Ухвала

від 08.04.2015 по справі 814/2869/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/2869/14

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В., судді -Лук'янчук О.В., судді -Градовського Ю.М. (у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України )

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року по справі за позовом приватного підприємства «Южноукраїнський комбінат харчування» до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року приватне підприємство "Южноукраїнський комбінат харчування" (надалі - Позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом до Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Миколаївській області (надалі - Відповідач, ОДПІ), в якому просило визнати скасувати наступні податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 25.04.2014 року:

- №0000262201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 339840,00 грн., з яких 226560,00 грн. - за основним платежем, а 113280,00 грн. - за штрафними санкціями;

- №0000272201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 357726,00 грн., з яких за основним платежем 238484,00 грн., за штрафними санкціями 119242,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідачем були винесені на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки, які не підтверджені доказами, суперечать фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у позивача документами.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.01.2015 року позовні вимоги задоволені повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що фахівцями ОДПІ була проведена позапланова невиїзна документальна перевірка Підприємства з питань правомірності формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Греймаркет» за період вересень, листопад 2013 року та з ТОВ «Південь-Річмаркет» та період листопад - грудень 2013 року, за результатами якої був складений акт перевірки від 02.04.2014 року №14/14-09-22-01/36230520 (надалі - акт перевірки)

У висновках акту перевірки ДПІ кваліфікує дії позивача по формуванню податкового кредиту та валових витрат по операціям із ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет» як порушення пп.139.1.9, п.139.1, ст.139 ПК України,у вигляді завищення витрат на загальну суму 1192420,00 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за 2013 рік на суму 226560,00 грн., а також як порушення п.198.1, п.198.3 п.198.6 ст.198, ст.204 ПК України у вигляді завищення податкового кредиту за вересень, листопад, грудень 2013 року на суму 238484,00 грн., що призвело до заниження на цю суму ПДВ до сплати в бюджет за вказані періоди.

На підставі акту перевірки 25.04.2014 року ДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення №0000262201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 339840,00 грн., у тому числі 226560 грн. - за основним платежем та а 113280 грн. - за штрафними санкціями, а також №0000272201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 357726,00 грн., у тому числі 238484,00 грн. -а основним платежем та 119242,00 грн. - за штрафними санкціями.

За актом перевірки підставою для нарахування спірними податковими повідомленнями-рішеннями зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ стали викладені в акті перевірки висновки податкового органу про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет», оскільки, як вважає ОДПІ, правочини позивача з цими контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно акту перевірки висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по операціям із ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет» обґрунтовується відповідачем з посиланням на інформацію, яка міститься в актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача ТОВ «Південь-Річмаркет» та ТОВ «Греймаркет», а саме: акт ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області від 14.03.2014 року №44/14-04-22-02/38693972 та акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області від 25.02.2014 року №87/22-08/38936899, відповідно.

Також податковий орган вказує на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних на перевезення товарів від цих контрагентів, та сертифікатів якості на продукти харчування, які поставлялись позивачу цими контрагентами.

Будь-яких інших причин чи порушень з боку позивача для невизнання податковим органом податкового кредиту та валових витрат по операціям з цими контрагентами в акті перевірки не наведено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наведені в акті перевірки висновки по операціям позивача з його контрагентами є необґрунтованими, не відповідають реальним обставинам справи та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Так, суд першої інстанції зазначив, що наведені в акті перевірки обставини діяльності контрагента позивача не впливають на право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат, а всі господарські операції з контрагентом підтверджені позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Приведені податковим органом доводи неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям із вказаним контрагентом колегія суддів оцінює з точки зору їх узгодженості з положеннями податкового законодавства та відповідності фактичним обставинам справи, і вважає ці доводи помилковими з огляду на наступне.

Згідно з правилами формування витрат, передбаченими у п.п.138.2, 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

При цьому відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

За змістом ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.

На стор. 6-7 та 16-17 акту перевірки ОДПІ наводить повний перелік видаткових та податкових накладних по операціям позивача із ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет», однак не посилається на невідповідність цих документів вимогам законодавства.

Копії цих документів долучені позивачем і до матеріалів даної справи.

Ці документи оформлені з дотриманням вимогам законодавства та відображають суть господарських операцій позивача з вказаним контрагентом.

Факт того, що позивач та його контрагент на момент проведення операцій мали право на виписку видаткових та податкових накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість підтверджується копіями відповідних свідоцтв про реєстрацію платника податку на додану вартість (т.5 а.с.31, 35), та не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

Посилання податкового органу в акті перевірки на ненадання позивачем товарно-транспортних накладних по операціям із вказаними контрагентами обґрунтовано були відхилені судом першої інстанції з посиланням на те, що перевезення товарі здійснювалось на транспорті позивача на умовах самовивозу, а тому наявність товарно-транспортні накладні не вимагаються, так як товаросупровідними документами при такому виді доставки товару являється товарна (видаткова) накладна, яка містить всі необхідні реквізити, підписи і печаті продавця товару, що свідчить про факт передачі права власності на товар.

Слід також зазначити, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які передбачають наявність ТТН, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, а тому не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту. Податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних чи подорожних листів. Сам факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар, або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати по придбанню цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Також є безпідставними посилання податкового органу на ненадання позивачем сертифікатів якості на продукти харчування, оскільки, по-перше, в акті перевірки відсутні дані що такі сертифікати витребувались у позивача під час невиїзної перевірки і позивач таку вимогу не виконав, а по-друге, наявність або відсутність таких сертифікатів жодним чином не впливає на право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту.

При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що будь-які первинні документи (у тому числі договори, податкові та видаткові накладні, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції, про що вірно було зазначено судом першої інстанції.

В той же час, з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст.71 КАС України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, ОДПІ повинна була надати суду належні та достовірні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем операції з придбання товарів у ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет» в реальності не виконувались, а мало місце лише документування цих операцій з метою завищення валових витрат та податкового кредиту без фактичного отримання від цього контрагента товарів. А оскільки такі дії мають злочинний характер, то доказом їх вчинення може бути відповідне рішення, винесене в порядку кримінально-процесуального судочинства.

Однак у даній справі ОДПІ не посилається на факти вчинення представниками позивача таких дій, і не надає докази притягнення їх до відповідальності за такі дії.

Крім посилань на вищезазначені акти ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області від 14.03.2014 року №44/14-04-22-02/38693972 та ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області від 25.02.2014 року №87/22-08/38936899, відповідач не надав суду належних доказів фіктивності задекларованих позивачем операцій з придбання товару у ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет».

Сама по собі інформація з наведених вище актів стосовно обставин діяльності вказаних контрагентів позивача, не може бути належним доказом порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентами платника податків податкової дисципліни, у тому числі не декларування своїх зобов'язань або не сплата податку до бюджету, ще не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з такими контрагентами.

Для підтвердження реальності операцій із ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет», а також для підтвердження зв'язку цих операції із господарською діяльністю позивача, останнім, окрім вже вищезазначених первинних документів, додатково були надані наступні документи: договори оренди позивачем комунального майна (а.с.73,77,83 т.І); договір поставки від 11.11.2013 року №15/11 (а.с.87 т.І), від 02.11.2013 року №10/05 (а.с.90 т.І); договір про оренду державного нерухомого майна від 29.04.2011 року №РОФ-974 (а.с.93 т.І); договір оренди транспортного засобу від 20.06.2011 року (а.с.96 т.І); договір про оренду автомобіля від 01.04.2011 року №10/18 (а.с.97 т.І); свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів від 18.05.2012 року (а.с.100 т.І); договір на організацію лікувально-профілактичного харчування та продовольчого забезпечення персоналу ВП ЮУ АЕС від 26.06.2013 року №25/8634 (а.с.104 т.І); акти здачі-приймання наданих послуг (а.с.110-117 т.І); витрати позивача на організацію ЛПХ та продовольчого забезпечення працівників ВП ЮУ АЕС (а.с.102,118 т.І); видаткові накладні, податкові накладні (а.с.119 т.І), податкові накладні (а.с.141 т.ІІІ, а.с.166 т.ІV); платіжні доручення (а.с.223-233 т.І); податкові декларації з податку на додану вартість приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" (а.с.234-250 т.І); реєстри виданих та отриманих податкових накладних (а.с.9-97 т.ІІ); накази на службове відрядження (а.с. 98-133 том ІІ); посвідчення про відрядження (а.с.134-169 т.ІІ); подорожні листи вантажного автомобіля (а.с.170-212 т.ІІ); оборотні відомість руху матеріальних цінностей (а.с.215-229 т.ІІ, а.с.9-141 т.ІІІ); податкові декларації з податку на додану вартість ТОВ «Греймаркет» (а.с.230 т.ІІ), ТОВ «Південь-Річмаркет» (а.с.242 т.ІІ); матеріальні звіти (а.с.67 т.ІV), товарні звіти (а.с.79 т.ІV); технологічні картки, калькуляційні картки (а.с.160 т.ІV); звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт (а.с.214 т.ІV); квитанції до прибуткового касового ордера (а.с.250 т.ІV).

З аналізу цих документів вбачається, що для здійснення діяльності позивач використовує власні об'єкти, а також орендує нерухоме майно: нежитлову будівлю цеху по виробництву м'ясних напівфабрикатів, загальною площею 1744,2 кв.м., нежитлові офісні приміщення, частину приміщень першого та цокольного поверхів (кафе) в будівлі палацу культури "Енергетик" площею 23,9 кв.м..

Позивачем було укладено договір з Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від 26.06.2013 року №25/8634 на організацію лікувально-профілактичного харчування та продовольчого забезпечення працівників ВП ЮУАЕС (а.с.104 т.І), відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати послуги по організації лікувально-профілактичного харчування та здійснювати продаж продуктів харчування та продукції власного виробництва, організовувати лікувально-профілактичне харчування та забезпечувати персонал замовника молоком. Для виконання умов цього договору позивачем було укладено договір постачання №15/11 від 11.11.2013 року з ТОВ «Південь-Річмаркет» та договір постачання №10/05 від 02.09.2013 року з ТОВ «Греймаркет».

Відповідно до умов зазначених договорів, постачальники ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет» зобов'язались систематично постачати позивачу товари народного споживання, номенклатура, кількість та ціна яких визначається при кожній поставці на підставі підписаної сторонами специфікації або поданої покупцем та узгодженої постачальником заявки і вказується в накладній. Постачання товарів здійснюється зі складу постачальника, автотранспортом покупця, тобто позивача. Отримання товару здійснювалось експедитором позивача, якому щоразу на підставі наказів керівника позивача про відрядження видавались посвідчення про відрядження в яких контрагентами - постачальниками зроблені відповідні відмітки про прибуття у пункт призначення та вибуття з нього. На кожне відрядження бухгалтером виготовлявся звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт.

На кожну придбану партію постачальниками виписувались видаткові та податкові накладні. Оплата придбаних товарів здійснювалась безготівковій формі.

Операції з придбання товарів у ТОВ «Південь-Річмаркет» та ТОВ «Греймаркет» знайшли відображення в бухгалтерському обліку по позивача на відповідних рахунках.

Надані позивачем документи підтверджують те, що операції з придбання товарів у ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет» носили реальний характер, а придбані товари у цих контрагентів були використані позивачем в своїй господарський діяльності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що за відсутності доказів проведення посадовими особами чи представниками позивача фіктивних господарських операцій з вищевказаними контрагентами та при наявності належним чином оформлених первинних документів по операціям з ним, висновок ОДПІ про завищення позивачем податкового кредиту та валових витрат за такими операціями не може вважатися законним та обґрунтованим.

Такий висновок узгоджується із правової позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 31.01.2011 року по справі №21-47а10, та з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії та Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки акту перевірки про відсутність реальних господарських операцій позивача із у ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет» та завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям з цими контрагентами, є такими, що не підтверджені належними доказами.

Отже, оскільки висновки акту перевірки про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту по операціям із ТОВ «Греймаркет» та ТОВ «Південь-Річмаркет» свого підтвердження не знайшли, тому податкові повідомлення-рішення №0000262201 та №0000272201 від 25.04.2014 року підлягають скасуванню, що також вірно було встановлено судом першої інстанції.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року - залишити без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: О.В. Лук'янчук Ю.М. Градовський