Постанова

від 02.04.2015 по справі 910/23058/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2015 р. Справа№ 910/23058/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

За участю представників сторін:

від позивача: Максимков В.А. - представник

від відповідача: не з"явився

від третьої особи-1: Масімова Е.Е. - представник

від третьої особи-2: не з"явився

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації)

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 18.12.2014р.

у справі № 910/23058/14 (суддя Ломака В.С.)

за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "КАПРО"

до Київської міської державної адміністрації

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради ( Київської міської державної адміністрації), Лукач Володимир Іванович

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство з іноземною інвестицією "КАПРО" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської державної адміністрації треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Лукач Володимир Іванович про розірвання договору.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.12.2014р. позовні вимоги задоволено, розірвано договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 23.09.1999 р., укладеного між Дочірнім підприємством з іноземною інвестицією "КАПРО" та Київською міською державною адміністрацією, зареєстрований у Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 23.09.1999 р. за № 91-5-00057.

Стягнуто з Київської міської державної адміністрації на користь Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією "КАПРО" 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт звертає увагу суду на те, що рішення про відмову у припинення договору земельної ділянки позивачу та передачі земельної ділянки в оренду громадянину Лукачу В.І. Київською міською радою не приймалось, а отже права позивача, та норми чинного законодавства не були порушені.

Крім того, гр. Лукачу В.І листом від 28.08.2014 №05702291-8472 було повідомлено про необхідність оформлення права на земельну ділянку відповідно до чинного законодавства.

Клопотання про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 0,2146 (кадастровий номер 80000000000:91:0256001) по вул. Берлінській, 20 у Шевченківському районі до Київської міської ради не надходило.

Апелянт зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі визначається як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» вбачається, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання ним орендної плати у встановленому розмірі протягом всього строку дії договору.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 06.03.2015р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/23058/14 та визнано явку повноважних представників сторін в судове засідання обов'язковою.

В судове засідання представники відповідача та третьої особи 2 не з'явилися про причини неявки суд не повідомлено, про час та місе розгляду повідомлені належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників відповідача та третьї особи 2.

Розглянувши апеляційну скаргу, вислухавши пояснення педставника позивача та третьої особи 1, перевіривши наявні матеріали справи колегія встановила наступне.

23.09.1999 р. між позивачем, як орендарем, та відповідачем, як орендодавцем, було укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди.

Договір зареєстрований у Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею 23.09.1999 р. за № 91-5-00057.

Відповідно до п. 1.1. договору було визначено, що відповідач на підставі розпорядження від 25.06.1998 р. № 1332 надає, а позивач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0, 2146 га, в тому числі: під громадською забудовою - 0, 2146 га згідно з планом землекористування, що додається.

Згідно з п. 1.2. договору земельна ділянка надавалась в тимчасове користування на умовах оренди строком на 49 років для обслуговування нежилої будівлі на вулиці Максима Берлінського, 20 у Шевченківському районі.

Пунктом 2.1. визначено, що плата за землю вноситься згідно Закону України "Про плату за землю" у вигляді орендної плати у розмірі двох відсотків від грошової оцінки земельної ділянки, що орендується, у рік.

Догові набуває чинності з моменту його реєстрації (п. 4.2).

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2014 р. між позивачем, як продавцем, та третьою особою-2, як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, відповідно до п. 1.1. якого позивач передав у власність, а третя особа-2 прийняла у власність нежитлову будівлю (літера Б), що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Максима Берлінського, будинок 20, загальною площею 1 607, 7 кв.м.

Відповідно до п. 1.1.1. договору купівлі-продажу нерухоме майно, що є предметом купівлі-продажу за цим договором, розташоване на земельній ділянці площею 2146 кв.м., кадастровий номер 8000000000:91:025:0001, яка перебуває у комунальній власності.

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 23547170 за третьою особою-2 26.06.2014 р. було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю (літ. Б) загальною площею 1607, 70 кв.м., що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Максима Берлінського, будинок 20.

Як свідчать матеріали справи, листом від 16.07.2014 р. за № 61 позивач звернувся до відповідача з пропозицією вважати спірний договір припиненим з 26.06.2014 р., оскільки останній заявив відмову від права користування земельною ділянкою.

У відповідь листом від 28.08.2014 р. за № 0570291-8472 Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації повідомив про те, що припинення користування зазначеною земельною ділянкою буде здійснюватись позивачу разом з її передачею іншому власнику нежитлової будівлі. При цьому, було відзначено, що чинним законодавством не передбачено автоматичного переходу права оренди земельної ділянки до набувача майна та звільнення такої особи від обов'язку оформлення прав на земельну ділянку у встановленому порядку.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про розірвання у судовому порядку укладеного між сторонами договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

При цьому, положеннями ст. 16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У свою чергу, згідно зі змістом ч. 2 ст. 19 ЦК України встановлено, що способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який узгоджується з двома критеріями: (1) має відповідати змісту права, що порушене й здатний таке право відновити, а також (2) має бути передбачений приписами ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором.

Положеннями ст. 16 ЦК України (ст. 20 ГК України) визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди землі.

Так, відповідно до ст. 8 Земельного кодексу України, який діяв на момент укладення спірного договору, було визначено, що у тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням і організаціям з участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п'ятдесяти років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Пунктами "а", "е" ч. 1 ст. 141 ЗК України в чинній редакції визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, у тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом (ч. ч. 1, 3 ст. 31 Закону України "Про оренду землі").

У випадку, коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України).

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено такий спосіб припинення договору оренди землі як його дострокове розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України в постанові від 20.08.2013 р. № 3-15гс13 у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу - права власності або права користування.

У зв'язку з тим, що фактичне користування земельною ділянкою та розташованою на ній будівлею здійснює її новий власник, попередній землекористувач - позивач добровільно відмовився від права користування спірною земельною ділянкою, а законодавством передбачено можливість дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору - суд вважає, що позовні вимоги є обгрунтованими.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Щодо доводів апеляційної скарги Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), то необхідно зазначити, що вони не містять підстав щодо неправомірності визнання договору оренди земельної ділянки розірваним, тому не можуть бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції.

Позивачем належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення своїх вимог, третя особа - 1 вказаних обставин належними та допустимим доказами не спростувала.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, а отже підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2014р. у справі № 910/23058/14 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 18.12.2014р. у справі № 910/23058/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/23058/14 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська