Постанова

від 09.04.2015 по справі 826/748/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

09 квітня 2015 року 10:45 № 826/748/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал Груп" до Держаної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рентал Груп" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до держаної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 15.08.2014 № 0003532201, № 0003542201 та № 0003522201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/748/15.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 17.03.2015 представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання по справі.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 17.03.2015 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі наказу від 03.06.2014 № 983, пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 77.4 ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Рентал Груп" (код ЄДРПОУ 35081565) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2013, за результатом якої складено акт перевірки від 01.08.2014 № 362/26-57-22-01/35081565 (т. 1, арк. 15-68).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства, які зафіксовані в акті перевірки від 01.08.2014 № 362/26-57-22-01/35081565:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 219084,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування на загальну суму 277790,00 грн.;

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 237659,00 грн.

На підставі складеного акта перевірки від 01.08.2014 № 362/26-57-22-01/35081565 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 15.08.2014:

- № 0003532201, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 297073,00 грн., з якої: за основним платежем - 237659,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 59414,75 грн. за платежем: ПДВ (т. 1, арк. 13);

- № 0003542201, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 273855,00 грн., з якої: за основним платежем - 219084,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 54771,00 грн. за платежем: податок на прибуток підприємств (т. 1, арк. 12);

- № 0003522201, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 277790,00 грн. (т. 1, арк. 14).

Як вбачається з акта перевірки від 01.08.2014 № 362/26-57-22-01/35081565, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали:

- лист ГУ МВС України № 13/9/1-311 від 17.01.2014 з доданою постановою слідчого СГ ГСУ МВС України Панченко Д. І. про призначення документальної перевірки ТОВ «Сервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38063423) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період перебування на посаді директора ОСОБА_2 (т. 1, арк. 23-25).

Відповідно до інформації, вказаної в постанові відповідачем було встановлено, що у січні 2012 року невстановлена особа за грошову винагороду зареєструвала у органах державної влади ТОВ «Сервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38063423) з метою прикриття незаконної діяльності у наданні суб'єктам господарювання послуг по мінімізації податкових зобов'язань шляхом формування фіктивних валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Допитаний в якості ОСОБА_2 повідомив, що у січні 2012 року погодився зареєструвати ТОВ «Сервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38063423) на своє ім'я за грошову винагороду в розмірі 3000,00 грн./щомісяця без мети зайняття підприємницькою діяльністю.

Крім того, ОСОБА_2 повідомив, що документи фінансово-господарської діяльності товариства не підписував та нікого не уповноважував на такі дії (т. 1, арк. 25).

Крім того, в акті перевірки зазначено, що ТОВ "Рентал Груп" не надало до перевірки документів на підтвердження господарських відносин із ПрАТ «Атолл Холдінг» (код ЄДРПОУ 31237888) (т. 1, арк. 33).

У зв'язку з чим, ДПІ у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві дійшла висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства під час декларування валових витрат та податкового кредиту по господарських операцій між ТОВ "Рентал Груп" та ПрАТ «Атолл Холдінг», ТОВ «Сервіслюкс».

Однак, ТОВ "Рентал Груп" не погоджується з висновками акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями від 15.08.2014 № 0003532201, № 0003542201 та № 0003522201, а тому звернулося з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Згідно пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.1 ст. 135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Згідно п. 135.2 ст. 135 ПК України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 135.5.15 п. 135.5 ст. 135 ПК України, інші доходи включають: інші доходи платника податку за звітний податковий період.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 150.1 ст. 150 ПК України, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Крім цього, правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил № 363 встановлено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

В той же час, згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень чинного податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Висновки про реальність здійснених позивачем господарських операцій, за наслідками яких було сформовано податковий кредит та сформовано валові витрати, судам слід робити з фактичним дослідженням обставин, що стосуються такого питання, зокрема правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентом.

Відтак, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

У зв'язку з чим, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "Рентал Груп" (замовник) та ПрАТ «Атолл Холдінг» (виконавець) в особі фінансового директора члена правління ОСОБА_3 було укладено договір на супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи від 01.01.2009 № 11208-13 (т. 1, арк. 102-105).

Згідно умов даного договору, замовник доручає, а виконавець зобов'язується власними силами та на власний ризик здійснювати надання послуг з супроводу та обслуговування (надалі - послуг) програмно-інформаційної системи змовника на базі 1С Підприємство 7.7.

Під супроводом та обслуговуванням програмно-інформаційної системи на базі 1С Підприємство 7.7 розуміється наступне:

a) кваліфікована допомога співробітникам замовника при виникненні проблем пов'язаних з веденням автоматизованого обліку в Системі, а саме:

- консультування співробітників замовника по телефону, або за допомогою засобів електронної пошти;

- безпосереднє усунення «аварійних ситуацій» та їх наслідків за місцем розташування програмно-інформаційної системи замовника протягом дня у випадку «аварійних ситуацій»;

- усунення проблем засобами віддаленого зв'язку»;

б) оновлення конфігурації й стандартних звітних форм до відповідності останнім вимогам законодавства України;

в) контроль інформаційних баз даних і організація архівів, а саме:

- перевірка цілісності інформаційних баз даних (щодня);

- резервне копіювання інформаційних баз даних (щодня);

- оптимізація структур баз інформаційних баз даних (за потребою).

Щомісячна вартість послуг згідно договору становить 2000,00 грн., в тому числі ПДВ 333,33 грн., яка розраховується, відповідно до додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: додаткові угоди № 1, № 1-1, № 2, № 3, № 4, додаток № 1 (порядок визначення щомісячної вартості послуг) (т. 1 арк. 106-112), акти приймання - передачі наданих послуг (т. 1 арк. 113-170).

Відтак, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ "Рентал Груп" та ПрАТ «Атолл Холдінг», згідно договору на супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи від 01.01.2009 № 11208-13.

Таким чином, в даному випадку, обставини справи та зібрані у ній докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Крім того, судом було встановлено, що податковим органом не надано належних доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб.

Між іншим, у податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Крім того, між ТОВ "Рентал Груп" (замовник) та ТОВ «Сервіслюкс» (виконавець) в особі ОСОБА_2 було укладено договір про надання послуг (виконання робіт) від 15.05.2012 № 0515/01 (т. 1, арк. 171).

Згідно умов даного договору, виконавець на завдання замовника зобов'язується надати послуги по автомийці автотранспорту замовника, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплати їх у відповідності з умовами даного договору.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (т. 1 арк. 172-192).

Крім того, позивач надав суду виписку з ЄДР та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ щодо ПрАТ «Атолл Холдінг» та свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ щодо ТОВ «Сервіслюкс» (т. 1, арк. 258-260), опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 10.10.2013 (т. 1, арк. 262-264), оборотно-сальдові відомості по рахунку (т. 1, арк. 265-273, 274-278).

Однак, судом було встановлено, що договір та акти від імені ТОВ «Сервіслюкс» підписані директором ОСОБА_2 , в той час як відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_2 , останній стверджував, що у січні 2012 року погодився зареєструвати ТОВ «Сервіслюкс» (код ЄДРПОУ 38063423) на своє ім'я за грошову винагороду в розмірі 3000,00 грн./щомісяця без мети зайняття підприємницькою діяльністю. Крім того, ОСОБА_2 повідомив, що документи фінансово-господарської діяльності товариства не підписував та нікого не уповноважував на такі дії (т. 1, арк. 25).

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позивачем не доведена реальність операцій між ТОВ "Рентал Груп" та ТОВ «Сервіслюкс», оскільки первинні документи від імені директора ТОВ «Сервіслюкс» підписані невстановленою особою.

Відтак, враховуючи, що договір та акти від імені ТОВ «Сервіслюкс» підписані невідомою особою, оскільки ОСОБА_2 спростовує своє відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сервіслюкс», то первинні документи не підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Сервіслюкс».

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідно до пояснень директора ТОВ «Сервіслюкс» ОСОБА_2 встановлено, що даній особі нічого не відомо про те, хто здійснював оформлення бухгалтерських і фінансових документів, так як він не здійснював ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сервіслюкс» (т. 1, арк. 46).

Отже, враховуючи, що ОСОБА_2 спростовує своє відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сервіслюкс», а договір та акти від ТОВ «Сервіслюкс» за підписом ОСОБА_2, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази, виписані від ТОВ «Сервіслюкс» невстановленою особою.

Відтак, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи первинні документи, в тому числі договір та акти, виписані від ТОВ «Сервіслюкс» невстановленою особою.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту .

Таким чином, надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом, оскільки, договір та акти від імені ТОВ «Сервіслюкс» підписані невстановленою особою.

Таким чином, позивачем не надано суду достовірних доказів на підтвердження реальності здійснених господарських операцій між ТОВ "Рентал Груп" та ТОВ «Сервіслюкс».

Відтак, суд приходить до висновку, що факт реальності виконання господарських зобов'язань за договором, укладеним позивачем з ТОВ «Сервіслюкс», не підтверджується об'єктивними доказами та не просліджується за первісною бухгалтерською документацією.

Однак, суд звертає увагу відповідача, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Проте, як вбачається з матеріалів справи відповідач не надав суду жодних доказів, які слугували підставою для визнання відповідачем договору, укладеного між ТОВ "Рентал Груп" та ПрАТ «Атолл Холдінг», нікчемним.

В той же час, позивач наданими доказами підтвердив реальність господарських операцій між ТОВ "Рентал Груп" та ПрАТ «Атолл Холдінг», згідно договору на супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи від 01.01.2009 № 11208-13.

У зв'язку з чим, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах із ПрАТ «Атолл Холдінг», а, отже, і правомірність відображення їх у податковій звітності.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов частково дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини між ТОВ "Рентал Груп" та ТОВ «Сервіслюкс» не спричиняють реального настання правових наслідків, укладений позивачем з ТОВ «Сервіслюкс» договір та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки, не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

В той же час, судом було встановлено, що податковий орган на основі припущень дійшов хибного висновку про нікчемність правочину, укладеного між ТОВ "Рентал Груп" та ПрАТ «Атолл Холдінг», згідно договору на супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи від 01.01.2009 № 11208-13, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували фіктивність даних господарських операцій.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься розрахунок від 09.04.2015, відповідно до якого ТОВ "Рентал Груп" по взаємовідносинах з ПрАТ «Атолл Холдінг» занижено податок на прибуток, згідно податкового повідомлення-рішення від 15.08.2014 № 0003542201 в частині основного платежу в розмірі 16372,00 грн. (4419,00 грн. + 5023,00 грн. + 6930,00 грн.) та занижено податок на додану вартість, відповідно до податкового повідомлення-рішення від 15.08.2014 № 0003532201 в частині основного платежу в розмірі 45490,00 грн. (999,00 грн. + 999,00 грн. + 999,00 грн. + 999,00 грн. + 5195,00 грн. + 1199,00 грн. + 2700,00 грн. + 2700,00 грн. + 5400,00 грн. + 2700,00 грн. + 2700,00 грн. + 2700,00 грн. + 2700,00 грн. + 5400,00 грн. + 2700,00 грн. + 2700,00 грн. + 2700,00 грн.).

Крім того, в даному розрахунку від 09.04.2015 відповідач зазначив, що порушення по взаємовідносинах з ПрАТ «Атолл Холдінг» не вплинули на податкове повідомлення-рішення від 15.08.2014 № 0003522201, а тому дане рішення не підлягає скасуванню.

В той же час, відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Як вбачається з аналізу спірних податкових повідомлень-рішень, податковий орган застосував до ТОВ "Рентал Груп" штрафну санкцію, відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України в розмірі 25% суми нарахованого податкового зобов'язання.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 15.08.2014 № 0003532201 підлягає скасуванню в частині збільшеної суми грошового зобов'язання в розмірі 56862,50 грн., з якої: за основним платежем - 45490,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11372,50 грн. за платежем: ПДВ.

Крім того, податкове повідомлення-рішення від 15.08.2014 № 0003542201 підлягає скасуванню в частині збільшення суми грошового зобов'язання в розмірі 20465,00 грн., з якої: за основним платежем - 16372,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4093,00 грн. за платежем: податок на прибуток підприємств.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково обґрунтовані, а тому підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Згідно ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал Груп" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення держаної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 15.08.2014 № 0003532201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання в розмірі 56862,50 грн., з якої: за основним платежем - 45490,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11372,50 грн.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення держаної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 15.08.2014 № 0003542201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання в розмірі 20465,00 грн., з якої: за основним платежем - 16372,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4093,00 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Рентал Груп" (код ЄДРПОУ 35081565) решту суми судового збору у розмірі 2015,00 грн. (дві тисячі п'ятнадцять грн. 00 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова