Постанова

від 06.04.2015 по справі 910/27996/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Справа№ 910/27996/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 06.04.2015 р.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Петрик Андрія Михайловича на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2014 року

у справі № 910/27996/14 (суддя - Домнічева І.О.)

за позовом фізичної особи-підприємця Петрик Андрія Михайловича

до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк»

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2014 року по справі № 910/27996/14 позовну заяву фізичної особи-підприємця Петрика Андрія Михайловича до публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про зобов'язання вчинити дії - повернуто без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції від 18.12.2014 року позивач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2014 року по справі № 910/27996/14 скасувати. Також, скаржник просив поновити строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2014 року по справі № 910/27996/14.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 23.03.2015 року відновлено скаржнику строк на подання апеляційної скарги, скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 06.04.2015 року ФОП Петрик А.М. надав суду свої пояснення по справі в яких, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з доводами викладеними в ній та просив скаргу задовольнити, ухвалу місцевого господарського суду скасувати, а справу направити до господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Представник ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» в судове засідання 06.04.2015 року не з'явився. Про місце та час розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином про що в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення. Про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення позивача, що з'явився у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки відповідач про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представника ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» у судовому засіданні 06.04.2015 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Крім того, у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений п'ятнадцятиденним строком розгляду апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Відповідно до статті 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду, зокрема, про повернення позовної заяви.

Згідно з нормами статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скарги та належним чином завірену копію позовної заяви, що була повернута судом першої інстанції, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права встановила наступне.

У грудні 2014 року Фізична особа-підприємець Петрик Андрій Михайлович звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» про зобов'язання вчинити дії, а саме перерахувати грошові кошти за виставленими платіжними дорученнями: № 71 від 29.10.2014 року на суму 35000 грн.; № 72 від 29.10.2014 року на суму 195000 грн.; № 73 від 29.10.2014 року на суму 160000 грн.; № 75 від 29.10.2014 року на суму 185000 грн.; № 76 від 29.10.2014 року на суму 175000 грн.; № 77 від 29.10.2014 року на суму 193000 грн.; № 78 від 29.10.2014 року на суму 39000 грн. у відповідності до умов укладеного між ними договору відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 122/152 від 19.08.2010 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2014 року по справі № 910/27996/14 позовну заяву ФОП Петрика А.М. до ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» про зобов'язання вчинити дії - повернуто без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України, через відсутність доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірах. Повертаючи позовну заяву без розгляду, місцевий господарський суд виходив з того, що заявлені позовні вимоги про зобов'язання виконати платіжні доручення направлені на захист майнового інтересу позивача та підлягають вартісній оцінці по відношенню до сум грошових коштів, які позивач просить перерахувати, та отже такі позовні вимоги є майновими вимогами, і тому судовий збір відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання даного позову має справлятися у відсотковому співвідношенні до ціни позову, та згідно встановлених законом граничних розмірів.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду погодитися не може та вважає, що при винесенні ухвали про повернення позовної заяви місцевий господарський суд припустився порушень норм процесуального права, не врахувавши, що позовні вимоги є вимогами немайнового характеру, виходячи з наступного.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд зобов'язати відповідача виконати обов'язок за договором відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 122/152 від 19.08.2010 року, а саме, перерахувати грошові кошти за дорученням клієнта (позивача), що містяться в розрахунковому документі. Змістом розрахункового зобов'язання між сторонами є не передача (перерахування) між позивачем та відповідачем грошових коштів, а виконання відповідачем доручення позивача щодо переводу коштів з рахунку позивача, тобто, позивач не виступає кредитором відносно відповідача. А тому такі відносини мають немайновий, організаційний характер.

Стаття 4 Закону України «Про судовий збір» (далі Закон) визначає розміри ставок судового збору за подання до господарського суду як позовної заяви майнового характеру, так і позовної заяви немайнового характеру, в залежності від заявлених позовних вимог (майнового або немайнового характеру).

У підпункті 2.2 пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року № 7 зазначено, що статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Оскільки, у даній справі предметом позову є вчинення дій, а саме: зобов'язання відповідача виконати платіжне доручення позивача на переказ його грошових коштів, позовні вимоги позивача не підлягають вартісній оцінці і відповідно є немайновими.

Відповідно до п.п.1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Згідно п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви не майнового характеру судовий збір встановлений в розмірі 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Частиною 1 статті 4 Закону передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», мінімальний розмір заробітної плати на 1 січня 2014 складає 1218 гривні.

Оскільки, у даному випадку предметом спору є немайнові вимоги, відповідачем обґрунтовано сплачено судовий збір у розмірі одного розміру мінімальної заробітної плати, що підлягає сплаті при подачі позовної заяви - 1218 грн.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у даній справі предметом позову є не вимога стягнення з відповідача грошових коштів або ж витребування майна, а зобов'язання вчинення певних дій, передбачених договором відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування № 122/152 від 19.08.2010 року, а саме зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення позивача на переказ його грошових коштів. За своєю суттю договір банківського рахунку є договором надання послуг (специфічних послуг, пов'язаних з обслуговуванням грошових коштів). І хоча виконання платіжного доручення клієнта банком призводить до руху грошових коштів, однак сама вимога позивача зобов'язати банк виконати визначену договором дію (виконати платіжне доручення) не підлягає вартісній оцінці і відповідно є немайновою.

Отже, враховуючи вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви фізичної особи-підприємця Петрика Андрія Михайловича на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України, а тому ухвала господарського суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки прийнята з порушенням зазначеної статті.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи а також порушення або неправильне застосування норм матеріального права чи процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що ухвала господарського суду міста Києва від 18.12.2014 року, прийнята у зв'язку з не правильним застосуванням норм процесуального права, є такою що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Петрика Андрія Михайловича слід задовольнити, оскаржувану ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2014 року скасувати, а справу передати до господарського суду міста Києва для розгляду.

Пунктом 10 ч. 2 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у постанові в разі скасування чи зміни рішення повинно бути зазначено, зокрема, про новий розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Петрика Андрія Михайловича на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2014 року по справі № 910/27996/14 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 18.12.2014 року по справі № 910/27996/14 скасувати.

3. Матеріали справи № 910/27996/14 повернути до господарського суду міста Києва для розгляду.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 09.04.2015 року