Ухвала

від 02.04.2015 по справі 2а-9936/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року Справа № 29904/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Рибачука А.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

представника позивача Куксова В.Г.,

представника відповідача Юрчака Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (тепер - Державна податкова інспекція у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гражда» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

ТОВ «Гражда» 08.09.2011 року звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у Галицькому районі м. Львова, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.08.2011 р. №0001352321 по податку на додану вартість на суму 104710,73 грн., у т.ч. за основним платежем - 104709,73 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова від 30.08.2011 р. №0001352321.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ДПІ у Галицькому районі м. Львова оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що ТОВ «Гражда» відобразило у бухгалтерському обліку господарські операції, щодо придбання матеріалів, виконання будівельно-монтажних робіт від ТОВ«Будгарантсервіс», які фактично не відбулись, а отже є нікчемними, у зв'язку із тим, що первинні документи, отримані від вищевказаного підприємства є недостовірними.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив та просив відмовити в її задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наявні в справі матеріали та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.08.2011 р. ДПІ у Галицькому районі м. Львова було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Гражда» з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2011 року.

За результатами перевірки було складено Акт №2196/23-209/19326141 від 19.08.2011 року «Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гражда», код ЄДРПОУ 19326141 з питань достовірності нарахування і своєчасності сплати податку на додану вартість за травень 2011 року», яким встановлено порушення позивачем п.п.198.1., 198.2., 198.3., 198.6, 201.4 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2011 р. на суму 104709,73 грн.; порушення ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України по правочинах з ТОВ «Будгарантсервіс», неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «Будгарантсервіс».

На підставі вказаного акту було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова від 30.08.2011 р. №0001352321 по податку на додану вартість на суму 104710,73 грн., у т.ч. за основним платежем - 104709,73 грн.; за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскаржене податкове повідомлення-рішення ДПІ в Галицькому районі м. Львова від 30.08.2011 року. є незаконним, оскільки винесене на підставі необ'єктивних і безпідставних висновків податкового органу про те, що правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб, а відтак а від так укладені позивачем угоди є нікчемними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважаючи, що він відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до ст.71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як видно з матеріалів справи, 14.02.2011 р. між позивачем (замовник) та ТОВ «Будгарантсервіс» (підрядник) був укладений договір підряду №1/2011К, за яким підрядник на свій страх і ризик зобов'язався виконати роботи щодо виконання «Внутрішньо майданчикових мереж протипожежного водозабезпечення по об'єкту «Зірка Буковеля» в с. Паляниця Івано-Франкіської області, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити їх.( а.с.22-24)

Крім того, 25.05.2011 р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Будгарантсервіс» (постачальник) був укладений договір поставки №3/2011Б, за яким постачальник зобов'язався передати покупцеві будівельні матеріали, а покупець прийняти і оплатити їх. Передача товару здійснюється на складі постачальника (п.3 Договору).( а.с.27-29 )

Реальність виконання договорів підтверджується: актами виконаних робіт та здачі -прийняття робіт( послуг), видатковими накладними, податковим накладними, платіжним документами ( а.с.30 31, 32,33, 34-38,40-42).

Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до вимог п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно із п.2.4 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що долучені до матеріалів справи документи, які підтверджують фактичне виконання господарських зобов'язань встановленим вимогам відповідають, що неспростовано податковим органом.

Судом також встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано податкові накладні, які відповідали вимогам закону.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідачем по даній справі не надано суду доказів на підтвердження своїх тверджень про фіктивність спірних господарських операцій та недостовірність первинних документів.

Крім того, контрагент позивача ТОВ "Будгарантсервіс" на період господарських операцій є платником ПДВ, а також ні в суді першої інстанції, ні при апеляційному перегляді не представлено доказів на судових рішень про нікчемність правочинів чи вироку відносно посадових осіб що до фіктивності господарської діяльності.

Згідно із п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6. ПК України не відносяться до податкового кредиту лише ті суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього кодексу.

Таким чином, закон встановлює відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених, зокрема, податковими накладними. При цьому, закон не передбачає обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Колегія суддів також, вважає за потрібне наголосити щодо покликання відповідача на те, що укладені позивачем з постачальниками угоди є нікчемними, оскільки вчинені з порушенням ст.228 ЦК України є помилковими.

Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено підстави недійсності правочину зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому така задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 січня 2012 року у справі №2а-9936/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили, а в разі складання ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Д.М. Старунський

Судді В.М. Багрій

А.І. Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена 07.04.2015 року.