Ухвала

від 16.03.2015 по справі 825/2671/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/800/65607/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року

у справі № 825/2671/13-а

за позовом Приватного підприємства «Пожмастер»

до Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Пожмастер» звернулось до суду з адміністративним позовом до Варвинської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про визнання недійсним акта перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 року у справі № 825/2671/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення Варвинської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби від 01.07.2013 року № 0000192200. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Пожмастер» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 01.04.2011 року по 31.07.2011 року, відповідачем складено акт від 13.06.2013 року № 100/2200/36326591, яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 276 034, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.07.2013 року № 0000192200, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 296 206, 25 грн.

Задовольняючи позов частково, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки позивачем самостійно відображені згідно уточнених розрахунків до податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень-липень 2011 року показники податкового кредиту, тому виключення вищевказаної суми зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість є неправомірним.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно акта перевірки, у квітні 2011 року позивач отримав від підприємств та приватних підприємців, установ та організацій кошти на розрахунковий рахунок в банку в загальній сумі 274 813, 78 грн., у травні 2011 року в загальній сумі 592 320, 31 грн., у червні 2011 року в загальній сумі 305 009, 30 грн., у липні 2011 року в загальній сумі 484 064, 01 грн. від реалізації вогнегасників та комплектуючих до них, пожежних шаф, кран-комплектів, пожежних рукавів, інших супутніх товарів пожежогасіння; а також за надані послуги з обслуговування АПС, технічного обслуговування та перезарядки вогнегасників, поверхневої вогнезахисної обробки металевих конструкцій, роботи з виміру опору ізоляції, технічне обслуговування пожежної сигналізації, систем оповіщення при пожежі, роботи по монтажу системи пожежогасіння, ремонт головок ОП, заміну шлангів та індикаторів, інших супутніх послуг з обслуговування устаткування з пожежогасіння.

Актом перевірки встановлено, що за період з 01.04.2011 року по 31.07.2011 року позивачем в податкових деклараціях з податку на додану вартість задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 0, 00 грн.

Таким чином, перевіркою достовірності відображених показників у поданих платником деклараціях з податку на додану вартість (з урахуванням уточнених показників) за період з 01.04.2011 року по 31.07.2011 року податковим органом встановлено заниження податкових зобов'язань по податку на додану вартість за квітень, травень, червень, липень 2011 року на загальну суму 276 034, 00 грн.

Судами встановлено, що надані позивачем 13.06.2013 року пояснення до акту перевірки та копії податкових накладних не були враховані податковим органом в ході проведення перевірки та складанні за її результатами акту перевірки.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем, при отриманні від постачальників товарів, робіт, послуг, що формували його витрати, отримані податкові накладні, які у відповідності до вимог ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України були відображені позивачем в податкових деклараціях з податку на додану вартість відповідних податкових періодів, які не були враховані в акті перевірки.

На вимогу відповідача згідно листів позивачем були подані уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень-липень 2011 року, в яких були уточнені показники як податкового кредиту, так і податкових зобов'язань (до зменшення).

Судами встановлено, що податкові декларації з податку на додану вартість уточнені позивачем відповідними розрахунками.

Судами вірно відхилено доводи відповідача про те, що законодавчо визначений термін для включення податкових накладних до податкового кредиту відповідних декларацій з податку на додану вартість вже минув і законних підстав для його відновлення у позивача немає.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Проте, вказана норма не розповсюджуються на позивача, оскільки стосується лише невключення у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних та не зачіпає факту подання уточнених розрахунків, що були подані позивачем до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, у зв'язку з самостійним виявленням помилок, які, при цьому, були розраховані на вимогу саме податкового органу.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Тобто, законодавець розширює дане поняття строком давності у 1095 днів.

Внесення змін до податкової звітності за результатами самостійного виявлення помилок здійснюється у порядку, визначеному ст. 50 Податкового кодексу України, а саме: якщо платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, він зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Згідно п. 50.2 ст. 50 Податкового кодексу України платник податків під час проведення документальних планових та позапланових перевірок не має права подавати уточнюючі розрахунки до поданих ним раніше податкових декларацій за будь-який звітний (податковий) період з відповідного податку і збору, який перевіряється контролюючим органом.

Уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди подані позивачем до початку проведення податковим органом перевірки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що не встановлюючи обставини, чи фінансово-господарська діяльність відбувалась на законних підставах, та не встановлюючи обставини підстав самостійного уточнення показників податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за квітень, травень, червень, липень 2011 року, помилково застосувавши положення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що потягло за собою також помилковий висновок про самостійне невідновлення уточнених показників, як наслідок податковим органом незаконно збільшено податкове зобов'язання.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Варвинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.08.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2013 року у справі № 825/2671/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук