом товариства є дирекція, яку очолює генеральний директор. Генеральний директор здійснює організаційно - розпорядче керівництво суб'єктом господарювання, безпосередньо несе відповідальність за виробничу, господарську та фінансову діяльність юридичної особи. Генеральний директор, зокрема, без довіреності діє від імені товариства та репрезентує його у всіх відносинах з іншими установами, підприємствами та організаціями, має право першого підпису всіх фінансових документів, а також уповноважений розпоряджатись коштами суб'єкта господарювання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що чинна на момент укладення оспорюваного правочину редакція статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" не містить жодних положень, якими б було передбачено обмеження прав генерального директора представляти інтереси товариства та підписувати договори поставки товару.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на момент укладання оспорюваного договору (т.1., а.с.228) генеральним директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" був Дорошенко Ярослав Олександрович.

Відповідачем до матеріалів справи подано наказ генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" № 15-0 від 24.04.2012 "Про виготовлення та порядок використання факсимільного відтворення підпису генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" Дорошенка Ярослава Олександровича" (т.1., а.с.51), згідно з яким прийнято рішення про виготовлення факсимільного відтворення підпису вказаної посадової особи. Вказаним документом передбачено, що факсимільне відтворення підпису генерального директора дозволяється проставляти, в тому числі, на договорах поставки , оренди, надання послуг, зберігання, перевезення, тощо .

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, а відповідачем не заперечувалась та обставина, що оспорюваний договір з боку відповідача скріплено механічним відбитком підпису (факсиміле) саме генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" Дорошенка Ярослава Олександровича.

На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" Дорошенко Ярослав Олександрович є уповноваженою особою на укладання господарських правочинів щодо поставки товару, а договір № ТК 0000827 від 05.02.2013 укладено із застосуванням механічного відбитку підпису вказаної посадової особи.

За приписами частини 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Пунктом 2.5 Наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Виходячи з вищенаведених приписів статті 207 Цивільного кодексу України та положень Наказу Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 вбачається, що порядок використання факсимільного підпису при укладенні договору належить до вимог щодо письмової форми правочину, а відтак порушення цього порядку, зокрема, використання факсиміле за відсутності письмової згоди сторін, є порушенням письмової форми правочину.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що зазначені норми, хоча і визначають певні вимоги до письмової форми правочину, але не встановлюють наслідків її недотримання у вигляді недійсності договору, що узгоджується з приписами ст.215 Цивільного кодексу України, а відповідно до ч.1 ст.218 Цивільного кодексу України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, ст.ст. 547, 981, 1055, 1059, 1107 Цивільного кодексу України. У зазначених випадках правочин є нікчемним.

Крім того, відповідно до пункту 64 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, що затверджена Постановою № 1893 від 27.11.1998 Кабінету Міністрів України, обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи (факсиміле) з повним найменуванням організацій. Особи, що персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Облік печаток і штампів ведеться у журналі за формою 11 (додаток 11), бланків - у журналі за формою 12 (додаток 12) окремо за видами бланків. Видача бланків відповідальним за їх використання особам здійснюється під розписку у відповідних журналах.

Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах. Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються (пункт 68 Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію, яку затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998).

Згідно з пунктом 69 Інструкції у разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи Міністерства внутрішніх справ України та вжити заходів для їх розшуку.

Отже, змістовний аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про відповідальність саме власника печатки чи штампу нести за нього відповідальність та у разі втрати вчиняти дії з метою її розшуку.

Сторонами під час розгляду справи не заперечувалась та обставина, що оригінал договору №ТК 0000827 від 05.02.2013 скріплено печатками обох сторін, оригінал якого досліджувався судом першої інстанції.

Матеріали справи не містять будь-яких відомостей використання факсиміле невідомою особою всупереч наказу генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" № 15-0 від 24.04.2012 "Про виготовлення та порядок використання факсимільного відтворення підпису генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" Дорошенка Ярослава Олександровича", а також звернення вказаної особи до відповідних правоохоронних органів з заявою про втрату або викрадення печаток та штампів підприємства.

В матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами можливості застосування факсиміле генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс", проте, скріплення оспорюваного правочину із застосуванням механічного відбитку підпису повноважної особи продавця не суперечить приписам чинного законодавства та не має наслідком визнання правочину недійсним.

Колегія суддів вважає зазначені висновки судів достатньо обґрунтованими.

Щодо посилань позивача на відсутність у відповідача волевиявлення на укладення договору № ТК-0000827 від 05.02.2013, що на його думку є підставою його недійсності, слід зазначити наступне.

Волевиявлення особи на укладення правочину та настання відповідних правових наслідків підтверджується наступним його схваленням.

В пункті 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що доказами схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Судами встановлено, що оспорюваний правочин було схвалено обома сторонами, зокрема, на підставі договору № ТК 0000827 від 05.02.2013 у період з 21.02.2013 по 10.04.2014 Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс" було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Арсів" прийнято товар, що підтверджується поданими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними, що скріплені печатками обох сторін (т.1, а.с. 54-115). В цих накладних міститься посилання саме на оспорюваний правочин.

Також про виконання вказаного правочину свідчать і наявні в матеріалах справи банківські виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ардіс", з яких вбачається, що покупцем здійснювалась оплата товару, отриманого на підставі оспорюваного правочину (т.1., а.с.163-225).

Під час розгляду даного спору, позивачем не заперечувалась обставина виконання сторонами взаємних прав та обов'язків, що виникли на підставі договору № ТК 0000827 від 05.02.2013.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач необґрунтовано ставить під сумнів дійсність волевиявлення відповідача на укладення та виконання спірного договору, яке, натомість, відповідачем не заперечувалось та підтверджується вчиненими на виконання договору діями: поставкою продукції відповідачем, прийняттям цієї продукції позивачем та частковою оплатою ним поставленої продукції. При цьому, оспорюваний договір містить відбитки печаток обох господарських товариств, що також вказує на наявність у контрагентів волевиявлення на виникнення взаємних прав та обов'язків щодо поставки товару.

Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

В пунктах 2.1., 2.9. своєї постанови № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів в їх сукупності встановлено, що договір поставки № ТК 0000827 від 05.02.2013, який позивач просить визнати недійсним, відповідає вимогам законодавства і обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було.

До матеріалів справи позивачем не надано доказів в підтвердження того, що оспорюваний правочин вчинено не уповноваженою відповідачем особою, без необхідного обсягу цивільної дієздатності. Відповідних обставин судами попередніх інстанцій не встановлено.

Позивач не довів належними та допустимими засобами доказування той факт, що волевиявлення відповідача, як учасника правочину, не відповідало його внутрішній волі.

Отже, обставини викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у визнанні недійсним оспорюваного договору.

Відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

Доводам касатора судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка. Крім того, ці доводи пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2015 у справі № 910/22944/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.А. Корсак

С у д д і М.В. Данилова

Т.Б. Данилова